Редакція НГП друкує статтю з газети «Прибузька зоря» №29, яка продовжує тему зловживань в управлінні освіти, молоді та спорту Хмельницької районної адміністрації.
Звернутися через засоби масової інформації до мешканців Хмельницького району мене, як депутата районної ради, змусили численні усні звернення громадян відносно «оздоровлення», яке вже другий місяць триває у районному оздоровчому таборі «Надія», всіх тих відвертих безчинств, про які перемовляються пошепки працівники табору, діти, які там перебували та їхні батьки. Проте вголос і, тим паче, в районній газеті про це говорити не наважуються, натомість регулярно з’являються замітки про те, який чудовий відпочинок організовують у таборі «Надія». Безперечно, для когось це справді – рай земний, але зовсім не для самих дітей.
Багато хто з вас, шановні читачі, знає, яких зусиль коштувало районній владі, зокрема і колишньому голові районної ради Катерині Петрівні Андрійчук, відкриття у Доброгорщі цього оздоровчого табору, скільки труднощів довелося подолати, аби усунути проблеми з водопостачанням та облаштуванням приміщення колишньої загальноосвітньої школи, де нині знаходиться табір. Скільки здоров’я і нервів поклала на це колишній директор табору?..
Новий виток проблем із дитячим оздоровленням і,зокрема, із табором «Надія» розпочався із призначення рішенням сесії районної ради нового директора табору. Олександра Атаманчука, як єдино правильного кандидата на цю посаду, рекомендувала сама начальник управління освіти, молоді та спорту. Покладаючись на авторитет та професіоналізм Валентини Францівни, депутати більшістю голосів підтримали кандидатуру Атаманчука. Звідки ж було знати, що цю людину «турнули» із попереднього місця роботи за постійне зловживання оковитою…
Не знали тоді, зате дізналися після того, як Олександр Іванович приступив до виконання своїх службових обов’язків у «Надії». Перебуваючи у довготривалому «запої», пан директор з’являвся на роботі будучи або вже «під градусом», або з похмілля і відразу ж шукав можливості похмелитися. Закономірно, що з такими інтересами про жодне виконання своїх безпосередніх обов’язків не було й мови – які там платіжні доручення на продукти харчування, яка організація дитячого оздоровлення, якщо власний організм настирливо вимагає «поправити» здоров’я?..
Та й формуються табірні зміни вже традиційно шляхом добровільно-примусовим, після того, як кожен із директорів шкіл району отримує вказівку начальника «райво» знайти і доставити відповідну кількість дітей. Про бездіяльність та халатність пана Атаманчука яскраво свідчить хоча б таких кричущий випадок: дитина, учениця 5-го класу, перебуваючи в таборі, зламала ногу. Звичайно ж, її доставили в травмпункт, але аж по тому здогадались повідомити батьків і півтори години, допоки мати травмованої дівчинки дісталась лікарні, дитина залишалась сама. Відповідно до кошторису і фінансування, продукти поступають в табір з розрахунку на 90 таборян, а на початок ІІ табірної зміни поступило 105 дітей. Виникає питання, чим годували “позапланових” 15 діточок? Батьки забирають своїх дітей подалі від такого “оздоровлення” нібито по сімейним обставинам. Тому і не дивно, що на момент завершення такого горе-відпочинку в таборі залишилось 50 дітей.. Про організацію екскурсій, виховних заходів для дітей навіть не йдеться…
Виникає закономірне питання – чому начальник управління освіти, людина, яка особисто рекомендувала Атаманчука на посаду директора табору, відверто закриває очі на все, що там відбувається? Кому це вигідно, і головне – чому при цьому мають страждати діти? Очевидно, не обійшлося без так званого «шкурного» інтересу. Кадрова політика, яку провадить начальник управління, організація роботи самого управління та шкіл району залишає більше питань, ніж відповідей. Чому у зв’язку із скороченням штату працівників спочатку планувалось скорочення однієї посади, а після переконливих прохань «наближених» осіб, рішення було змінено і під скорочення потрапила посада начальника відділу позашкільної освіти та виховної роботи. В мене питання – чим мотивувалось таке рішення?
За останній час я отримав безліч анонімних телефонних дзвінків – самі педагоги розповідають про постійні «побори» пані Данілової: жодна атестація навчального закладу не обходиться без «конверта». Жодного місяця не пройшло, аби начальник господарської групи не зібрав із водіїв шкільних автобусів талони на пальне – по 20 літрів з автобуса, на потреби свої особисті. Чи на потреби Валентини Данілової? Та й із преміюванням працівників самого управління освіти, молоді та спорту, за чутками, не все і не завжди буває прозоро: деякі працівники, отримавши премії у розмірі середньомісячного окладу, за тією ж «вказівкою зверху» віддають преміальні гроші начальнику управління. Мабуть, не вистачає Валентині Францівні на прожиття… Коли хворів її близький родич, всі вчителі району дружно і організовано, але не зі своєї ініціативи, скоріш за все – за негласною вказівкою, «скинулись» по 100 гривень. У районі – 43 школи, загальна кількість працівників – понад дві тисячі. Судіть самі.. Шановний читачу, також дай сам собі відповідь, чому після повернення пані Данілової на посаду, майже всі директори шкіл і вчителі вступили у тоді привладну Партію Регіонів?…
Освітянська галузь району – сфера величезна. При грамотному підході та із такою яскраво вираженою підприємницькою жилкою, як у начальника даного управління, тут чимало простору для отримання матеріального зиску окрім заробітної плати. Наприклад, харчування дітей у школах впродовж навчального року. Закупівля продуктів відбувається у ЗАТ «Фірма Бакалія». Проте за прямою вказівкою пані Данілової велика партія круп для шкільних їдалень була придбана у приватного підприємця. Чим «бакалійні» крупи не влаштовували Валентину Францівну – невідомо, проте достовірно відомо, що школярі, для яких ці самі крупи готували, їсти їх відмовлялись – продукт був вкрай поганої якості, впереміш зі сміттям. Справа тут в гастрономічних вподобаннях, чи в передчутті додаткового «відкату» – невідомо, але факт залишається фактом.
Звичайно, Валентино Францівно, своя сорочка – ближча до тіла. Свої інтереси – вони на те і є своїми, аби ставити їх на перше місце. Але чи не занадто далеко Ви зайшли в переслідуванні власних меркантильних цілей? Кажуть, що педагог – це покликання. Зважаючи на все вищесказане, запитую – у чому саме Ви, шановна, вбачаєте своє покликання?
Промовисто доповнює все, вище сказане мною публікація на Незалежному громадському порталі від 14.07.2014 р. “У Хмельницькому районі “клепають” відмінників уже після навчання”…
Борис КУЛЬБАЧНИЙ,
депутат Хмельницької районної ради.
Публікуючи статтю з газети «Прибузька зоря», редакція НГП запитала у Бориса Кульбачного, з чим пов’язана її поява.
Борис Кульбачний: «Опублікувати статтю у газеті «Прибузька зоря» №29 мене покликало почуття справедливості. Усі наведені факти я отримав від людей, котрі телефонували до мене та розповідали про діяльність пані Данілової на посаді начальника управління освіти, молоді та спорту.
Що цікаво, одразу після написання матеріалу, були організовані схвальні відгуки про літній відпочинок у таборі, про діяльність самої Данілової. Я – депутат уже двох скликань і на моїй пам’яті до цього часу такого роду публікацій не було. Значить, дійсно зачепив «за живе».
Під час першої депутатської каденції, працюючи секретарем бюджетної комісії, я бачив, що кошти, котрі виділяються на сферу освіти, використовуються, м’яко кажучи, не раціонально. Про що не одноразово розповідав. Однак відповідної реакції зі сторони керівництва районною освітою не було.
Сьогодні у же не ті часи, коли можна закрити очі і довго чекати, поки ліквідують корупційні недоліки. Маю інформацію, що Валентина Данілова отримала від керівництва району уже дві догани. Очевидно, на то є вагомі причини. Значить не одному мені відомо про зловживання та недоліки у роботі начальника управління освіти, молоді та спорту.
Зрозумійте, у мене не має ніяких особистих образ чи зведення рахунків з Валентиною Францівною. Я хочу, аби в освітянській сфері району був наведений належний порядок. Зникли побори, заляканість….
Сьогодні Валентина Данілова пішла на лікарняний. Очевидно, щось вичікує….»