Євромайдан у Донецьку: яким він був, і де зараз його активісти (розповідь очевидця)

Напередодні річниці Революції Гідності “Незалежний громадський портал” розпитав активістку донецького Євромайдану Олену, яка виїхала з рідного міста перед загрозою розправи.

- Олена Дмитрівна, Ви добре говорите українською. Це нетипово для людини з Донецька.

– Те, що в Донецьку зовсім не говорили українською – це не так. Мій батько, наприклад, був професором. Він викладав в університеті і писав підручники українською мовою. Неправда, що у Донецьку не було українців. І неправда, що на Донбасі агресивно ставились до всього українського. Звісно, що абсолютна більшість була російськомовною. Але ж це не означає, що вони ненавиділи українців і все українське. Теперішня агресія з’явилась під дією пропаганди вже після перемоги Майдану.

- З чого почався Ваш особистий Майдан? Пам’ятаєте, як вперше прийшли на мітинг?

– Подруга подзвонила мені, запитала: «Ти зараз повертаєшся з роботи? Ми тут збираємось. Приходь». Я прийшла, і з того часу ходила постійно. Весь час Майдану патріоти у Донецьку збирались біля пам’ятника Шевченку. Спілкувались. Слухали виступи донеччан, які багато років займались питаннями євроінтеграції України. Вони розповідали нам про багаторічну історію цього процесу, про історичні підґрунтя вступу України в ЄС.

Фото pauluskp.livejournal.com

Фото pauluskp.livejournal.com

- Скільки людей приходило на ці зібрання?

– Спочатку, на проєвропейських мітингах було 30-50 чоловік. Потім 100 – 200. Ніхто нас не чіпав. Міліція завжди стояла осторонь, мовчки на нас дивилась. Пізніше, коли постало питання про єдність України, у нас почали збиратись тисячі людей.

- Як на Ваш погляд, скільки донеччан все ж таки налаштовано проросійські, а скіьки проукраїнські?

– Триколорників на початок війни у нас було відсотків 20%. Ще 30% за Єдину Україну. А інші 50% – це байдужі. Кажуть, що донеччани обрали Януковича. А ви знаєте, як у нас відбувались вибори? По-перше, на вибори ходило дуже мало людей. По-друге, після обіду на дільницю приходили хлопці, забирали у членів комісії засоби зв’язку і зачиняли їх у кімнаті. Дехто по кілька діб сидів під таким арештом.

Зараз багато з тих 50% байдужих зазомбовані пропагандою. Дехто просто заляканий. Пенсіонери, наприклад, підтримують інтеграцію з Росією, бо хочуть повернення в Радянський Союз. Вони не розуміють, що Росія – це не СРСР.

- Як і коли активістів почали переслідувати?

– Коли у Києві переміг Майдан. Тоді до нас організовано, вагонами привезли величезну кількість тітушок. Вони їхали підготовленими, з великими спортивними сумками. В тих сумках була у тому числі і зброя. І от тоді сталась бійня на площі Леніна, в якій вбили активіста “Свободи”. Я тоді спізнилась на мітинг, бо після основної роботи підпрацьовувала. Моя друга робота знаходилась якраз у будинку біля площі. І коли я вийшла, то побачила, що прихильників України оточили тітушки. Вони були з кийками і залізними трубами. За ними стояла міліція : я думаю, для того, щоб на тітушок не напали ззаду. Міліція ніби зняла маски, відверто стала на бік нападників. Серед тітушок я побачила людей, котрі тримали підноси з яйцями. Тими яйцями вони навмисне почали кидати в антимайданівців. Одразу пролунали крики «наших б’ють». І тоді тітушки напали на проукраїнських мітингувальників. Це була спланована провокація. Тітушки збирались у прилеглих дворах за декілька годин до мітингу. Дуже багато людей постраждали. Не всі звернулись до лікарень, боялись.

Ще однієї трагедії нам вдалось уникнути. Коли у Донецьк приїздив Ляшко, то готувався подібний сценарій. Якісь люди, схожі на зеків, сиділи в центрі міста купками по 4 чоловіки, чекали. Але зустріч з Ляшком була перенесена в парк “Ленінського комсомолу”. На неї прийшло 6 тис. людей – стільки, скільки парк міг вмістити.

У нас, як і в інших містах, патріоти розфарбували міст і стовпи в кольори державного прапора, розклеювали листівки. Але влада діяла проти нас. Місто було заклеєно листівками зі зверненням нашого мера. Він прохав городян не ходити на мітинги. Чудово знаючи про діяльність тітушок, про свавілля міліції, він не намагався зупинити їх. Лише нас.

- Коли ви вирішили покинути місто?

– Я поїхала після повідомлення, що бойовики збирають інформацію про всіх активістів. І багато людей почало зникати. Всіх зараз навіть не підрахувати. Я працювала у видавництві літературним редактором. Мій керівник була налаштована проросійські. Вона чудово знала про мою позицію, постійно знущалась. Одже, я будь-якого дня могла поповнити списки загиблих чи зниклих безвісти.

- Як ви влаштувались у Хмельницькому?

– Мешкаю в гуртожитку, куди мене поселив департамент соціального захисту. В одній кімнаті зі мною живе сім’я – мати з донькою і сином. Керівник навчального закладу, якому належить гуртожиток, ледь не щодня нагадує, що ми маємо виселитись до 1 січня. Центр зайнятості запропонував мені лише роботу кондуктора. Своїми силами я змогла влаштуватись приймальником макулатури. Працюю в залізному контейнері на вулиці. Харчуванням, одягом, побутовими речами мене повністю забезпечили волонтери. А от Червоний Хрест нічим не допоміг, хоч я і зверталась. Сьогодні вперше отримала державну допомогу на оплату житла – 442 грн. Разом із зарплатнею це буде 1500 грн. на місяць. Не знаю, як я буду винаймати житло після 1 січня.

Розмовляла Ксенія Орлова.

Loading...
Теги: 
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментарів: 4

  1. Олена, приємно було бачити Вашу інформацію. Можете знайти мене у фуйсбуці. Якщо Вас ще немає у фейсбуці – то раджу зареєструватись там і зробити свою сторінку. ЖЕЛНАКОВ ОЛЕГ.

  2. Спасибо за всё пида*асам майдана!
    Страна – как сплошная открытая рана!
    Разрушили мир, обезличили счастье.
    Все так же стоят олигархи у власти.
    Спасибо за то, что пришли перемены:
    за газа в два раза возросшую цену,
    зарплат понижение, пенсий предел.
    Такой вы желали народу удел?
    Урезку пособий и нищее детство?
    Вот то,что получат потомки в наследство
    . Морально убили простого солдата,
    кнутом подстрекая идти брат на брата.
    Плевав на Востока единое мненье,
    вам слаще с руки угоститься печеньем,
    и с флагами Штатов, Канады, ЕС
    гнобить «москалей», возвышая «СС».
    Забрили в солдаты кормильцев-отцов.
    Х*и околачивать в гуще лесов?
    Гроши выделяют не там, где всё тонко,
    где есть безысходность, лекарства и онко,
    а тратят, бл*дво, на военную мощь,
    где их сыновей днём с огнём не найдешь.
    Себя возомнили, «герои», мессией!
    Орали, бычьё: «Чемодан,и-в Россию!».
    Что ж, два миллиона крымчан – наших братьев,
    от вас устремились в России объятья.
    А лживые СМИ-олигархов подстилки,
    создали разрухи в умах предпосылки.
    Всё льют, всё рыгают словесную вонь
    и масло вражды подливают в огонь.
    Вот это и есть заказной геноцид!
    Вам это народ никогда не простит!
    За смерть многих сотен сынов Украины,
    за Киева центр, превращённый в руины.
    За то, что народ предало руководство,
    двойные стандарты и прочее скотство.
    За то, что какой-то проплаченной мразью
    Защитник Отечества вымаран грязью.
    За боль, потрясенья, отсутствие веры,
    за казнь «несвидомых», засилье бандеры,
    топтание памяти наших отцов,
    за слезы обиды в глазах стариков!
    За боль, за утраты, душевные раны,
    гореть вам в аду, пида*асы майдана!

  3. хотілосяб запитати а де наші соц. служби за що зарплату отримують. там аппарат напевно скоро лусне.

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.