Незалежний громадський портал

Ну що ж. Нарешті можу розповісти про свій візит на Схід. Вперше у житті довелося побувати в тих краях, вперше у житті довелося побувати поруч з бойовими діями, побачити, що таке війна, і які вона має наслідки.

Там інше життя, інші реалії. Там немає місця “мишиній возні” і бюрократичним розбіркам, поділу посад. Там все справжнє – дружба, товариство, побратимство, ЖИТТЯ, там вирішується наше майбутнє. Там хлопці щосекунди ризикують життям заради всіх нас і нашої славної України! Честь їм і хвала!

Про все за порядком. Їхали разом з нардепом від «Свободи» Ігорем Сабієм, заступником голови облради Ігорем Хитруком та головою Хмельницької райради Олександром Прокоповим.

Для наших хлопців ми зібрали приблизно 26 тонн допомоги, зокрема, 12 тонн питної води, яка до слова, користувалася величезним попитом в усіх. На ура йшли також вітаміни (овочі і фрукти), мед, цигарки, і …сало. Допомогу збирали підприємці, люди, чиновники – усі разом.

По дорозі вразила величезна кількість національної символіки, синьо-жовті кольори повсюди – на електроопорах, на деревах, на балконах, на заправках, і чим ближче до Донбасу, тим більше.  А ще вражали соняшники – вони були повсюди.
Наш маршрут проліг через Красноармійськ (чимало блокпостів) – Костянтинівку(знову блокпости), Дружківку (і тут блокпости) – Краматорськ (по дорозі до Словянська, а це менше 20 км. залишки розгромленої військової техніки і жахливий сморід) – Словянськ – Ізюм – і далі до місця розташування нашого полку територіальної оборони.

Багато спілкувалися з місцевими мешканями, усі на кого натрапили – допомагали, усі автівки на наше прохання зупинялися і вказували дорогу, малювали маршрути, бажали удачі, висловлювали побажання, аби все це чим швидше завершилося.

В Краматорську російськомовний хлопець малював нам схему руху до аеропорту, а на завершення сказав: «Пацани, я русский, но я за вас, гоните эту нечисть отсюда». В Словянську один чоловік, коли почув, що ми заблукали, на перехресті зупинив рух транспорту і вивів нас на трасу до Ізюма (сам намагався спілкуватися українською). До слова заблукали через підірваний міст і спалені вантажівки у напрямку Ізюма. А ще окрема подяка нашому рідному хмельницькому спезназу з 8 полку – хлопці провели нас до самого Ізюму, швидко і оперативно через усі блокпости. 

Спецназ – таки спецназ!!! Окрема подяка командиру!!! Герої!

В Краматорську зустрілися з нашими спезназівцями з 8 полку і вояками 140 центру. Для командира я подарував прапор рідної Хмельниччини. Хлопці раділи прапору і забрали його з гордістю. Наші специ – таки специ. Порядок, дисципліна – все чітко і впевнено. Загалом в Краматорську купа техніки, більшість «віджатої» – російської. Крім спецназівців, навантажили автівки для вояків 140 центру, очаківських та кременчуцьких вояків, а також льотчиків. Коли кременчуцкі і очаківські хлопці підходили до вантажівки говорили: “Ми знаємо. що ви все привезли для своїх, але ж і ми ваші, ми воююємо в одних окопах!”.

Усі передавали вітання Хмельниччині, дякували всім, хто допомагає! Кажуть, допомога відчувається, а це тільки підвищує бойовий дух. Усі хлопці говорять, що необхідно вводити військовий стан.
У Словянську багато спілкувалися з місцевими. Місто у важкому стані, але люди «живі» і натхненні, кажуть, що все буде гаразд. Словянськ – це Україна.

Далі довга дорога на Харківщину (на одному з блокпостів зустрілися з колишніми беркутівцями, ледь не дійшло до суперечки та конфлікту). Трохи блукали, їхали польовою «ґрунтовкою», до нашого полку тероборони дісталися вже близько півночі. Хлопці неподалік кордону. Передали допомогу, поспілкувалися, вони приготували нам вечерю і каву. Загалом проблем вистачає і працювати над забезпеченням ще треба, і треба, і треба. Армію усі роки тупо вбивали і тепер армія відроджується, стає боєздатною і сильною у першу чергу завдяки нашим козакам. Великі молодці люди, які допомагають.

На завершення скажу: все буде добре, ми обов’язково переможе, інакшого вибору у нас просто не існує. Та й вояки наші, як і всі люди – найкращі.