Виборча осінь заздалегідь підготувала чимало сюрпризів. Так, у Хмельницькому діючий нардеп від “БЮТ-Батьківщина” і кандидат у народні депутати від об’єднаної опозиції по 187 виборчому округу Олег Лукашук, крім виборчих перегонів, розпочав ще й судові. На доріжці Феміди політик “вальсує” із власним кореспондентом “Дзеркало тижня” у Хмельницькій області Світланою Кабачинською, котра до того ж балотується у нардепи по 187-ому округу (поч. читайте тут http://glavcom.ua/articles/7892.html). Пікантності ситуації додає їхнє спільне електоральне поле: обидва кандидати (Кабачинська: “Балотуючись у місті Хмельницькому, я не розколюю опозиційний табір. Даруйте за нескромність, але я його тут уособлюю”. Лукашук: “Я демократ, і мені не зрозуміло, чому демократ повинен поборювати демократа”) марширують з опозиційними гаслами.
За іронією долі, рух “Чесно”, підбиваючи підсумки депутатства Лукашука, зафіксував, що той не причетний до порушень прав і свобод людини. Натомість незаангажовані експерти поставили “незадовільно” у графі “непричетність до корупційних дій”. За даними руху “Чесно”, 2011 року фірма “Явір-Інвест”, яка входить у сферу інтересів Олега Лукашука, стала переможцем процедури конкурсних торгів зі спорудження другої черги Чернелівського водогону у Хмельницькому, на яке торік було виділено 39 млн. грн. Згідно з інформацією, поширеною у ЗМІ, переможець тендеру не мав досвіду будівництва магістральних водогонів високого тиску. Нині Чернелівський водогін — один з основних месиджів зовнішньої агітації Лукашука. Мовляв, сказано — зроблено.
— Перед офіційним стартом парламентських виборів Ви подаєте до Хмельницького міськрайонного суду позов на власного кореспондента “Дзеркало тижня” у Хмельницькій області Світлану Кабачинську і редакцію цієї газети. Моральні відшкодування виставляєте у розмірі 1 мільйон гривень, які добросовісно готові пожертвувати на користь дітей, які не мають родин та належної матеріальної підтримки. Чому обрали саме такий шлях з’ясування стосунків із кореспондентом і виданням?
— У моїй політичній кар’єрі вже був випадок, коли 2002 року київське демократичне видання “Вечірні вісті” назвало мене п’яницею; звинуватило у боргових зобов’язаннях і позичках по 10 тисяч доларів; що працівники моїх підприємств не отримають заробітних плат. А за десять днів до завершення виборчої агітації цю статейку раптом передрукували усі хмельницькі газети. Автоматично мій рейтинг зі сорока відсотків впав до десяти.
За таким принципом замовники діють сьогодні. У статті “Зачистка”, яка вийшла 2 червня цього року у “Дзеркалі тижня”, кореспондент Світлана Кабачинська написала, що я збираюся йти на вибори, як кандидат від Наталії Королевської. Мені неприємно щось подібне чути тому, що таку позицію, вважаю, образливою щодо Юлії Тимошенко. А дана публікація, на мою думку, є замовною. На жаль, ім’я замовників невідомі.
Перш ніж подати до суду, особисто намагався залагодити цю справу. Написав депутатське звернення головному редактору “Дзеркала тижня” Юлій Мостовій з вимогою спростувати на шпальтах видання недостовірну інформацію про мене. Я наголосив, що з 27 вересня 2010 року є членом політичної партії “Всеукраїнське об’єднання Батьківщина”. На відповідь від газети чекав два тижні, а потім подав судовий позов. У мене не було іншого виходу. Переконаний, що оббріхування газетою будь-якої людини руйнує підвалини демократії.
Однак, незважаючи на згадані перипетії, мав намір до кінця тижня (до 24 серпня — авт.) забрати судовий позов. Навіть декому давав слово, що саме так зроблю. Але зараз цього вже не робитиму, адже пані Кабачинська зареєструвалася у ЦВК кандидатом на виборчий округ, по якому я йду, щоби поливати мене брудом. Відкрию секрет — ми готуємо ще один позов проти Кабачинської.
— Назвіть, будь ласка, його суть.
— Я не хочу про це зараз говорити. Почуєте згодом… Я планує організувати прес-конференція, аби розповісти подробиці.
— З наведеної риторики складається враження, що Ви боїтеся Кабачинську, як кандидата у народну депутати по спільному округу?
— Вона не конкурент. Можливо, це сказано голослівно, але її висунення пов’язане не з політичними амбіціями, а на догоду іншим кандидатам понизити мій рейтинг.
— Ви пропонуватимете їй зняти кандидатуру на взамін відкликання судового позову?
— Ні-ні, я боєць. І йтиму до кінця.
— В програмі об’єднаної опозиції “Справедлива держава, чесна влада, гідне життя” прописане бачення щодо розвитку ЗМІ держави. “Ми впровадимо дієву й жорстку відповідальність за спроби встановити цензуру чи втручатися у професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування”. Логічно, що шаблонне правило має поширюватися й на народних депутатів, які представляють у Верховній Раді делеговані повноваження громад, а тим більше сповідують демократичний вибір суспільства. Олеже Григоровичу, Вам не здається, що своїми діями по живому робите надріз у внутрішньому стані опозиції?
— У кожній політичній силі має бути відповідність і порядок. Якщо ми один одного компрометуватимемо, то що це за партія? Я досі не розумію (хоча дуже поважаю), чому Олександр Слободян (з 1999 року — заступник голови Української народної партії Юрія Костенка) балотується разом зі мною на одному окрузі? Демократ поборює демократа. Де пояснення?
— Чому рішення про вступ до ВО “Батьківщина” Ви прийняли лише у вересні 2010 року?
— Українська соціал-демократична партія, від якої я пройшов до Верховної Ради VI скликання, була блокоутворююча політсила. Рішення про перехід до Юлії Володимирівни не було випадковим, оскільки на той час (вибори до місцевих рад — авт.) керівництво партії, зокрема, Євген Корнійчук, почало співпрацювати з регіоналами. Я не погодився з цим рішенням і перейшов до ВО “Батьківщина”.
— Наталія Королевська пропонувала Вам балотуватися на парламентських виборах від її політичної сили?
— Мене лише запросили на з’їзд партії “Україна — вперед!” Я відмовився і більше з нею на цю тему не спілкувався. Проте дуже хотілося, щоби Королевська була з нами.