Про майбутнє Хмельницького університету управління та права

Руслан Стефанчук. Фото з "Фейсбуку"

З великою цікавістю ознайомився сьогодні із результатами прес-конференції шановного ректора Хмельницького університету управління та права О. М. Омельчука. Оскільки там доволі часто згадувалось моє ім’я, тому дозволю собі надати декілька ремарок, щодо цього палкого виступу.

Почну із того, що я є випускником славетного Хмельницького університету управління та права. І де б я не перебував та які б високі посади не обіймав, мені завжди буде не байдужа його доля. Тим паче, що я є представником першого випуску і як ніхто інший, з своїми колегами, пройшов горнило становлення та несу моральну відповідальність за його майбутнє. Так сталось, що свого доля пов’язала мене на тривалі роки із цим навчальним закладом. І попри те, що сьогодні у мені інше місце роботи та проживання, мені звичайно не байдуже, що буде з моїм університетом. Адже в цьому виші залишились мої друзі, колеги та учні, із якими я підтримую теплі та дружні стосунки. І тому я завжди уважно відслідковую і цікавлюсь чим живе університет та колектив.

Що стосується офіційного листа (про зменшення кількості акредитації університету), який зворушив громаду після відкритого оприлюднення на моїй сторінці у Facebook, то невже Ви думаєте, що я, як людина, яка тривалий час напрацьовувала собі репутацію, можу спуститись до того, щоб розповсюджувати неперевірені речі. Після отримання цього документу я, в першу чергу, зв’язався із департаментом акредитації та ліцензування Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, де мені підтвердили правдивість цієї інформації. Крім цього 29.01.2013 року (за два дні до прес-конференції) я звернувся із офіційною заявою до Міністерства про надання мені особисто витягу, який передам усім заінтересованим особам щодо ситуації, яка склалась. Адже все в цьому житті я роблю відкрито, тому що вважаю, що благі речі слід робити із «відкритим забралом».

Тепер про саму прес-конференцію. На жаль, я так і не почув від керівництва жодного спростування цієї інформації. Усі палкі промови та заклики нічого не важать. Потрібно було просто витягнути інший документ, яким спростовується документ, що був поширений до того. І крапка. Але мабуть такого документа все ж таки не існує. І тому реальність все ж таки близька до тієї, яка описана у цьому документі.

Бентежить інше. Навіть якщо повірити, тій легенді, що ректорат не знав про таке рішення, то виникає принаймні декілька питань. Перше, чому вже пройшов місяць від засідання Акредитаційної комісії МОН (27.12.2012 р.), а ніхто навіть не поцікавився про її результати. Чи свідчить це про турботливість, чи бодай компетенцію керівника? Я згадую, що попередні ректори і В.К.Андрушко, і В.М.Олуйко місяцями не вилазили з Міністерства. А це в період, коли в Україні, провадиться абсолютно справедлива політика Міністерства освіти та науки на наведення ладу у вищій освіті та йде скорочення навчальних закладів, дозволити собі місяць не цікавитись долею своєї акредитації і, натомість, прибаюкуючи вводити усіх в оману, що в нас все добре – це, вибачте, фарисейство.

Чи знаєте Ви, скільки вдячних листів та відгуків отримав я після оприлюднення цієї інформації, та скільки додаткових друзів попросились до мене у соцмережах? Тому що людям потрібна правда, якою б гіркою вона не була, а не солоденька брехня. Інколи тільки хірургічне втручання може вилікувати невиліковно хворий організм.

Ви на прес-конференції стверджуєте, що ректорат університету першим повинен коментувати ці рішення. Але як же їх коментувати, коли Ви про них не знаєте самі, чи, не хотілося б у це вірити, утаємничуєте від громадськості, від обласної ради та адміністрації, від колективу, від студентів. Я переконаний, якби обласне керівництво було проінформовано про таку проблему, то воно б надало усю можливу допомогу у сприянні щодо вирішення цього важливого для розвитку освіти регіону питання.

Буду відвертим. Стан на сьогодні в університеті, на мою думку, катастрофічний. Але цей стан ніхто не привніс зі сторони. Це результат Вашої бездіяльності! На сьогодні ми стоїмо на тому ж рівні, як і вісімнадцять років тому. Тоді ще в далекому 1995 році, коли інститут, тільки починав спинатись на ноги, у штаті з права був тільки один доктор юридичних наук, професор, мій дорогий вчитель Р. І. Кондратьєв. Так залишається і зараз. Це тому, що інших докторів юридичних наук за основним місцем роботи просто немає. Незрозумілі амбіції керівництва змусили їх перейти у інші вищу навчальні заклади та наукові установи, де їх поважають та цінують. Окремі із докторів юридичних наук, які знаходяться в університеті сумісниками, також висловлюють своє бажання попрощатись із університетом. А без докторського колективу, який є основою будь-якої акредитації та збирався по крупицях, не буде ні акредитації ні ліцензування. Ось це реальність. Все решта – вигадка!

Зрозумійте, не треба шукати ворога зовні, як ви це намагаєтесь по-дитячому представити громадськості. Як говорив професор Преображенський з булгаківського «Собачого серця»: «Розруха, вона не в туалетах, вона у головах людських». Тому найлютіший ворог університету це власна некомпетентність та фарисейство окремих із його керманичів. Пора дорослішати та брати відповідальність на себе. Адже є час збирати розкидати каміння, а є час його збирати. І кожен отримає по заслугам його.

І тепер про післясмак, який в мене залишився після перегляду цієї прес-конференції. Я не буду зупиняти свою увагу на тому, як фаховий юрист із легкістю дозволяє собі оприлюднювати будь-які персональні дані інших осіб, з порушенням усім вимог чинного законодавства, а також рішення Конституційного Суду України у справі Г.К.Устименка. Думаю, що тут повинні свою оцінку надати відповідні компетентні органи та звірити поведінку шановного колеги із вимогами закону про захист персональних даних. Але точно знаю, що якби цю енергію та на виконання своїх прямих обов’язків, то результат був би кращий.

Окремо тільки я хотів би відреагувати на репліку щодо мене та моєї родини. І хоча це доволі особиста тема, але все ж таки я відповім. Формування університету було не простим. І тому в ХУУПі завжди існувала така традиція – працювати по декілька членів з однієї сім’ї. Переважно, це були фахові люди, які відповідали своїм займаним посадам (доктори та кандидати наук). Такі вже були часи та традиції.

Та особливо мені приємно, що Олег Миколайович продовжує ці традиції, працевлаштовує в університеті свою сестру та маму, дочок двох проректорів, своїх кумів та знайомих, подекуди встановлюючи окремим із них доплати та надбавки, яких чомусь не мають інші працівники університету. І це при тому, що у вишах завжди були проблеми із навантаженням для штатних працівників.

І замість висновків. Будучи оптимістом, мені все ж таки здається, що вихід завжди є. Я думаю, що керівництво області, яке я знаю щиро опікується станом освіти в регіоні, повинно вжити низку невідкладних заходів.

Насамперед, мені видається, слід вирішити питання із керівництвом, яке, я переконаний, підвело обласну владу, не справилось і поставленою перед ними задачею, займалось утаємниченням від влади, колективу та громадськості суспільно важливої інформації.

Другим етапом, могло б стати заведення в університет фахового «кризового менеджменту», який би запропонував конкретну програму виходу університету із кризи. Щодо конкретних осіб, то я переконаний, що мудрість та досвід керманичів дасть можливість віднайти на Хмельниччині достатньо потужних фахівців-освітян, які мають достатньо натхнення та бажання і могли б сьогодні врятувати університет.

На останок, цей план (програма) повинні бути ретельно вивчені та погоджені на рівні керівництва області та Міністерства освіти і науки, а також втілений в життя. Але в основі цього всього повинна бути каторжна та щоденна праця усіх, хто причетний до долі нашого навчального закладу.

Я щиро хотів би, щоб моя Alma mater зростала та розвивалась, щоб ще довгі роки випускники нашого університету пишались своєю дотичністю до духу його стін, цінили знання та Вчителя, щоб ця сторінка була перегорнута та на зміну їй прийшла нова ера розвитку Хмельницького університету управління та права.

Докладатиму до цього усіх свої сил, як випускник та як патріот свого університету.

Руслан Стефанчук,

випускник Хмельницького інституту регіонального управління та права, доктор юридичних наук,

професор,  член-кореспондент Національної академії правових наук України,

для НГП.

Loading...
Теги: , ,
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
NGP

NGP

Редакція "Незалежного громадського порталу"
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментарів: 84

  1. От така у нас біда… І ректор не професор і Чорний-проректор з деканом не доценти. Понапризначали один одного незаконно та й тішаться.
    Певно того акредитацію і зрізали.

    • Ублюдок, Подонок и Тварь…

      Не башка у него, а Сидалище,
      не мозги у него, а Дерьмо,
      запихнуть бы его во Влагалище
      и начать переделывать Заново…

  2. ну и ублюдок….

  3. Ублюдок, Подонок и Тварь…
    Не башка у него, а Сидалище,
    не мозги у него, а Дерьмо,
    запихнуть бы его во Влагалище
    и начать переделывать Заново…

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.