Незалежний громадський портал

Історія взаємин колективу комунальної газети “Подільські вісті” і її співзасновників (Хмельницької облдержадміністрації і Хмельницької обласної ради) вироблялася в залежності, хто був за владним престолом. У кучмівські часи незмінним керівником газети вважався Йосип Ядуха. Саме за нього більшість вістян зуміли вирішити квартирне питання — роздано 32 помешкання, які купувалися за рахунок високих тиражів видання. Комусь навіть дісталося по дві-три квартири. 

Та незважаючи на “розквіт соціалізму”, Ядусі довелося залишити пост редактора після Помаранчевої революції. Господарство перейняв перший заступник Микола Шокало. З цього моменту “Подільські вісті” почало землетрусити.

Помаранчевий голова облради Іван Гладуняк мав намір поставити у керма газети заслуженого журналіста Світлану Кабачинську, котра працювала власним кореспондентом поважного загальноукраїнського тижневика “Дзеркало тижня”. Конкуренцію їй склав вихованець “школи” Ядухи Микола Шокало. У результаті депутати обласної ради, які затверджують усіх керівників комунальних підприємств, не дійшли згоди у редакторському питанні. За цих умов у виграші залишався пан Шокало, продовжуючи керувати газетою з приставкою “в.о.”.

2009-го у “Подільські вісті” знову командирували Йосипа Ядуха, благополучно відправивши на заслужений відпочинок Миколу Шокала. Така була воля тодішнього голови ради Івана Гладуняка. Ядусі дали статус тимчасово виконувача обов’язків редактора. Однак ця “тимчасовість” розтягнулася до 2013 року. “Повноцінності” вдалося набратися під протекторатом рідного племінника і за сумісництвом голови Хмельницької ОДА Василя Ядухи, який завдяки ручній більшості депутатів, зробив Йосипа Ядуха редактором “ПВ”.

За іронією долі, Революція гідності викинула папа Йосипа з редакції газети. І ось тоді, 11 березня 2014 року новий голова облради Іван Гончар призначив Петра Лічмана тимчасово виконувачем обов’язків редактора газети. Та ця “редакторіада” розтягнулася до теперішнього часу.

Пан Лічман “в суху” обіграв двох кандидатів на його крісло Тетяну Колесніченко і Володимира Гординського, яких протягом року намагалося через сесію провести керівництво ради.

“Незалежний громадський портал” зустрівся з паном Лічманом у перерві пленарного засідання сесії обласної ради 7 квітня. Нас цікавила подальша доля комунальної газети та поява несподіваного менеджера у “Подільських вістях”.

Фото Віталія Тараненка

— За яких умов і, чи взагалі таке можливо, щоб колектив газети “Подільські вісті” прийняв до себе “чужого” редактора?

— Для початку Вам варто було б почути думку газетного колективу. По-друге, якби наші справи йшли кепсько, маю на увазі, фінансові і господарські питання, тоді б можна було говорити про якісь зміни. У 2014 році ми зіткнулися з суттєвими викликами. Зокрема, затрати на один друк 40-тисячного тиражу зросли з 10 до 40 тисяч гривень. Аналогічно відбулося з вартістю паперу, який зріс у тричі. Попри все вдалося зберегти професію журналіста творчою: щоб на золотому папері друкувалися золоті матеріали.

З Вашого дозволу назву кілька цифр. За рік заробітна плата журналістів зросла на 30 відсотків — із 2500 гривень до 4000 гривень. Це стало можливим шляхом підвищення гонорарів. Окремо запустили преміювання газетярів за кращі публікації.

З цього приводу є гарний вислів. Дуже погано, що отару левів очолює баран і дуже добре, якщо на чолі отари левів лев.

— То Ви вважаєте себе левом?

— Вважаю, що у нас колектив левів, з якими приємно працювати. Я бачу в редакції шість-сім людей, котрі у майбутньому можуть стати хорошими керівниками. Вони із сучасним аналітичним мисленням.

Мені закидають, що в газеті з’явився Анатолій Панасевич (колишній голова Віньковецької райдержадміністрації, депутат обласної ради від Партії регіонів — авт.). Натомість я керуюся винятково професійними якостями конкретної людини.

— До речі, розкажіть історію появи Панасевича у “Подільських вістях”. Наскільки відомо він призначений на посаду заступника редактора з комерційних питань.

— Колись я обіймав цю посаду. Далі відповідальним було призначено нашого колегу Віктора Фурманчука, якого звільнили за одноразове порушення. Що мається на увазі? Він, використовуючи обладнання “Подільських вістей”, випускав приватну газету, створивши певного конкурента на ринку з накладом 9 тисяч примірників.

Щодо Панасевича, то я його добре знаю по роботі у Віньковецькому районі. Під його керівництвом запустили відділення поліклініки, що стояло недобудованим 30 років. Це ж саме стосується і ремонту школи. Тобто Панасевич працював не, як голова РДА, а більше, як депутат.

Його активність і схильність до вирішення господарських питань, подекуди навіть архаїчних, вплинула на те, що редколегія “Подільських вістей” запропонувала йому посаду заступника редактора з комерційних питань. У нас він займається здачею в оренду шостого поверху газети, передплатою видання, автономним опаленням тощо.

— У нього вже є якісь напрацювання?

— Так. Він практично завершив здачу в оренду шостого поверху. Також Панасевич провів моніторинг районів Хмельниччини на предмет передплати “ПВ” і звернувся з листами до всіх начальників відділень зв’язку “Укрпошти”, щоб ті надали офіційні підтвердження падінню тиражу за 2014 рік. Хіба це нормально, що жодна райдержадміністрація і райрада не передплатили “Подільські вісті”?

У цей час до нас підійшов депутат обласної ради Віталій Олуйко. “Другого цирку більше не допустимо”, — категорично відреагував обранець на ситуацію довкола гонки за редакторське крісло “ПВ”. “Наприкінці року в Україні має з’явитися закон про роздержавлення державних комунальних засобів масової інформації, попередньо підтриманий Венеціанською комісією. Адже не по-демократично, коли кожен орган влади має власне ЗМІ. Має бути ринок, коли за будь-яку інформацію боротимуться”, — додав Олуйко.

Тему роздержавлення газетних видань підхопив і Лічман.

— На мою думку, видання, які отримують мільйонні дотації з обласних бюджетів на кшталт “Зоря Полтавщини”, “Новини Закарпаття”, “Галичина”, приречені на закриття.

Фото Віталія Тараненка

— Як вплине роздержавлення на “Подільські вісті”?

— Наші основні інвестори — передплатники. Однак теперішній тираж 40 тисяч примірників — це ганьба. Адже мої розрахунки були набагато більшими. Під час передплатної кампанії ми активно працювали з листоношами, стимулюючи їх продуктовими наборами. Ну була у нас така можливість і це, до слова, передбачено статутом газети. Але трохи пізно почали цим займатися.

— Коли буде змінюватися обличчя “Подільських вістей”?

— Воно вже змінюється. Відійшли від валу, коли на місяць кожен журналіст мав написати 2 тисяч рядків, — зараз обсяг становить тисячу. Далі. У газетяра має бути три теми, одна із них злободенна і критична. У разі недотримання цих вимог позбавлятимемо премій. Сьогодні перша і остання сторінки “Подільських вістей” — це глибокі та аналітичні матеріали.

— Давайте повернемося до Вашого призначення на посаду т.в.о. редактора. Вас призначив розпорядженням Іван Гончар. Проте для повноцінної діяльності має бути рішення сесії обласної ради. Водночас за рік постать Лічмана перетворилася, даруйте, на чи не найбільше зло газети. Чому так сталося?

— Треба запитати в Івана Ярославовича щодо мого призначення. Наш співзасновник, обласна рада в особі Гончара ніколи не втручався у творчу роботу і не нав’язував теми. Бувають всілякі нюанси…

Можливо, Іван Ярославович бачив інакший розвиток газети, до якого треба рухатися семимильними кроками. Це його право, як голови облради. Колектив по-іншому сприймав ці речі. Але говорити про смертельний поєдинок було би перебільшенням. Як кажуть, у дискусії народжується істина.

— Разом з тим, керівництво ради закидає Вам фінансові зловживання і натякнуло про відкриття кримінальної справи. Про які махінації йде мова?

— Справа в тому, що 2012 року, коли тираж “Подільських вістей” становив 57 тисяч примірників, редакція мала відчутний прибуток. Тодішнє керівництво видання на спільному засіданні редколегії і профкому прийняло рішення закупити дві квартири для своїх працівників. Таким чином, житло одержали водій і журналіст нашої газети.

Особисто я не був причетний до купівлі цих квартир. Хоча нічого поганого не бачу, оскільки “ПВ” мала таку можливість і вклала кошти у житло. Загалом, протягом 1996-2004 років “Подільські вісті” закупили 32 квартири. Знову ж таки за рахунок високих накладів видання. На початку 2000-х тираж газети доходив до 120 тисяч примірників!

— Маю ще уточнююче запитання стосовно фігури Панасевича. Якщо провести невеличкий аналіз, то випливає: депутат Анатолій Панасевич може відігравати для Вас роль такого собі політичного щита. Адже у нової більшості, даруйте за тавтологію, немає більшості без голосів колишніх регіоналів. Коли ж на сесію виносилися питання призначення редактора “ПВ”, регіонали голосували за Вас.

— Повторюся, я розглядаю Панасевича, як професіонала. Якимось щитом він не може для мене бути.

— В одній із публікацій Ви розповіли, що у 2014 році “ПВ” одержало прибуток на суму 110 тис. грн. чистого прибутку. На які цілі потратили ці кошти?

— Фактично це зекономлені гроші. Насамперед маю на увазі використання пально-мастильних матеріалів. Раніше чотири редакційні автомобілі їздили, куди треба і не треба. Таким чином, щомісячно спалювалося понад 20 тисяч гривень на пальному.

Я припинив ганебну практику. Тепер формуємо бригади, визначаючи одразу кілька населених пунктів чи районів, куди їдуть наші журналісти. Економія разюча — в місяць витрачаємо до 3 тисяч гривень. Тобто за рахунок внутрішньої економії вдалося акумулювати 110 тисяч.

— Що треба зробити, аби “Подільські Вісті” були читабельними?

— Читачів завоювати можна єдиним шляхом — випускати високодумний і високоякісний інформаційний продукт. Газета зовні повинна бути не тільки, як писанка, — середину варто наповнювати добротними аналітичними статтями та обов’язково має бути зворотній зв’язок. До речі, у нашої газети налагоджений діалог з читачами. Підтвердженням служать маса листів, які ми отримуємо.

На сьогодні “Подільські Вісті” на перших сторінках дають дві-три аналітичні публікації. Маємо потужній колектив, зокрема, трьох заслужених журналістів України, двох членів Спілки письменників України. З цим колективом можна йти під роздержавлення, в Європу… Думаю, що з часом ми візьмемо гранти. Між іншим, нинішній Голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко зауважив, що після роздержавлення комунальних засобів масової інформації, наша газета є одним із перших претендентів на суттєві гранти.

Розмовляв Віталій Тараненко.