З першого січня цього року набув чинності Закон України “Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації” (№ 1123). Більшість експертів вітчизняного медіа-ринку вважають, що реалізація закону має звести до мінімуму використання медіа з метою маніпулювання суспільною свідомістю і особистою думкою громадян, а також забезпечить соціальні гарантії журналістам реформованих ЗМІ.
Більше того, прийняття закону про роздержавлення, експерти вважають, навіть дещо запізнілим, оскільки в Україні у будь-якому обласному центрі – будь то Луганськ, Львів, Луцьк або Запоріжжя, є ринок, є комерційні незалежні видання, які борються за свого читача і завойовують рекламодавця. І є бюджетна газета, яка так само друкує анекдоти, фотографії, гороскопи і сільськогосподарські поради, але при цьому ще й одержує колосальну багатотисячну дотацію з місцевого бюджету.
В демократичних країнах публічний мовник, який фінансується з бюджету, має дуже обмежені можливості у розміщенні комерційної реклами. Тому що неможна брати кошти з трьох кишень. Якщо суспільство зі своїх податків платить мовнику, щоб він задовольняв його потреби, він має служити цьому пану.
В нас же, фактично, державні мовники отримують фінансування з боку держави й не мають жодних обмежень на розміщення реклами. Це створює нерівні умови на ринку мовників.
Тому роздержавлення шляхом створення на національному рівні суспільних медіа, а на регіональному рівні – переведення їх у приватний сектор, є питанням, яке не лише назріло, а перезріло.
У країні на сьогодні необхідно змінювати архітектуру медіаринку в цілому. Роздержавлення друкованих видань — лише маленький шматочок пазлу. Сам по собі він не змінить ситуації радикально. Але в контексті запровадження прозорості медіавласності та запуску суспільного мовлення — це абсолютно необхідний крок.
Якщо ж говорити про європейський досвід, то ЗМІ, які б повністю належали державі, та вели б мовлення і друкувались на території власної держави і подавали б, крім статистичної інформації, ще якусь, в Європі немає. Основний принцип європейської демократії полягає в тому, що уряд не має права вести пропаганду для власного народу. Натомість існують державні ЗМІ, які ведуть мовлення на зарубіжні країни.
Однак процес роздержавлення ЗМІ в Східній Європі проходив також досить суперечливо.
Інститут прикладних правових досліджень „Право” за підтримки Міжнародного фонду „Відродження” проаналізував досвід роздержавлення державних і комунальних ЗМІ в країнах Східної Європи. Аби не зупинятися на деталях цього процесу у кожній країні, наведемо загальні підсумки наведенні інститутом.
Огляд зарубіжного досвіду у сфері приватизації дозволяє зробити наступні висновки:
1. Безкоштовна передача видань членам трудових колективів у власність на практиці не призвела до очікуваних наслідків – у більшості випадків „усуспільнення” ЗМІ завершилось відчуженням членами трудового колективу належних їм часток у статутному капіталі на користь третіх осіб.
2. Важливою складовою процесу роздержавлення ЗМІ було проведення приватизації суміжних галузей – наприклад, дистриб’юторських мереж та поліграфічних комбінатів.
3. В більшості зарубіжних країн процес роздержавлення ЗМІ не супроводжувався наданням засобам масової інформації бюджетної підтримки на перших етапах після завершення приватизації.
4. Процес приватизації став складовою процесу глобалізації – більшість реформованих ЗМІ були поглинені транснаціональними компаніями або припинили своє існування.
В Україні втрати в ході процесу роздержавлення, звичайно, будуть – їх не уникнути. Частина видань загине. Але гідні і сильні виживуть і працюватимуть. Шанс є у кожної редакції. Навіть, якщо ти працюєш в районі, де живе 20-25 тисяч чоловік – це вже ринок. Інша справа – як зробити цей бізнес прибутковим?
Про те, як відбуватиметься процес роздержавлення ЗМІ на Хмельниччині «Незалежному громадському порталу» розповіли його безпосередні учасники.
Що буде з “Подільськими вістями”
Впритул до роздержавлення наблизилася газета зі столітньою історією “Подільські вісті”, яку заснували трудовий колектив, Хмельницька облдержадміністрація і Хмельницька обласна рада. Але вітер мінливих перемін туди встигав задувати ще раніше. Зазвичай, це відбувалося синхронно зі зміною одного із співзасновників газети, себто керівництва ОДА чи облради. Це пов’язано з тим, що кожна влада зацікавлена у слухняному ЗМІ, через яке можна просувати свою політику в маси.
Фото НГП
Сповна медійний майданчик у якості пропаганди протягом 2010-2013 роках використовував губернатор Василь Ядуха. Пізніше, але у рази меншою, була присутність на шпальтах обласного видання голови Хмельницької обласної ради Івана Гончара, який очолив орган влади на хвилі Революції гідності. До речі, той же Гончар двічі намагався провести через сесію ради нового редактора “Подільських вістей”. Не вдалося.
На зламі 90-х, коли інформаційний простір обмежувався друкованою і телерадіопродукцією, працювати в “Подільських вістях” вважалося за фарт для газетярів з районів. Тільки протягом 1996-2004 років редакція газети закупила 32 квартири, які роздала своїм працівникам. Це стало можливим, як стверджує нинішній тимчасово виконувач обов’язків редактора обласної газети Петро Лічман, за рахунок високих накладів видання. На початку 2000-х тираж газети доходив до 120 тисяч примірників!
Часи змінюються динамічно і на початок 2016-го тираж обласної газети скоротився до майже 40 тисяч примірників при штаті три десятки працівників видання. І, враховуючи невідворотність запуску процесу роздержавлення, фактичний рупор влади має забути про свою “другу половинку” і самостійно вижити “у дикому інформаційному ринку”, як казав один із газетярів цього видання.
У коментарі “Незалежному громадському порталу” пан Лічман висловив напрочуд оптимістичний сценарій реформування свого комунального видання.
— “Подільські вісті” протягом 15 років готувалися до роздержавлення. І це питання неодноразово виносилося на розгляд трудового колективу. Нині плануємо піти першим етапом реформування. Для цього є чіткі підстави. Насамперед наша газета на повному самофінансуванні. Виживаємо за рахунок високих тиражів. Також треба сказати, що співпраця з владою завжди була потрібною. Приміром, за 2015 рік обласна влада, діяльність якої ми висвітлювали, перерахувала 230 тисяч гривень. Тому після роздержавлення “Подільські вісті” залишаються такою собі нелегальною офіційною газетою, у якій зацікавлена влада. Остання ж допомагатиме робити нам передплату, — розповів т.в.о. редактора.
Головний у “ПВ” свято вірить: в обласної влади практично не залишилося альтернативи для розміщення за гроші її офіційних повідомлень в інших друкованих ЗМІ, крім “Подільських вістей”. Адже справді — нинішній ринок друкованої преси на Хмельниччині залишається монополізований двома виданнями: “Подільськими вістями” і, в деякій мірі, комунальною газетою Хмельницької міськради “Проскурів”. З різних причин до десяти приватних газет обласного значення протягом останніх п’яти-семи років припинили вихід.
Позицію Лічмана розділяють у Хмельницькій обласній раді. У відповіді на інформаційний запит співзасновник “ПВ” розглядає подальшу співпрацю з газетою після роздержавлення “на договірних засадах”.
— Як вбачається зі змісту Закону України “Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації” та чинного законодавства, у разі виходу обласної ради зі складу засновників редакції газети “Подільські вісті” чи друкованого засобу масової інформації, така співпраця може відбуватися виключно на договірних засадах, — сказано у відповіді обласної ради.
Крокуючи у бік роздержавлення, комунальне підприємство “Редакція газети “Подільські вісті” стикнеться з питанням поділу/приватизації майна. У статті 9 Закону України “Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації” зазначено, що майно, яке на час роздержавлення закріплене за ЗМІ, передається йому у власність за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості. Приміщення, що перебувають у державній або комунальній власності, у яких на час реформування розташовувалися редакції, передаються в оренду строком не менше ніж на 15 років з розміром орендної плати. Суборенда приміщень редакцій забороняється.
У випадку з “ПВ” маємо таку ситуацію. У їхньому користуванні знаходяться нежитлові приміщення загальною площею 1879,9 кв. м на проспекті Миру, 59 у Хмельницькому (у тому числі, приміщення першого поверху площею 84,4 кв. м, третього поверху — 272,4 кв. м, четвертого поверху — 433,1 кв. м, п’ятого поверху — 414,2 кв. м, шостого поверху — 470,4 кв. м, технічного поверху — 205,4 кв. м.).
— Коли підійдемо до роздержавлення, то форму власності (чи то ЗАТ, чи то ВАТ), обиратиме колектив. Розподіл самого майна буде віртуальним. До прикладу, якщо Лічман пропрацював 32 роки у газеті, він матиме 5 голосів. За мною не кріпиться майно, — я лише маю право голосу з тих чи інших господарських питань. Аналогічно принцип голосування розповсюджуватиметься на решту працівників редакції. Це віртуальне абстрактне майно поки не мине 15 років, протягом яких закон забороняє його відчужувати, — міркує Лічман.
Голова адвокатського об’єднання “Гавриленко і партнери” Роман Гавриленко, якого НГП попросив прокоментувати цей момент, побачив деякі ризики.
— Колективи редакцій отримують у свою спільну сумісну власність майно (крім приміщень і земельних ділянок), що на момент набрання чинності цим Законом перебувало на балансі редакції, однак за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості. Така умова, на мою думку, спричинить певну дилему, яка виразиться, ймовірно, у формі зловживань направлених на його заволодіння та подальше відчуження з конвертуванням у грошові кошти, однак це буде залежати від ступені добросовісності управителів майна, якими до завершення процедури реформування визначено діючі органи влади та самоврядування. Колективи редакцій після перетворення у ТОВ, ПП чи ПрАТ розпочнуть відчужувати свої частки (акції) для третіх осіб, які володіють капіталом, якого буде достатньо для розвитку структури, — сказав він.
На думку юриста, діючі редакції не в змозі будуть розвиватись самостійно з причин повної відсутності у них обігових коштів, розгалуженої мережі для розповсюдження газет чи журналів, нерухомого майна, а саме головне сучасного менеджменту.
— Таким чином реформування закінчиться по-різному: одні припинять свою діяльність повністю після розподілу між членами колективу коштів, а інші — залучать інвесторів під приманку своєї назви чи наявності певної мережі розповсюдження та втратять будь-які можливості пов’язані із теперішньою трудовою діяльністю. Як висновок: цей закон зменшує навантаження на органи влади з питання пошуку коштів на фінансування збиткових проектів; друковані засоби масової інформації будуть знаходитись у рівному конкурентному середовищі; політична реклама стане платною; друковані засоби масової інформації стануть менш доступними для більшості, — вважає Гавриленко.
Вадим Олексюк,
Віталій Тараненко.