На засіданні обласної робочої групи з розробки проекту перспективного плану формування територій громад області, що засідала напередодні Великодня, прозвучала доволі непересічна інформація. 12 сільських рад Віньковецького району 5 грудня 2014 року підписали договори про співробітництво, відповідно до яких, вони спільно фінансуватимуть місцеву пожежну охорону та створять спільне комунальне підприємство, яке відповідатиме за будівництво, ремонт та експлуатацію (утримання) доріг місцевого значення.
За громіздкою бюрократією сховалася грошова лавина, яка при правильному підході, невдовзі може звалитися на голову сільських громад. А це означатиме додаткове наповнення місцевих бюджетів з подальшим розвитком територій. Простими словами, київський чиновник поділиться своїм фінансовим пирогом із сільським дядьком. Останній покаже, як він вміло розпоряджається грошима, кинувши їх, приміром, на ремонт доріг.
“Незалежний громадський портал” продовжує цикл публікацій про те, що воно таке децентралізація і як її “їсти”. Наш співбесідник, голова Віньковецької районної ради Михайло Бойко розповів про переваги і недоліки моделей, за якими центральна влада прискореними темпами почала децентралізовувати сільські території. На все про все відведений час до вересня 2015 року. Якщо з якихось причин сільські/селищні ради не встигнуть або не схочуть добровільно об’єднуватися чи йти шляхом співробітництва територіальних громад, вони приречені на вимирання. Це визнає і сам пан Бойко.
— Що собою представляє закон про співробітництво територіальних громад, затверджений Верховною Радою у червні 2014 року?
— Це один із тих законів, котрі стосуються реформування місцевого самоврядування. Він передбачає п’ять форм співробітництва. Наші 12 сільських рад обрали дві з них. Це утримання місцевої пожежної охорони. Річ у тім, що в районі є гостра нестача у покритті населених пунктів пожежними машинами. Тому на рівні чотирьох сільських рад (Женишковецька, Дашковецька, Осламівська і Нетечинецька) ухвалено рішення про спільне фінансування цього проекту.
Під інший проект — утворення спільного комунального підприємства “Шляхрембуд” для ремонтування доріг місцевого значення — підв’язалися 7 сільських рад: Великоолександрівська, Карачієвецька, Майдано-Олександрівська, Яснозірська, Петрашівська, Покутинецька, Охрімовецька і Віньковецька селищна рада.
Виходить, що наші сільради виявилися піонерами у всій Україні. Ми уклали відповідні договори про співробітництво, які зареєстровано в Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Це при тому, що в 2014 року пілотні проекти за моделлю співробітництва тергромад запущені у Полтавській і Чернігівській областях за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIS). Тамтешні громади, на жаль, не зуміли сформувати фінансові запити у вигляді документів, аби претендувати на державні субвенції у 2015 році.
— На яку суму від держави розраховують Ваші території, котрі беруть участь у проектах?
— Є так звані кошти Державного фонду регіонального розвитку у розмірі 3 млрд. грн, що розподіляються Києвом. Для Хмельницької області попередньо виділили 124 мільйонів. Що стосується наших сільських рад, то вони поки не потрапили під розподіл, оскільки Кабмін не видав відповідної постанови і порядку фінансування тих громад, котрі беруть участь у цих проектах.
— Чи не здається Вам дивним той факт, що на рівні Києва знову намагаються ошукати місцеве самоврядування, визначаючи, кому скільки дати? Можливо, правильніше було б фінансування спустити через бюджетну децентралізацію, коли безпосередньо на місцях ділитимуть гроші, відповідно до потреб.
— У столиці нас запевняють, що кошти Державного фонду регіонального розвитку позбавлені ручного керування. Тобто до 1 травня при кожній облдержадміністрації планується створення регіональних комісій, котрі прийматимуть рішення, під яку інвестиційну програму розподілити централізовані кошти.
Не чекаючи відмашки, віньковецькі сільські ради завчасно подали власні інвестиційні програми. Згідно з розподілом, передбачається формула фінансування 90 на 10: левову частину дає держава, а 10% шукають місцеві бюджети. Таким чином, потреба у фінансуванні спільного комунального підприємства «Шляхрембуд» становить 5 млн. грн. в рік (4,5 млн. грн — кошти держбюджету, 500 тисяч — гроші сільських рад) на пожежну охорону — 844 тисяч гривень, з яких майже 760 тис. грн. виділяє держава.
— Знаючи кращі традиції розподілу державних субвенцій, коли основна маса грошей направляється наприкінці бюджетного року, чи не виникає у Вас побоювань, що потенційні кошти для Віньковецького району, можуть бути не використані та поверненні до скарбниці?
— Такі речі також можна допускати. Однак наші інвестиційні проекти розраховані на три роки. І, якщо чогось не вдасться реалізувати цьогоріч, матимемо в запасі ще два роки.
— Які бачите ризики у галопуючій децентралізації?
— Головний ризик — це те, що держава у черговий раз може не виконати своїх зобов’язань. Грубо кажучи, кинути місцеве самоврядування. Ми не боїмося децентралізації, але може так статися, що громади залишаться при своїх інтересах, а держава не реалізує закон. Адже сьогодні є широкий діалог у Віньковецькому районі з сільськими головами, активістами, котрі вже вимагають результату по процесах співробітництва.
— Крім, закону про співробітництво територіальних громад, парламентарі зверстали ще один документ — закон про добровільне об’єднання територіальних громад. Останній протирічить першому?
— Знаєте, ми зіткнулися з проблемою відсутності чіткого бачення розвитку місцевого самоврядування і як такої децентралізації на рівні держави. На ходу, без громадських обговорень, клепаються закони.
Справді, ухвалений закон про добровільне об’єднання територіальних громад. Він з’явився через шість-сім місяців після затвердження закону про співробітництво територіальних громад. Гуртування, начебто, відбувається на добровільній основі. Однак одна з норм Закону передбачає, що об’єднання відбувається за перспективними планами, розробленими облдержадміністраціями. Проте ті громади, котрі взагалі не пристануть на добровільне об’єднання, помиратимуть.
— Що Ви маєте на увазі? Урізання фінансування?
— Так. Тому що, об’єднана територіальна громада має певні фінансові преференції від держави, у тому числі на місцях залишатимуть 60% ПДФО (прибуткового податку). Тобто суттєва самостійність для них зберігатиметься.
Громади, котрі не захочуть з усіма рухатися, залишаться при куцих повноваженнях. Бо держава заявила про відмову фінансувати делеговані повноваження.
— Яка нині атмосфера на місцях? Люди розуміють, що треба децентралізовуватися?
— Не в захваті. Це пов’язано з тим, що не на достатньому рівні ведеться роз’яснювальна робота з населенням. Також немає конкретної зеленої карти децентралізації. Якби бачити, що за чим відбуватиметься і орієнтуватися на кінцевий результат, то сприйняття територіальної реформи було би інше. Ті ж сільські голови, коли їх запитуєш про привілеї об’єднання громад, не можуть лаконічно пояснити переваги. Зокрема, куди подінуться облрайдержадміністрації і хто сформує виконавчі комітети? На ці запитання немає відповідей. Лише на рівні здогадок можемо робити якісь припущення.
— Чи готові більшість сільських голів пожертвувати власними повноваження на вівтар децентралізації?
— Переважна більшість не готова, бо вважають, що якість послуг населенню знизиться. Мовляв, не стане голови — не буде кому підписати довідку. Це стереотипи, що породжуються відсутністю інформації про децентралізацію.
— То все заточується до місцевих виборів, які планують провести 25 жовтня цього року?
— Фактично за основу береться 15 вересня — дата, з якої починається затвердження у Міністерстві фінансів місцевих бюджетів на 2016 рік. Заздалегідь Київ хоче бачити, хто з якими бюджетами вступить у новий бюджетний рік.
— Всім відомо, що з 1 січня цього року країна живе за новою бюджетною децентралізацією. Центр поділився з місцевими бюджетами рядом податків на кшталт 5-відсоткового акцизу від продажу пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, нафтопродуктів; податку на нерухомість. Чи можуть громади розраховувати, що їм вистачить цих надходжень і відмовитися від добровільних об’єднань?
— Не можуть, тому що, укрупнення сільських рад є очевидністю. Бо сільрада, котра нараховує 300-500 людей, не спроможна до фінансової незалежності. Той самий акцизів збір, який в ідеалі повинен спрямовуватися на ремонт сільської інфраструктури, зокрема, доріг — це ніщо. Адже не на всіх територіях сільських рад є автозаправочні станції. А на акцизах від продажу спиртного чи тютюну багато не заробиш. Маю яскравий приклад — у Віньковецькому районі є дві сільради, котрі за перших два місяці цього року одержали надходжень на суму приблизно 180 гривень сукупно!
Особисто мені імпонувала позиція уряду, яка була заявлена торік перед виборами: провести підготовчу роботу терміном до 5 років щодо спроможності громад шляхом забезпечення їхніх інфраструктур — за державні кошти провести ремонти об’єктів соціальної сфери, частково відремонтувати дороги тощо. Натомість після виборів крен різко розвернули і сказали, що інфраструктуру розбудовуватимемо у процесі. І вийшло, що порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих.
Розмовляв Віталій Тараненко.
Схожі матеріали:
- Відновлення України: що, як і задля чого мають зробити центральна та муніципальна влада
- Асоціація міст виступила проти низки законопроєктів про забудову
- Мери Хмельниччини закликають центральну владу не тиснути на місцеве самоврядування
- Конструктивний діалог чи фікція?
- Міські голови проти! Мери Хмельниччини звертаються до керівництва держави з вимогою не знищувати децентралізацію.