Один із політичних старожилів Хмельниччини, депутат обласної ради Олег Хавронюк добровільно віддав партквитка “Батьківщини” і вступив до політичної сили нинішнього Прем’єр-міністра “Народний фронт”. Свої дії обранець пояснив небажанням керівництва біло-сердечних чути депутатів-соратників, про що публічно було заявлено на так званих зборах фракції обласної “Батьківщини” в готелі “Енеїда”.
Хавронюк більш відомий місцевому бомонду в іпостасі колишнього заступника голови обласної ради за помаранчевих часів, а також є близьким товаришем Івана Гладуняка — людини, яку називають політичним шахістом.
Зацікавленість персоною Хавронюка вийшла на новий рівень після неоднозначних заяв Гладуняка про те, що заступники діючого голови облради Івана Гончара не справляються з посадовими обов’язками. Найбільше перепало першому заступнику Віктору Адамському, який після Революції гідності, за квотним принципом, обійняв цю посаду.
Фото Віталія Тараненка
— З ким Ви зараз у Хмельницькій облраді?
— Я Вам доповідаю, що залишився на демократичних засадах. На сьогодні я з “Народним фронтом” Арсенія Яценюка і є членом цієї політичної партії. Крім цього, входжу до депутатської групи в обласній раді “Фронт єдності”. Вважаю, що “Батьківщина” і “Народний фронт” – це родинні структури і переходити у будь-які інші сили я не хочу.
— Що спонукало вийти з партії Тимошенко?
— Якщо пригадуєте, то в обласній раді я належав і належу до тих депутатів, котрі давали відсіч біло-блакитній частині депутатського корпусу. Окремі депутати з фракції “Батьківщина” на той час таки добивалися певного успіху.
Рішення про вихід з “Батьківщини” ухвалив для себе після того, як наш лідер Юлія Тимошенко вийшла з в’язниці. Найбільше мені допекла брудна президентська кампанія, що відбулася у травні цього року. Адже країна отримала історичний шанс на об’єднання всіх майданних лідерів в єдиний сильний кулак. Нам треба було відкинути боротьбу за портфелі і робити загальну державну справу. Про це відверто неодноразово говорив нашому обласному керівництву. З цього приводу я разом з Гладуняком також мали розмову з Тимошенко — не припустимо поливати брудом тих, хто сповідає демократичний принцип побудови суспільства. Юлія Володимирівна обіцяла розібратися, але сталося, як сталося.
— Тобто Ви з Гладуняком радили Тимошенко підтримати Петра Порошенка на президентський пост?
— Саме так. Сьогодні варто піднімати Україні і будувати її по-новому. Найцікавіше, що історія відвела нам на реалізацію не рік і не десять років, а найкоротший термін.
Далі більше. Коли на партійній конференції Гладуняка і мене зробили цапами-відбувайлами, повісивши на нас всі гріхи, я відкрито написав заяву про вихід з “Батьківщини”. І тільки після цього одержав пропозицію від Олександра Ксенжука (нардеп і керівник обласного осередку “Народного фронту” — авт.) приєднатися до партії Яценюка.
— Як так сталося, що впливова партія Тимошенко (у помаранчеві роки Хмельницьку область називали пробютівською, оскільки тут перебувало чи не найбільше симпатиків леді Ю — авт.) здала всі позиції?
— Якщо відверто, то будучи заступником голови фракції “Батьківщина” в обласній раді, намагався відстоювати кожного нашого депутата, який мав власну позицію і не боялися її відстоювати. Ви пам’ятате, як поступили з тими обранцями, виключивши з лав партії і не заслухавши жодних пояснень?..
Фото Віталія Тараненка
— Ви маєте на увазі депутатів-“тушок”, які на сесіях обласної ради голосували спільно з Партією регіонів?
— “Тушки”— це грубо сказано. Вони мали іншу думку. Де ж тоді принципи демократичного централізму? Звісно, що людина може помилятися. Однак їх ніхто не вислухав, а одразу звинуватили.
— На Вашу думку, чи є нормою те, що депутат-бютівець, нехтуючи довірою виборців і партійною дисципліною, голосує з “регіоналами”, керуючись тільки власним робочим місцем?
— Наведіть приклад конкретних депутатів.
— Будь ласка. Це — ректор Хмельницької гуманітарної педакадемії Інна Шоробура, головний лікар Хмельницького обласного онкологічного диспансеру Леонід Бриндіков… Ось частина тих, кого було виключено з фракції “Батьківщини”.
— А де в результаті залишилась Шоробура і Бриндіков?
— При своїх посадах і в депутатській групі “Фронт єдності”, до якої Ви належите.
— Розповім одну історію з життя. Коли працював на Ближньому Сході, мав плідне спілкування з колишнім генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном. Я його запитав: “Як Ви розбираєтесь у людях? Адже, якщо кожен прийде зі своїм національним інтересом і поставить бодай одне питання вдень, то можна зійти з розуму”. А Кофі відповів: “Я раніше людей судив по словах, а тепер по вчинках”.
Знаєте, я не можу відповідати за душу і серце Шоробури чи Бриндікова. Вони зробили свій вибір. Можливо, Бриндіков вчинив так, бо не бачив інакшого вирішення проблем, з якими стикається по роботі. Я бував в обласному онкодиспансері і на власні очі бачив той біль хворих, яким, на жаль, через брак фінансування, не взмозі у повній мірі допомогти цим людям. Мабуть, з чисто професійних міркувань Бриндіков підтримував рішення “регіоналів”.
— Повернемося до “путчу” фракції “Батьківщина”, який відбувся 9 жовтня цього року в готелі “Енеїда”. У мене запитання: “Розпуск фракції відбувся через те, що Гладуняка виключили з партії та зробили крайнім?”
— У тому числі. Віталію, нас не чуло обласне партійне керівництво. Це при тому, що чинився шалений тиск з боку тодішніх провладних представників Партії регіонів. Але більшість з нас не перебігла і не скорилася — ми залишилися у “Батьківщині”.
В Івана Гладуняка, як у політика, є мінуси, а є й великі плюси. Зокрема, він чотири скликання був міським головою Нетішина, заступником голови ОДА, головою Хмельницької ОДА, обласної ради.
На теперішньому етапі Хавронюк не пішов з Іваном Васильовичем: він пішов своєю дорогою, а я своєю. А Ви знаєте, що я був серйозним опонентом у Гладуняка, коли працював заступником голови ради? Ми сідали з ним, і кожен з нас аргументував своє позицію з того чи іншого питання. З іншого боку, добре знаю потенціал Гладуняка і він є тією людиною, яка добре підготовлена на будь-яку посаду. Переконаний, що саме такі люди, як Іван Васильович потрібні сьогоденню.
Фото Віталія Тараненка
— Тоді чому після відставки голови ради Миколи Дерикота пан Гладуняк не сів у крісло? Адже під час озвучення кандидатури Івана Гончар також прозвучало прізвище Івана Васильовича.
— По-перше, ніхто з депутатів не ставив за ціль тоді підтримати Гладуняка. По-друге, ніхто не грався у підкилимні ігри. По-третє, я себе не розглядав на цю посаду, хоча міг її посісти. Але вважав, що Іван Гончар більш достойна людина і, дякувати Богу, працює. Це було колегіальне рішення нашої фракції на той час.
— Чи можлива сьогодні зміна керівництва облради, оскільки в країні пройшли позачергові парламентські вибори і сформувалася нова конституційна більшість у ВР?
— Люди, котрі тверезо розуміють стан речей на Хмельниччині, допомагають Івану Ярославовичу. Повірте: і Гладуняк, і Хавронюк також допомагають. До речі, щоб розставити всі крапки над “і” — я не маю амбіцій, аби сьогодні претендувати на крісло заступників голови облради. Це важка праця, котра потребує 25 годин уваги. Ми їх обрали і вони мають цей хрест донести до кінця, з честю та гідністю, а потім прозвітувати за виконану роботу. Обов’язок депутатського корпусу тільки сприяти і допомагати.
— Ваше ставлення до витрачання 360 тисяч гривень бюджетних коштів на проведення мажоритарних виборів у Старокостянтинові.
— Негативне. Між іншим, у 2010 році я був одним із тих депутатів облради, котрі голосували проти збільшення депскладу Хмельницької облради з 90 до 104 осіб. Таку ідею запропонувала правляча Партія регіонів. Натомість я наполягав на іншій конфігурації: обирати до облради по одному депутату з району, міста. Цього достатньо. І наразі оптимальна чисельність обранців має бути не більше 50 осіб.
Переконаний, що настав час створювати виконавчі комітети, а прийняті рішення підкріплюватися відповідальністю. Якщо цього не буде, то знову похоронимо благу справу.
— Ви згадали про децентралізацію. Назвіть позитив і негатив безпосередньо для Хмельниччини.
— Нещодавно довелося бачити телевізійне опитування на центральному телеканалі. Журналісти запитували пересічних мешканців про децентралізацію. Більш-менш понятливу відповідь дала одна студентка. Решта респондентів навіть говорили про все, але не про децентралізацію.
Як з’ясувалося, децентралізацію не можна втілювати наскоком, бо може повторитися польський сценарій. Коли Лех Валенса разом із “Солідарністю” прийшли до влади, то хотіли запустити децентралізацію, не провівши перед цим територіальної реформи. На жаль, у них нічого не вийшло. І лише з другої спроби полякам вдалося віддати повноваження місцевим радам. Тож треба спішити, а не поспішати. Варто внести зміни до Конституції у частині об’єднання терреформи і децентралізації, а потім розширювати повноваження громадам.
Разом з тим, є велика небезпека. Зокрема, в Україні нараховується понад 12 тисяч сільських рад, окремі з яких фінансово не витягнуть. До прикладу, на Хмельниччині добре працює Гуменецька сільська рада, у якої під боком потужний цементний завод, відповідно, село отримує належний рівень податків. Даруйте, але в області є сільські ради, приміром, у Шепетівському і Новоушицькому районі, де стоїть кілька хат, а сільський голова сидить на державних дотаціях. Що він може? То, напевне, необхідно, укрупнювати такі населені пункти. Ось до чого я веду мову про територіальну реформу.
— Уряд у рамках апробації децентралізації дав можливість органам місцевого самоврядування самостійно затверджувати загальну чисельність апарату місцевої ради, її виконавчих органів та витрати на їх утримання. З досвіду першого заступника голови облради, чи штати апарату ради є роздутими?
— Я дуже добре знаю апарат обласної ради. І, якщо Ви натякаєте, що від нього залежить благополуччя краю, то це буде неправильно. А от чи залежить ефективність роботи обласної ради та депутатів — це вже інше питання. На мою думку, всередині структури слід активізувати роботу з пошуку фахівців.
Хочте вірте, але у вільні години від роботи, я збирав працівників ради і вони писали диктанти. Спочатку було кілька п’ятірок, більше задовільно.
— Хто їх оцінював?
— Я. У мене для цього є відповідна освіта.
— Цей рік практично на стадії завершення. Яким бачите бюджет-2015 Хмельницької області?
— Пріоритети залишаються незмінними. Перше місце за видатками займає медицина і освіта — це половина бюджету. Я бачу резерви, до прикладу, у системі охорони здоров’я. Як ви гадаєте, чому лікарі так протистоять введенню платної медицини? Тому що, не матимуть можливостей для зловживання. Сьогодні ж чималий потік грошей проходить через операційні столи, здачу аналізів тощо. При цьому, обласний бюджет бере безпосередню участь в оновлені медичного обладнання лікарень, на яких потім заробляються “ліві” гроші.
Аналогічно маємо визначитися з доцільністю утримування чотирьох медучилищ області. Їх стільки доцільно? Думаю, що ні. Інша справа стосується військово-інженерного інституту у Кам’янця-Подільського, де треба було зберегти саперну школу. Знищили біло-блакитні, котрі методично ліквідовували все живе.
До слова, цікавий факт з “дерибану” землі екс-можновладцями. Свого часу Міністр оборони України Анатолій Гриценко виділив 400 гектарів землі колишнього полігону Хмельницькій райдержадміністрації і райраді. Підставою слугували заяви афганців і чорнобильців. На місцях постановили перевірити полігон на наявність вибухово-небезпечних предметів, а далі розділили 400 гектарів між дев’ятьма сім’ями високопосадовців. А ми сьогодні не можемо знайти клаптика землі учасникам війни на сході України.
Або інший кричущий приклад. Біло-блакитні “більшовики” пропонували придбати дитячий табір “Лісова казка” у приватного монополіста “Укртелеком” за майже мільйон гривень, а потім ще витратити понад 12 млн. грн бюджетних грошей за ремонт цього закладу. Що робити районних таборам? Можливо, було би краще між ними розкинути 12 мільйонів на благоустрій та покращення матеріальної частини?
Або рентабельно працювало комунальне підприємство “Автокультсервіс”. Попередники довели до банкрутства, мовляв, територія підприємства знаходиться у центрі Хмельницького, а тому місце хороше. За безцінь його перепродали якісь львівські фірмі.
Повинна бути відповідальність за законом. Хто сьогодні відповідає в області за виконання обласного бюджету за 2014 рік? Голова ради попереднього скликання Микола Дерикот, який приймав цей бюджет. На контролі бюджет у вже колишнього заступника голови ради Василя Осадчого. Де вони сьогодні? Де-юре, вони несуть відповідальність за фінансові процеси на Хмельниччині. Аби привести у відповідність всі юридичні моменти, депутати повинні ухвалити зміни до регламенту обласної ради, де чітко прописати, осіб, з яких завтра можна буде спитати.
Розмову вів Віталій Тараненко.