Дороги важливіші за ковбасу, або Україна – батьківщина показухи

Виявляється, Україна – батьківщіна показного благополуччя, достатку й іншого покращення.

Напевне, ви знаєте, що означає вираз “потёмкинские деревни”. Якщо перекласти його українською буквально, вийде “потьомкінські села”, і він втратить первісне значення. Але саме вираз “потёмкинские деревни” згадався не так давно саме в прямому зв’язку з Україною.

Показного благополуччя, достатку й іншого покращення. Саме тут, на берегах Дніпра, фаворит російської цариці Катерини Другої, князь Григорій Потьомкін, 225 років тому наказав будувати бутафорські мальовничі села вздовж шляху, яким імператриця їхала з Петербурга в Таврію, відвойовану в турків та приєднану до її володінь.

Насправді ніяких бутафорських сіл не було. Їх вигадали ті, кого в сучасній політичній термінології називають опозицією діючій владі. Серед тих, хто підтримав цей популярний для свого часу політичний анекдот, був тоді ще козацький полковник, випускник Києво-Могилянської академії Олександр Безбородько, на чиї кошти, до речі, був заснований перший вищий навчальний заклад Лівобережної України – гімназія вищих наук у моєму рідному Ніжині.

Це я до того, що байка про “потёмкинские деревни” не просто є предтечею нинішніх актуальних політичних анекдотів на кшталт того, що Дмитро Табачник минулого року всерйоз зібрався вилучити з українського алфавіту літеру “Ї”. Або що Ірина Фаріон збирається заборонити продаж “Русских” пельменів. Вона доводить: мудрі люди моделюють ситуацію, котра за певних обставин таки могла мати місце. Але від персон на кшталт Потьомкіна, Табачника чи Фаріон, можна й гіршого чекати. Та з часом така модель переходить у реальне життя.

Отже, народжена в Україні два з чвертю століття тому “показуха” в повній мірі втілилася в недалекому минулому. Зокрема, у своїй книзі “Владимир, или Прерванный полёт” французька актриса Марина Владі, котра в статусі дружини Володимира Висоцького часто бувала в Радянському Союзі, згадує, як побачила в одному з передмість Москви заповнений продуктами гастроном на фоні тотального зубожіння навіть московських продмагів. Їй пояснили: повз магазин щодня їздить Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Хто знає – раптом захоче зупинитися та щось купити.

Практика готуватися до подібних візитів перетекла в часи “перебудови”, і навіть збагатила український пісенний жанр. Є пісня барда Андрія Панчишина про візит Михайла Горбачова до Львова, коли напередодні “всю бруківку мили милом, а шампунем – тротуар”, а “в магазині появився крім горілки ще й коньяк”.

Це пригадалося зараз не просто так, а у зв’язку з офіційним дружнім візитом прем’єр-міністра України Миколи Азарова до супермаркету на Печерську на початку минулого тижня. Подібні виходи в народ пан Азаров практикував раніше. Скажімо, ще восени 2010 року прем’єр, відбуваючи тоді свою чергову каденцію на цій посаді, завітав до звичайного супермаркету, правда не в Києві, а в Одесі. За рік прем’єр-міністр знову змусив мережі супермаркетів нервувати, пообіцявши приїхати особисто, якщо ціни не задовольнятимуть людей.

Але є тема, котра чомусь проходить повз увагу іронічних колег та відповідно – широкої громадськості. А саме: факт, що в українських супермаркетах є вдосталь продуктів харчування, подається як результат роботи українського уряду. Отже, в тому, що українці не голодують, а наші магазини не моргають порожніми полицями, є абсолютна й цілковита заслуга діючої влади. Конкретно – Партії регіонів.

Проте хочеться нагадати тим, у кого коротка пам’ять: високим керівникам при Радянській Владі показували штучно створений достаток. Щойно влада їхала далі, продукти зникали під прилавком. Сьогодні ж навіть у найменшому за площею магазині популярного формату “міні-маркет” в будь-якому населеному пункті України цілодобово можна побачити необхідний мінімум продуктів: хліб, сіль, масло, олія, крупа, цукор, ковбаса, сир, молоко, горілка, коньяк. Спеціально перед візитом високопосадовця завозити товари в магазини вже не потрібно!

Продукти в наших крамницях узагалі з’явилися ще за два роки до створення Партії регіонів. Конкретно – за рік після початку президентства Леоніда Кучми. Сам же Микола Азаров у часи, коли в Україні почали зводитися перші супермаркети, очолював Державну податкову адміністрацію, а не уряд. З його іменем, навпаки, пов’язують не достаток, а перший від середини 1990-х років дефіцит продуктів в Україні: мова про цукор і гречку.

Значить, той факт, що в нашій країні ще є як міні-маркети, так і супермаркети, а в них є продукти – не лише свідчення того, що приватний бізнес не вмер попри старання згаданого пана Азарова. Адже державних супермаркетів нема в принципі! Відсутність продуктового та інших дефіцитів яскраво свідчить про таки не дуже погану роботу “попєрєдніків”, яку так любить всує критикувати голова нинішнього уряду.

А ось на що прем’єр-міністру дійсно варто звернути особливу увагу – так це на зарплату касирів та консультантів у тих самих супермаркетах. За останніми даними, касир, працюючи цілодобово, отримує на місяць 2, в кращому випадку – 3 тисячі гривень. Також Азарову слід терміново розібратися з нелегальними шахтами-копанками на Донбасі, де застосовується рабська, в тому числі – дитяча праця. Ще – з жахливим станом районних лікарень, котрі не мають належного обладнання, елементарних ліків та втрачають кваліфікований персонал.

Бо ці та інші соціальні проблеми, на відміну від наповнення магазинів ковбасою й іншими товарами, таки справді треба вирішувати чимшвидше. І тут показуха не врятує. Бо заради підготовки до візиту Азарова навряд чи хто ударними темпами приведе в порядок українські дороги, українські лікарні, українські комунальні системи, українські підприємства. Та й : “потьомкінську шахту” ніхто не збудує…

Андрій Кокотюха,

“Главред”.

Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.