Фото “Українська правда”
Влада отямилася від серії шоків, спричинених ЄвроМайданом, і перейшла у наступ. З усієї України, неначе зведення з фронту, надходять повідомлення про побиття, підпал або затримання активістів.
На телебачення почався сезон зачисток. Новий інформаційний антикризовий пул Януковича сформували щойно призначений заступником глави адміністрації президента Юрій Чмирь, повернута з небуття Ганна Герман, куратор медіа-холдінгу “Сім”ї” та ідеолог інформполітики Януковича в 1990-их Олександр Гурбіч, а також столичні політологи Михайло Погребинський і Дмитро Видрін, які випадково “засвітилися” на екстреній нараді у міністра Захарченка одразу після побиття 30 листопада.
Федерація профспілок відмовилася продовжувати договір оренди з депутатом Степаном Кубівим, який створював більш-менш легальні підстави для перебування там штабу революції.
Сам ЄвроМайдан входить у найтяжчий період свого існування – міжсезоння, коли політика відходить на другий план. Подібне вже траплялося в грудні 2000 – січні 2001 року, коли значно менш чисельніша акція “Україна без Кучми”, не домігшись мети усунення тодішнього президента, залишилася зимувати на Майдані.
Тоді наметове містечко існувало паралельно з офіційним святкуванням нового року. Поселення “антикучмістів” під проводом Юрія Луценка та Володимира Чемериса простояло з середини грудня аж до 1 березня 2001 року, поки його не розігнали кілька сотень міліціонерів за рішенням тоді ще Старокиївського райсуду Києва.
Хоча масштаби “того” та нинішнього Майдану неспівмірні, однак в обох випадках протест зіштовхнувся з однаковою проблемою – влада залишилася глухою до вимог людей, цинічно очікуючи на занепад протестного духу.
Нещодавні погрози Заходу застосувати санкції дали свій результат, і силовий розгін відкладено до моменту повної деморалізації протестуючих, не здатних чинити опір – коли зачистка не виглядатиме як придушення мирної акції протесту, а натомість нагадуватиме акцію по звільненню центральної площі від бомжів.
Сьогодні опозиційні політики виявилися заручниками ЄвроМайдану. Вони його не збирали – вуличну активість планували не раніше весни 2014 року, за рік до виборів президента. У того ж Віталія Кличка на початок грудня була запланована тижнева поїздка до Гарвардської школи імені Кеннеді на тижневі курси підвищення кваліфікації, організовані соратницею по фракції Ольгою Бельковою.
Плани політиків зламали люди, зібравшись на Майдан. Лідери опозиції, розуміючи наслідки ігнорування цього пориву, погодилися стати представниками Майдану в зносинах з владою. Але, окрім неочікуваного удару по режиму Януковича, що явно відповідало інтересам Кличка, Тягнибока та Яценюка, Майдан зробив їх відповідальними за втілення вимог людей.
Попри відсутність прогресу в головних вимогах, озвучених місяць тому – відставки міністра внутрішніх справ Захарченка, прем’єр-міністра Азарова і президента Януковича, оголошення про розпуск Майдану на нинішньому етапі є для будь-якого опозиціонера суїцидом. Майдан триває, спустошуючи партійні каси опозиції та водночас наповнюючи резервуари віри в українську націю.
Два Майдани – недільний та повсякденний
В планах опозиції – обрати оптимальний режим в умовах ігнорування Майдану Януковичем. Їх мета – тримати табір доти, доки там залишаються люди, що готові протестувати.
На сьогодні Майдан існує в двох моделях.
Перша – це Майдан буднього дня, коли ядро протесту нараховує декілька тисяч революціонерів, що мешкають у наметах та Будинку профспілок, Київраді та Жовтневому палаці. З огляду на свята вже видно відтік частини людей до місця проживання. У планах опозиції – замістити частину добровольців, які від’їдуть, своїми кадрами. Фактично, ідеться про те, аби ввести вахту на Майдані для своїх партійних осередків та депутатів від опозиції у місцевих радах.
“Майдан стане екзаменом, в ході якого буде дослідним шляхом встановлено – у нас існують реальні організації на місцях, чи вони є лише на папері. Ціль – пропустити через Майдан актив партії, аби перевірити їх боєм перед президентськими виборами”, – каже один з лідерів “Батьківщини” про підсумки штабної наради.
З огляду на зменшення ядра Майдану та з метою економії штаб вирішив відкорегувати графік роботи кухні – вона переходить з цілодобової на режим з перервою на ніч.
Другий режим ЄвроМайдану – це народне віче в неділю. Тут основний кістяк становлять кияни, але значний внесок у масовий захід роблять і люди, які спеціально приїжджають з регіонів на вихідні, з однією-двома ночівлями на Майдані або взагалі без.
За даними коменданта штабу ЄвроМайдану Степана Кубіва, минулої неділі, 22 грудня основна “кухня” революції в профспілках виготовила 90 тисяч порцій, ще 60 тисяч порцій забезпечили польові кухні. За дворазового харчування це означає, що в неділю через Майдан пройшло мінімум 75 тисяч приїжджих. З них на ніч залишилося близько 10 тисяч, каже Кубів.
Найближча велика дата – Новий рік. У процесі підготовки на Майдані змонтовано нову сцену – більшу за розміром. Попередня витримувала дві тони – нова розрахована на чотири.
Штаб обговорює запрошення вертепів на Різдво, закупляє безалкогольне шампанське та розробляє спецменю для новорічної ночі: “Ми хочемо робити акцент на овочах, фруктах, думаємо над грибами та копченостями”, – говорить комендант Кубів так наче ідеться про сімейне застілля, а не вечерю на сто тисяч осіб.
Майдан мріє про велику перемогу, потрібну для підтримання бойового духу.
Перший проект, над яким працювала опозиція останні тижні – це відставка уряду Азарова. Після першого провального голосування опозиціонери погодилися збирати підписи під проектом постанови комуністів, яка залишалася нерозглянутою в парламенті.
І тиждень тому їм справді вдалося підібрати 227 депутатів, які гарантували голосування за відставку уряду. В числі підписантів була група Ігоря Єремеєва, а також Сергій Тігіпко. Однак в останній момент комуністи відкликали проект постанови.
Сам Азаров, попри збереження посади, стикається з дедалі більшим невдоволенням всередині Партії регіонів, посаду керівника якої він обіймає. На засіданні уряду з депутатами у “Зоряному” останні не приховували обурення тим, як міністри та інші чиновники ігнорують “своїх”. Депутати скаржилися, що не отримують матеріальної підтримки від Кабміну, тоді як змушені нести відповідальність за його дії.
Там же Вадим Колесніченко розповів, як його висаджують з таксі, коли впізнають, а Григорій Смітюх – як змушений віддуватися на телеефірах за крадіїв при владі – у цього депутата давній конфлікт з міністром доходів та зборів Олександром Клименком. Кілька разів Азаров зривався на крик, стукав кулаком по столу та погрожував добровільно піти у відставку, але, охолонувши, анонсував лише вибіркові кадрові перестановки в уряді у січні 2014 року.
Другий проект, який намагається реалізувати опозиція в рамках ЄвроМайдану – це повернення до Конституції 2004 року шляхом спеціального рішення парламенту. Юридичних підстав для такої постанови немає – адже Янукович здобув повноваження Кучми за сумнівним рішенням Конституційного суду.
Тобто повертати стару Конституцію в теорії можна також рішенням КС, який за логікою міг би знову прокрутити цей трюк. Але КС надійно контролюється Банковою, а на чолі суду стоїть колишній земляк і колега Януковича з “ОрджонікідзеВугілля”, за часів керівництва якого у Єнакіївському суді там зникли всі оригінали рішень про судимості Януковича.
Враховуючи повну монополію влади в Конституційному суді, опозиція збирає підписи під постановою визнання нелегітимним відновлення Конституції 1996 року, оскільки внаслідок цього Януковича наділили повноваженнями, які не були закріплені за посадою президента при обранні його на посаду. Але 226 голосів там немає і близько.
Попри очікування краху Партії регіонів, тріщина торкнулася лише незначної групи людей, орієнтованих на Льовочкіна. За інформацією “Української правди”, готовий до самостійного плавання Сергій Тігіпко – джерела стверджують, що він підписав проект постанови про відставку Азарова. Додаткові ознаки дрейфу Тігіпка – засудження силового розгону Майдану, зустріч з заступником держсекретаря США Вікторією Нуланд в Києві, і навіть пости його дружини у Фейсбуці щодо “кривавої йолки”.
За словами джерел, під час останнього спільного засідання фракції з Азаровим Тігіпко прямо виступив проти Клюєва, засудивши звезення до Києва робітників з півдня та сходу на АнтиМайдан. “Треба діяти адекватно та відповідати на виклики людей. Якщо ви цього не зрозумієте, фракція розсипеться”, – це загальний підтекст виступу Тігіпка, який переказують джерела “Української правди”.
Сам Тігіпко формально є просто заступником голови Партії регіонів – з мінімальним впливом. У фракції він очолює підгрупу, куди входять депутати так званої “групи Льовочкіна-Фірташа” включно з сестрою глави АП Юлією Льовочкіною та його бізнес-партнером Іваном Фурсіним.
З іншого боку, події останнього місяця не надто зміцнили позиції і Андрія Клюєва. Як розповідають джерела, історія про оплески, якими його начебто зустріла фракція регіонів, є вигадкою Ганни Герман.
Насправді, на засіданні депутати аплодували не Клюєву, а оголошеним результатам виборів у п’яти мажоритарних округах.
Перекручення з боку Герман, яка вже декілька тижнів виступає адвокатом Клюєва в публічній площині, мають просте пояснення – ще 2006 року вона увійшла до групи Андрія Клюєва у фракції Партії регіонів. А, за неписаними правилами ПР, малозабезпечені депутати завжди отримували “добавку” за вірну роботу від свого керівника.
Сценарії для опозиції
Окрім відставки уряду та переходу до парламентсько-президентської республіки, в розпорядженні опозиції залишається щонайменше два варіанти розвитку Майдану, які вони вперто не використовують.
Перший – це проведення альтернативних виборів Київради та мера столиці. Після відставки Олександра Попова з посади голови КМДА у місті зникла будь-яка повноважна влада. Якщо Банкова залишається глухою до вимог вулиці, Майдан здатен самостійно провести вибори, після чого завести переможця до кабінету мера, що розташований у захопленому повстанцями приміщенні на Хрещатику, 36.
У результаті, або під впливом формування альтернативної влади у столиці Янукович буде змушений піти на справжні вибори, або знову спробує силовий варіант, який насправді лише додає життєвих сил Майдану. І головне – вимога виборів легко знайде підтримку на Заході, адже ідеться про базове право громадянина мати свого представника у владі – на відміну від ідеї усунення Януковича, якого досі вважають легітимно обраним, хоч і авторитарним керівником.
Друга дорога, якою міг би піти Майдан, стосується висунення єдиного кандидата в президенти вже у першому турі.
Багато хто думає, що кампанія-2015 стануть повторення 2004 року, але зараз дедалі очевидніші аналогії з іншими виборами – 1999 року.
Тоді штабу Леоніда Кучми вдалося позбутися одразу декількох конкурентів, кожен з яких міг виграти в разі підтримки з боку решти опозиції. Павло Лазаренко був ізольований у американській тюрмі – так само, як зараз перебуває за гратами Юлія Тимошенко.
Олександра Мороза було дискредитовано проектом-клоном Наталії Вітренко – аналогічно, як цієї осені почали атакувати Яценюка колишні соратники на кшталт Андрія Павелка.
Перед виборами 1999 року ще один затятий конкурент Кучми Євген Марчук не знявся з виборів, а одразу після них отримав посаду секретаря Ради нацбезпеки. Для такої ролі сьогодні найбільше підходить Петро Порошенко, який також балотуватися на виборах 2015 року, вже має досвід ходіння у владу Януковича на посаду міністра економіки – і зараз теж не приховує інтересу стати керівником “технічного уряду”.
У 1999 році оптимальним конкурентом для Кучми став лідер комуністів Петро Симоненко, проти якого штабу тодішнього президента вдалося мобілізувати виборця. Кому на виборах 2015 року відводиться аналогічна роль, здогадатися не складно. Найбільш комфортним кандидатом для Януковича є Олег Тягнибок.
Тож єдиний сценарій перемоги над чинним президентом – це домовленість основних опозиційних сил про єдиного кандидата ще до першого туру, коли кожен лідер знатиме своє місце у майбутній владі та буде мотивований боротися за перемогу.
За інформацією джерел, Яценюк висловлював готовність підтримати Кличка в обмін на гарантії останнього повернути парламентсько-президентську республіку, в якій лідер “Батьківщини” посів би посаду прем’єр-міністра.
У свою чергу, в керівництві “Удару” не готові ділитися найдорогоціннішим – повноваженнями, натомість пропонують Яценюку варіант не чіпати розподіл влади, а почергово обиратися президентом: Кличко – в 2015, Яценюк – в 2020 роках.
У якості гарантії – формування спільної партії з числа двох найбільших опозиційних сил, лідером якої мав би бути Яценюк, що очікував би на цій посаді, поки до нього підійде черга після першого терміну Кличка. Сам лідер “Батьківщини”, розуміючи крихкість конструкції, згоди на це не дав.
Тож, поки домовленості щодо єдиного кандидата в президенти немає, але така можливість все одно залишається у опозиції – як рятівний парашут. Для того, щоб сказати людям, що зима, проведена на ЄвроМайдані, не минулася дарма.
Сергій Лещенко, “Українська правда”.