Незалежний громадський портал

Знову про роздержавлення або приватизацію ЗМІ

Говорячи про роздержавлення комунальних газет, варто ознайомитися з заявою прес-секретаря Президента України Даркою Чепак. У своєму блозі на сайті Українська правда вона пише: «У наших сусідів з країн Європи роздержавлення газет пройшло ще у 90-тих роках минулого сторіччя».

Фото ibtimes.co.uk

Можна із впевненістю говорити, що до процесу роздержавлення ЗМІ більшість країн Європи дійшли самі і його проведення не вимагав ніхто. Дане явище прийшло само по собі. Ключову роль у цій реформі, на мою думку, відіграли три ланки ланцюга: соціум, чиновники та журналісти.

1. Європейці завжди чітко усвідомлювали роль ЗМІ і прагнуло отримувати якісний продукт. Вони протягом століть звикли читати у газетах новини та іншу інформацію, а не владну пропаганду, що кожного дня випускали для гомо-совєтікус. На вимогу суспільства і виникає посилення конкуренції газет, і невпинна робота над якістю матеріалів. Видавці газет в Європі працюють перш за все орієнтуючись на вимоги читача, себто ринку. Та чи можна сказати що середньостатистичний українській читач такий же як і європейський ?

2. Представники органів державної влади або місцевого самоврядування європейських країн готові до того, що журналісти у своїх матеріалах будуть їх критикувати. Чиновники з не зовсім далекої Європи мають інший склад розуму, на відміну від наших можновладців. Вони не визначають критерії об’єктивності, як це роблять українські «удільні князьки», ділячи ЗМІ на «наших» і «не наших». За будь-яку критику поважаючий себе європейський чиновник з легкістю піде у відставку. Його український колега навпаки зі всіх сил намагатиметься помститися журналістам. Яскравий приклад тому екс-мер нашого міста.

До тих пір, допоки весь чиновницьки апарат не буде рахуватися із ЗМІ як з четвертою владою, а не буде вважати газети своїм придатком, прикормлюючи їх подачками у вигляді грошенят, найбільший позитивний аспект роздержавлення буде (виведення ЗМІ від впливу влади), як завжди в нашій країні, зведений нанівець.

Загадайте собі питання, чи б’ють в Європі журналістів, чи перешкоджають їм так, як це відбувається в Україні ? І чи взагалі відносяться європейські політики та чиновники до представників ЗМІ так, як їх українські колеги ?

3. Журналісти повинні теж чітко розуміти свою важливу роль у суспільстві, яка на відміну від радянських часів, полягала саме в об’єктивному висвітлення всіх подій і явищ, що відбуваються в суспільстві, а не співу дифірамб на адресу хазяїв, здебільшого представників влади. Головним завданням, які сьогодні стоять перед українськими журналістами, на мою думку, є боротьба з негативними явищами у нашому суспільстві. Журналісти повинні писати про злочинців, корупціонерів, хабарників, що знаходяться при владі. Виявляти їх та виносити їх дії на суспільний осуд. Наразі, на мою думку, це необхідно для провадження демократичних перетворень у наші державі. Як думаєте, чи готові більшість українських журналістів до цього?

Тож відповіддю на запитання, коли наступить час роздержавлення комунальних газет. буде однозначна: коли три гілки ланцюга, які я навів, усвідомлять свою роль в складній системі, що має назву держава, і будуть ставитися один до одного належним чином. Суспільство поважатиме владу, яка робитиме все задля його благополуччя, а ЗМІ будуть відгравати функцію таких-собі індикаторів роботи владних інституцій.

Хочу також почути думки експертів з приводу одного запитання: чи не краще називати роздержавлення ЗМІ їх простою приватизацією ?

Максим Білоусенко, журналіст,

“Лівий берег”.