Світлана Кабачинська: “Якщо сьогодні народ не обере до парламенту демократичну більшість, наступні вибори будуть суто формальні. Як у Білорусі”

Коли журналісти, попри своє ремесло і прямий обовязок контролю за владою, ідуть до Верховної Ради, значить у цій державі щось не так. Або так звана еліта остаточно з’їхала з глузду та не здатна розібратися в елементарних речах – до прикладу, що таке патріотизм, державна мова чи національна культура, або ж ця “еліта” уподібнилася генеральному писареві Василю Кочубею – зраднику Мазепи, а заодно й України.

Вибори до парламенту — це не змагання між «грошовими мішками» і політичними пристосуванцями, як часто вважають пересічні українські громадяни. Це вибір людьми того курсу, за яким вони хочуть рухатися найближчі п’ять років.

 Відома подільська журналістка та кандидат у народні депутати у 187-му виборчому окрузі Світлана Кабачинська переконана, що це ще й останній шанс обрати у владу тих людей, для яких основне в житті – не гроші, а державність, незалежність та соборність України. Щоправда, така позиція Світлани Іллівни, на перший погляд, здається утопічною. Бо чи готовий наш народ проміняти продуктові набори та гроші від багатих кандидатів на ідеї незалежності та свободи?

Паралельно з виборчим процесом пані Кабачинська бере участь у  судовому процесі, перший раунд якого програла. 25 вересня Хмельницький міськрайонний суд засудив її за наклеп на опозиційного народного депутата, а тепер кандидата у народні депутати у 187-му виборчому окрузі Олега Лукашука. На користь останнього вона повинна сплатити десять тисяч гривень.  

Про все це – наша розмова із Світланою Кабачинською.

Фото Віталія Тараненка

 

— Пані Світлано, не жалкуєте про те, що балотуєтеся на парламентських виборах, які з кожним днем стають усе бруднішими і брутальнішими?

— Приймаючи рішення балотуватися на виборах, я добре розуміла, як буде важко. Хоча не уявляла, що так погано буде організований передвиборний процес. Адже учасниками  виборів стали багато партій, які не мають представництва на місцях: скажімо, де ви бачили в Хмельницькій області Партію угорців України, «Руську єдність» чи «Братство»? А з їхніх представників після жеребкування формуються окружні та дільничні комісії! Потім, щоправда, їхні місця непомітно для чужого ока займають члени Партії Регіонів. Крім цього, від виборчого процесу практично усунута або самоусунулася міська влада, що мала б надавати організаційну і методичну допомогу, як було раніше. Від такого безладу у виграші лише Партія регіонів.

Та чи шкодую про рішення? Я не мала іншого виходу. Кожна людина, здатна думати, бачить: Україна, її українськість і державність, у небезпеці. І, якщо ці речі  для тебе важливі й  цінні – ти мусиш їх захищати. Для мене Україна, її незалежність, воля нашого народу – не просто слова, а те, на що я працювала півжиття і без чого свого життя не уявляю. Отже, мушу бути там, де вирішується доля України.

Але у нас важко потрапити до Верховної Ради, якщо в тебе мало грошей. Насамперед тому, що без грошей важко донести до десятків тисяч виборців уже сам факт, що ти балотуєшся на виборах. І тому також, що наші люди часто обирають депутатів багатих – з надією, що ті бодай щось їм дадуть. Вони й дають – перед виборами – хто кіло гречки, хто тонну піску. А після виборів забирають у громадян у тисячі разів більше – приймаючи у Верховній Раді закони під себе, а не для людей. І, коли я кажу, що переможу на виборах, дехто сміється в очі: за які такі гроші? І я не перестаю дивуватися: чому ці люди настільки себе не поважають, що переконані: виграти можуть тільки великі гроші?! Адже є речі, сильніші від грошей. Ідейність завжди була могутнішою, ніж гроші. Мрія завжди переважувала меркантильні інтереси. Любов завжди перемагала срібло-злато.

Ми не повинні захищати і примножувати чиїсь капітали, обираючи до Верховної Ради багатих. У парламенту зовсім інші функції. Якщо у ньому не буде або буде занадто мало таких, як я, що працюватимуть винятково на Україну, а не на себе, то ми не матимемо України взагалі.

Це правда. Але як довести це тим, хто переконаний: усі без винятку кандидати «рвуться до корита» – і тільки? На жаль, в Україні немає поняття служіння Вітчизні. У нас соромно бути патріотом, соромно називати себе націоналістом, бо цього батьки не вчать дитину з малечку. Тому й соромляться сказати уголос: “Я люблю Україну!” Чого соромитися? Ти ж не соромишся говорити, що любиш свою маму або власних дітей. А Україна – та ж мама і та ж дитина. То чому ми повинні любити чуже і не захищати найрідніше?!

— Чи можна Ваш похід до Ради ще розцінювати як протест проти кандидатури, що виставлена на окрузі № 187 від Обєднаної опозиції? Адже до офіційного визначення кандидатів у цьому окрузі активно працював інший претендент, з яким у Вас давні добрі стосунки.

— Якщо це протест, то насамперед проти того, що відбувається в країні. Щодо Лукашука… Цей нардеп вимагав один мільйон гривень моральної компенсації за моє оціночне судження – що він піде на вибори від Королевської, – яке з технічних, не залежних від мене, причин вийшло в російськомовному варіанті газети “Дзеркало тижня” (бо в решті друкованих та інтернет-версіях видання я його вилучила ще до публікації). Та Лукашук подав до суду – без жодного доказу начебто завданої йому моральної шкоди. І суддя Хмельницького міськрайонного суду Оксана Заворотна підтвердила цей абсолютно безпідставний позов, визнавши випадковість наклепом і зобов’язавши мене відшкодувати Лукашуку 10 тисяч гривень. Тож закон про наклеп ще не прийнятий остаточно, але вже діє на повну силу. Власне, цей судовий абсурд став тією останньою краплею, що переповнила чашу терпіння.

У Світлани Кабачинської один агітаційний біл-борд у Хмельницькому. Фото Віталія Тараненка

 

— Лідер Об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк під час перебування у Хмельницькому негативно відреагував на факт судового напруження між представником опозиції й журналістом. Дурна справа судитися з журналістами. Я ще не бачив жодного чоловіка, а особливо політиків, котрі починали судитися з журналістами й щось від цього виграли. Можна виграти суд, а програти політичну карєру, — сказав Яценюк. Як вважаєте, пан Лукашук уже програв політичну карєру?

— Так. Я в цьому глибоко переконана. І справа не в мені. Коли людина робить подібні вчинки, вона яскраво показує, що не є політиком, не є демократом і не є опозиціонером. Бо політик, тим паче демократ і опозиціонер, апріорі не може судитися з журналістом, а тим паче з надуманого приводу і на мільйон. Якби в Україні була нормальна політика і журналістика, наступного ж дня після такого позову засоби масової інформації стерли б Лукашука в порошок.

— Таким чином, опозиція, уподібнюючись до стилю роботи Партії регіонів, перестає бути альтернативою чи бодай меншим злом, яке обирають люди?

— 28 жовтня виборці продемонструють, наскільки вони довіряють опозиції. Яка не є – та все одно альтернатива Партії регіонів. Але, коли вона висуває таких кандидатів, як Лукашук, то дуже ризикує – і програти вибори, і втратити обличчя.

— Ваші подальші кроки у судовому питанні?

— Звичайно, подаватиму апеляцію. Хоч не маю ілюзій щодо нашої судової системи. Впевнена, що й закон про наклеп буде прийнятий Верховною Радою після виборів за умови, якщо більшість у ній дістанеться регіоналам. І те, що відбувається зараз — це навіть не квіточки, а тільки бруньки. Найгірше чекає попереду. Журналісти будуть лише першим жертовним ягням, яке покладуть на вівтар закону про наклеп. А далі підуть і решта – навіть ті, хто досі вперто не вірить, що його, тихого й покірного, можна засудити і посадити ні за що. Кожного буде за що: комусь сподобається ваша квартира, комусь – ваша дружина…

— Банальна фраза, яку приписують Сталіну, що не важливо, як голосують – головне, хто і як рахує, тепер знову стає актуальною. На Вашу думку, як можна реально захистити голос виборця?

— Тільки об’єднанням демократичних сил, партій, спостерігачів. Якщо сьогодні народ не обере до парламенту демократичну більшість, наступні вибори будуть суто формальними. Як у Білорусі – з абсолютно прогнозованим результатом.

— “Незалежний громадський портал” спостерігає досить тривожну ситуацію, розвивати яку взялися окремі особи з Хмельницької облдержадміністрації. Автор цих рядків став безпосереднім об’єктом хворобливих нападок начальниці управління з питань внутрішньої політики Валентини Моісеєнко, котра, здається, переплутала з державною службою судові функції, взявши на озброєння роль карателя і слідчого в одній особі. Закон України Про вибори народних депутатів України забороняє органам влади та місцевого самоврядування втручатись у виборчий процес. А вони – втручаються!

— Це лише перші ознаки того, що нас чекатиме завтра-післязавтра з цією владою. Слід усвідомити: ніяка демократична та нормальна журналістика не зможе існувати при цій владі. Сьогодні журналістика (щоправда, не вся, далеко не вся) залишилася останнім бастіоном демократії в Україні. Є люди, котрі ще пишуть правду. І зараз проти них ведеться пекельний наступ. Недарма ж мене засудили.

— Чи очікувати на епідемію судових позовів після дня голосування?

— Це тема для окремої розмови, оскільки суди в державі останніми роками часто змінюють своїми рішеннями волевиявлення громадян. Коли комусь дуже треба, сліпа Феміда може в одного відібрати депутатський мандат, а іншому — присудити. Так, як це було позаторік на місцевих виборах у Кам’янці-Подільському. Тоді на виборах міського голови суд вирішував, кому з кандидатів надати перевагу, вивчаючи фантастичну кількість зіпсованих бюлетенів на користь одного з кандидатів.

Нині в Україні немає незалежного суду та окремої судової гілки влади. Судові позови з боку опозиції, якщо такі будуть, матимуть незавидну долю з абсолютно прогнозованим результатом. Судові позови подаватиме влада –  щодо тих переможців на виборах, котрі неугодні цій владі і отримають невеликий відрив від провладних кандидатів.

— Ваш прогноз на 29 жовтня?

– Насамперед – я виграю вибори. А це означатиме, що виграють усі виборці, які вважають себе  українцями і вболівають за Україну душею.  Вірю, що вся Україна виграє – бо обере до Верховної Ради непродажну патріотичну більшість. Мусить же в нашого народу спрацювати інстинкт самозахисту і самозбереження. Має повстати  проти постійного приниження з боку чинної влади людська гідність. Адже 28 жовтня перед українським народом жорстокий вибір: або в рабство, або – до волі.

 

 

Loading...
Теги: , ,
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Віталій Тараненко

Віталій Тараненко

Журналіст сайту "Незалежний громадський портал".
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.