Друга частина інтерв’ю (першу чит. тут: https://ngp-ua.info/2012/11/2007) з Коліщаком присвячена його баченню, яким шляхом має рухатися обласний центр, що є візитівкою усієї Хмельниччини. Віктор Михайлович двічі обирався депутатом Хмельницької міської ради і не на словах знає всю проблематику. Він дав оцінку деяким посадовцям міської влади. Разом з тим пан Коліщак не поспішає з прийняттям рішення втретє висувати свою кандидатуру на пост градоначальника.
Фото з сайту ГО "Рідне місто"
— Коли зібрався і йдеш на вибори, внутрішньо налаштовуєшся на перемогу. У Вашому випадку стався програш, і, очевидно, для себе зробили висновки. Чи займатиметеся політикою або служитимете громаді на державних посадах, або, все ж таки, зосередитися на бізнесі?
— Політика і державна служба не можуть розвиватися окремо одне від одного. Мені тільки 43 роки і зупинятися не хочу. Не тому, що є наміри щось досягти, — просто одному щасливому бути неможливо. Для цього є велике бажання працювати. Чого не скажеш про окремих керівників, в руках яких достатні важелі впливу. Немає бажання.
— Можливо, тут більше шкутильгає фаховість спеціалістів?
— Для мене це не головний критерій. Під час підбору кадрів на перше місце ставлю людяність, толерантність і виваженість. Якщо ці якості є в людини, тоді можна говорити про її відповідний рівень професійності. І, коли вперше у 2008 році прийшов працювати в облдержадміністрацію (займав посаду заступника голови ОДА — авт.), був вражений: з 9 до 10 ранку всі працівники бігали по коридорах з чайниками. І ввечері — з 5 до 6 години — аналогічна історія. У деякій мірі це мене навіть виводило з рівноваги.
Тому мені шкода тих дітей, яких батьки після навчання, одразу віддають на державну службу. А потім в них атрофується бажання працювати і виходить (постукав по столу) “а можна записатися на прийом”. Між іншим, з часу роботи в облдержадміністрації я скасував форму прийомів за записами. У будь-який день я готовий прийняти громадян.
— Ваша позиція щодо парламентських виборів більш менш зрозуміла. Не секрет, що обрання до Верховної Ради — це проміжне тренування перед президентськими виборами, в основі яких закладений світоглядний курс країни. Також 2015 рік цікавий тим, що на президентську матрицю накладаються вибори до місцевих рад. В якій іпостасі Віктор Коліщак бачить себе: Ви підтримуватимете певного кандидата на пост глави держави чи особисто реалізовуватиметеся, як політик обласного або місцевого значення?
— З 2002 року я в політиці. І ці десять років чогось навчили. Понад те — кожен період виборчого процесу є ситуативним. Говорити сьогодні про те, як складуться обставини через три роки, зарано. Моя участь у парламентській кампанії 2012-го була зумовлена тим, що Хмельницький район в цілісному комплексі входив в окремий округ. Якщо пам’ятаєте, раніше цей район кроїли між двома, а то й трьома виборчими округами. За таких умов я би не брав участі у виборах.
Забігаючи наперед, твердо можу сказати: я мешканець Хмельниччини і надалі хочу пов’язувати себе політично та кар’єрно з подільським краєм. Адже є над чим працювати і робити багато корисних справ.
На жаль, сьогодні у Хмельницькій області найгірша інфраструктура у Західній Україні, особливо маються на увазі теми дозвілля і спорту. А звідси — будівництво, створення нових робочих місць, виховання молоді, культура тощо. Цими категоріями може оперувати лише людина, яка була або є зав’язана з бізнесом. Якщо особа-бюрократ, її думка замикатиметься на використанні бюджетних коштів. Та й то, треба мати трішки мізків, щоби раціонально розподілити державні гроші.
У цьому контексті я би хотів, щоб Хмельницька міська рада активно долучалася до розбудови інфраструктури. Ну мають нині бютівці в раді більшість, а толку з того. Немає безпосереднього ватажка у міській раді, окрім міського голови Сергія Мельника, який би був зацікавлений у розвитку міста. Я один із тих, хто мав стосунок до місцевої льодової ковзанки, яка у Хмельницькому одна. У наших сусідів вінничан їх чотири.
Шість років тому були наміри побудувати льодовий палац за колишній будинком піонерів і зіткнувся з бюрократичними перепонами: пенсіонери при владі. Приміром, директору департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів міськради Володимиру Швецю важливіший метр від річки, аніж сама ідея проекту. Плюс Прокопець (заступник міського голови — авт.), який є гальмом усього розвитку інфраструктури Хмельницького.
— Ви заговорили про команду міського голови Мельника, яка останнім часом сиплеться на очах. “Пішли” заступник Ірина Ковальчук, котра шість років вела економічний пласт. Не втримався у кріслі секретаря ради й Валерій Лесков. Останній не лише шість років віддано служив меру, — він встиг окремо завести з господарем Хмельницького родинні зв’язки. За нашою інформацією, аби зберегти важелі впливу на обласний центр, Сергій Мельник дрейфуватиме і, очевидно, створюватиме власну депутатську групу підтримки, без прив’язки до “Батьківщини”. Ваші прогнози стосовно розбудови або перезавантаження команди бютівського мера.
— Практика підтверджує, що Хмельницька міська рада успішно може працювати без посади секретаря ради. Ця посада просто не потрібна і є зайвим наростом на тілі міста. Які в нього повноваження і функції? Готувати проекти рішень на сесію? Спокійно справитися з цим може й керівник апарату.
На мою думку, за сьогоднішніх умов секретар міської ради виконує роль ланки передачі інформації між міським головою і депутатами. Не бачу сенсу. І, якщо законодавство дозволяє працювати без секретаря ради, то краще цю посаду “притримати”, так, як це зробив голова обласної ради Микола Дерикот, який два роки тримає вакантним місце першого заступника.
Повноваження міського голови Хмельницького набагато ширші, ніж, приміром, мої. Дуже красномовний приклад. Торік одного зимового дня приїжджаю на роботу, а там біля адмібудівлі Хмельницької райдержадміністрації по коліна снігу. Запитую у працівника райавтодору: “А що в районі така ж критична ситуація”. “Ні, там чистять. Просто з Чорного Острова (там базується парк райавтодору — авт.) до Хмельницької райдержадміністрації мені затратно гнати трактора”, — пояснив він. Як я можу вплинути на цього чиновника, коли він призначається по лінії облавтодору?! (сміється).
(зліва навправо) колишня єцівка, а нині одне із відомих жіночих обличь Партії регіонів Світлана Лукомська, екс-губернатор Хмельниччини часів Ющенка Іван Гавчук і Віктор Коліщак. Фото обласної прес-служби ЄЦ
— Депутат міської ради Олександр Кізляр висловив цікаву думку стосовно обрання місцевих слуг народу. Зокрема, він підтримує чисту мажоритарну систему і впевнений, що тільки таким чином громада змусить працювати свого обранця на себе. За його словами, зараз із 60 депутатів, половина з яких обрана в одномандатних округах, лише близько третини реально відстоюють інтереси хмельничан. Ваші міркування щодо системи обрання депутатів міської ради.
— Я вважаю, що шістдесят депутатів для Хмельницької міськради — це забагато. Я би замість депутатів запропонував дієвіший механізм контролю і вирішення наболілих питань — обирати керівників комунальних підприємств. Адже депутат міськради номінально натисканням кнопки вирішує бажання міського голови. Але, якщо би на державному рівні ухвали рішення, що керівники жеків, директор тролейбусного управління тощо обиралися депутатами місцевих рад, був би порядок.
Вони йдуть до людей з реальними програмами: ремонт під’їзду або купівля нових тролейбусів. Це можна реалізувати на ділі, оскільки бюджет міста постійно фінансує ці напрямки, а хмельничани, зі свого боку, теж сплачують кошти. Минає два роки і ці особи вже в статусі депутатів звітують за виконання справи перед громадою. Якщо людей влаштовує цей керівник, вони таємним голосуванням можуть висловити йому довіру.
— Якщо прив’язуємо Вас до Хмельницького, то тут маєте власну підтримку в особі міської громадської організації “Рідне місто”, яка активно під час парламентських виборів працювала на Вас. Чим наразі вона займається?
— Це, насамперед, благодійництво. Зрозуміло, що я не альтруїст, але не байдужий до життєвих ситуацій. Ті проекти, які започаткували під час виборів, продовжуємо реалізовувати. Правда, у менших масштабах. Це — поїздки до Почаєва. Зокрема, до Дня інваліда плануємо безкоштовно відвезти до святих місць представників інвалідських організацій. Я отримую задоволення, коли бачу щасливі обличчя людей. Таким чином вирішуємо, хоч і частково, окрему проблематику сільського населення.
— Не можемо обійти теми ЗМІ. Після виборів на “33 каналі”, з яким Вас пов’язують, відбулися зміни. Генеральний директор Олена Філатова звільнилася. Разом з нею на вільні хліби пішов майже весь телевізійний колектив. Щоправда, через кілька днів журналісти передумали і повернулися на канал. З чим це пов’язано?
— Прямого стосунку до “33 каналу” у мене немає. Одним із засновників є мій товариш. Моя версія тих подій така. З одного боку, колишній гендиректор Філатова розраховувала на більше і були моменти, коли вона навіть хотіла стати співвласником каналу. З іншого — займаючи посаду більше п’яти років, мабуть, тягнуло до змін обстановки і реалізувати себе в іншому проекті.
Що стосується чуток про конфлікт Філатової з власниками, то такого не було. А версія з виборами взагалі ніяк не клеїться.
— У виборчий період в інтерв’ю виданню “Моя газета” Ви сказали, що на час виборів не проти заборонити ЗМІ і телебачення. Цитуємо: “Я вважаю, було б дуже добре, якби існував спеціальний закон, згідно з яким телебачення і ЗМІ на період виборів можна було б заборонити! Нехай народ сам визначається і обирає тих людей, які вже давно із ними, яких бачать, про яких усе відомо багато років… Адже є слуги народу, які дійсно працюють на благо населення, а є й ті, хто за свій короткий період діяльності для людей нічого не зробив, а у ЗМІ розповідають про свої “досягнення”. Це були виборчі емоції чи продовжуєте на цьому стояти?
— Це не емоції, я сьогодні так само вважаю. Внесу ясність: не повністю заборонити діяльність ЗМІ і телебачення на час виборів, а зняти з ефірів політичні новини і ток-шоу. Аналогічно з газетами — відмовитися від піарних політичних статей. Я за те, щоби народ свідомо обирав депутатів, а не продався за гроші чи продуктові набори.
Віталій Тараненко,
Вадим Олексюк.