Незалежний громадський портал

Так лаконічно сформулював думку щодо євроінтеграції України голова правління громадської організації “Хмельницький молодіжний клуб розвитку” Степан Кушнір. Він не ідеалізує ситуації, що у випадку із входженням до Митного союзу Росії, наша країна розглядалася винятково як додаткові ринки збуту продукції. 

Степан був першим євромайданівцем Хмельницької області, який, починаючи з 22 листопада 2013 року, організовував акції-протесту на обласному Майдані незалежності. Він бачив аморфність студентства, коли ходив по вишах області і закликав молодь виходити на вулиці і відстоювати європейський вибір України. “Вони погоджувалися, що це потрібно робити, але не виходили. Парадокс, але їх зумів підняти лише фактор крові на київському Євромайдані”, — згадує активіст.

Кушнір поділився власним поглядом з “Незалежним громадським порталом” стосовно перших підсумків річниці Євромайдану.

Фото Віталія Тараненка

— Що тебе підштовхнуло рік тому організувати протест у Хмельницькому?

— Я не люблю, коли з людьми не рахуються. Тих, кого обирає народ і делегую їх до влади, — це наймані менеджери. Тобто вони виконують завдання суспільства. І коли один посадовець вирішує зупинити весь процес (у випадку, як це було з підписанням Угоди про Асоціацію з ЄС), то це неправильно. Можливо, я не настільки палкий прихильник євроінтеграції, скільки виступаю за чесність і справедливість.

Добре пам’ятаю ту ніч 22 листопада. Прийшов додому з гостей і, відкривши стрічку у “Фейсбуці” зрозумів, що починається суттєва хвиля невдоволення населення. Хмельничани, як і львів’яни, повинні були вийти на вулицю і заявити свою позицію щодо свавілля влади Януковича, високомірності і зухвалості чиновників. У соцмережах я залишив повідомленням знайомим активістам із закликом вставати. Під Хмельницьку облдержадміністрацію вийшло вісім людей, котрі простояли до ранку. З нами також стояв таксист, якому довелося пояснювати, чому треба підтримати цей протест.

Цікаво, що тієї ночі телефонував представникам політичних партій краю і просив ставати поруч з нами. Натомість вони віднікувалися, мовляв, треба дочекатися рішення фракції. А згодом стало очевидним те, що нам з партіями не по дорозі.

— Як можеш пояснити причини початкової певної апатії мешканців області і Хмельницького до кроку Азарова? Адже перший кількатисячний Євромайдан у Хмельницькому зібрався 2 грудня після побиття студентів у Києві.

— Я також про це довго думав. Була організована хода по вищих навчальних закладах обласного центру. Ми заходили в аудиторії, казали “люди, ходімо на Майдан відстоювати власне майбутнє”, пояснювали привілеї Євросоюзу. Після цього запитували їх “ви знали”, а вони відповідали, що їм цього не потрібно. Водночас студенти ненавиділи тодішню владу, але закривали очі на проблеми. І це є корінням усіх бід.

Також оце побуте твердження, що Хмельницький — місто-базар, можливо, вплинуло на загальну мобілізацію людей. Адже згадайте: працівники ринків з’явилися на Євромайдані, коли настав певний переломний момент. Складається враження, що більшість чекає на якісь крайнощі на кшталт крові, щоб відреагувати.

По-іншому відбувалося у Львові. Там одразу молодь вийшла на вулиці і чітко заявила позицію проєвропейського вектору розвитку.

— Напрошується логічне запитання: наскільки результативно спрацював хмельницький Євромайдан у загальноукраїнському контексті?

— Скажу, що після подій під Управління СБУ, хмельницькі активісти стали відомі не лише на всю Україну, а й за її межами. Приміром, російський телеканал “Дождь” давав сюжети про вбивства людей під СБУ. Саме тоді ми стали радикальніші, ніж були до цього. Вважаю, що незалежність України не можна здобути без крові.

— Чому саме хмельницьке СБУ виявилося тим форпостом влади Януковича?

— Це була провокація. Адже велика кількість протестувальників перебувала під СБУ у балаклавах і більшість з них не мала стосунку до нашої області. Однак виправданню не піддається поведінка колишнього есбеушника Крайтора. Знаючи, що в приміщенні чималий арсенал зброї, вибухівки, він мав би зіграти на випередження і вийти до людей. Говорити з ними, щоб не допустити кровопролиття. Так саме, як це зробив начальник хмельницької міліції Василь Птащук. Він вийшов до людей, заявивши, що правоохоронці переходять на бік народу. І міліціянти, котрі стояли під СБУ, не перешкоджали нам кидати “коктейлі Молотова” у будівлю силовиків.

— З точки зору правової європейської держави, якою стримиться стати Україна, ти вважаєш нормальним правилом, коли міліціянти спокійно спостерігають, як демонстранти чинять безчинства, руйнуючи державні будівлі?

— Саме тоді міліція повелася правильно. Оскільки існував великий ризик, у разі протидії мітингувальникам, спалити міський відділок. Тут у мене інші паралелі напрошуються. Якщо на сході України найближчим часом наші бійці не отримають від свого керівництва конкретної команди і продовжуватимуть перебувати у невизначеності, багатьох чиновників чекатиме не “сміттєва люстрація”, а більш радикальна, під дулом автомата.

— Хвилиночку, аякже бути з тезою, що Україна прагне до Євросоюзу?

— Про який Євросоюз можна говорити, коли учасники проєвропейскої ходи, кидають під ноги жуйки або “бички”. Такі випадки доводилося бачити на власні очі. Одному з таких учасників навіть зробив зауваження. “Чувак, що ти робиш? Ти ж відстоюєш європейські цінності, а ведеш спосіб життя абсолютно протилежний”. Він не розуміє, що ти хочеш від нього. Або, коли у Києві збирається ЛГБТ-спільнота, а свободівці починають бити їм пики через те, що у них інакше бачення на створення сім’ї.

Коли почався Євромайдан, усвідомив, що всі вийшли, бо хотіли змін. Я собі поставив питання: “Яка моя роль у цьому процесі?”. Треба займатися тим, що у тебе добре виходить. Тому зараз присвятив час проблемам молоді. Ми об’їздили з тренінгами майже всю Західну Україну, напрацювали відповідну базу ініціатив. Так повинен робити кожен професіонал своєї справи. Адже конкурентоздатність — це європейський принцип.

— Ти зачепив тему люстрації, яка стала викликом для старої номенклатури після Євромайдану. Кого потрібно насамперед люструвати і що потрібно зробити, аби закон про очищення влади не перетворився на полювання за відьмами?

— Пам’ятаю, як одразу після Євромайдану хмельницька Рада “Майдану” взялася за люстрацію. Мене це настільки здивувало. А потім вони умудрилися запропонувати мою кандидатуру на посаду начальника управління молоді і спорту Хмельницької облдержадміністрації. На що я їм відповів, мовляв, друзі — це не ваша компетенція, оскільки віковий ценз більшості членів цієї Ради є пенсійним. Ініціатива має йти від молоді.

Я не вважаю Ірину Мерлені, яку підтримала Рада “Майдану” на посаду начальника управління молоді і спорту, компетентною у цьому напрямку. Її посада — тренер національної збірної України з вільної боротьби. Це її “коньок”, її історія успіху. Вона насправді не розуміється у молодіжних проблемах. І коли мене запрошують на різні круглі столи за участю Мерлені тільки за для того, щоб поговорити ні про що, то захід перетворюється на “совок”. Чому досі Ірина бодай через “Фейсбук” не вийшла на комунікацію з молоддю, не поцікавилася, чим вони живуть. До прикладу, на мій блог, в якому порушені основні молодіжні проблеми, до цього часу немає реакції Мерлені.

Нехай у читачів не складається враження, що я маю намір підсидіти Мерлені. Просто молодіжні питання для держави має не залишатися на задвірках, а стати другим по вагомості після війни на сході країни. Адже, коли говоримо про європейські перспективи ближчих десяти-двадцяти років, то хто цим повинен займатися? Звісно, що молодь! На жаль, нас влада не долучає до процесів державотворення. І це погано. Чому б, до прикладу, голові Хмельницької ОДА не призначити позаштатного радника з питань молодіжної політики? З обов’язковою умовою — радника, якого слухатимуть і сприйматимуть.

Що стосується самої люстрації, то передовсім варто прошерстити судову систему і провести децентралізацію влади, що дозволить приймати більше вольових рішень на місцях.

— Чи відчув громадський сектор, що влада Хмельниччини стала прозорішою?

— Аж такого буму не відчуваю. Не назбиралося тієї критичної маси, котра з Майдану прийшла у владу. Проте одиниці вже сіють насіння прозорості, що згодом повинно прорости.

— Про які підсумки річниці Євромайдану можна говорити?

— Нам слід багато чого здійснити. Бо в такому вигляді, як є Україні сьогодні, вона не потрібна Європі. Нас розглядають виключно, як нові ринки збуту. Тобто тут питання: ми використаємо Європу або вона нас? Україні треба розвиватися, ставати конкурентоздатною, тільки тоді це буде взаємовигідно.

Спілкувався Віталій Тараненко.