Незалежний громадський портал

Попередній календарний тиждень Летичів «колошматило». «Шороху» наробила передача «Свобода слова по-летичівськи» телеканалу, власниками якого є екс-голови Хмельницької райдержадміністрації В.Коліщак та В.Кольгофер.

До речі, це вже не перша їх передача, присвячена керівництву Летичівщини. Не жаліючи ефірного часу, надають слово персонажам, які аж ніяк не є авторитетними для громади району і, окрім себе, нікого не представляють. Хоча майже кожному зрозуміло, чому захищають екс-редакторку «Летичівської газети» Ганну Віннічук, яка «постраждала за правду», «наїжджаючи» на голову Летичівської  районної ради Леоніда Довгалюка.

Прямо скажемо, Леонід Олексійович для багатьох мешканців Летичівщини не є «розумом, честю і совістю», але так сталося, що на хвилі Революції Гідності, як учасник місцевого Майдану, борець зі злочинним режимом (вів майнові суперечки за ставки і плеса – рибні місця – з екс-губернатором Василем Ядухою), замінив на посаді «вірного зброєносця» екс-голів Летичівської райдержадміністрації Марії Літвін та Валерія Кольгофера – Віталія Тимчака.

Леоніду Довгалюку слід було б з перших днів згуртувати депутатський корпус райради, але він пішов слідами «регіоналів» – Літвін-Тимчака і поділив його на «своїх і чужих». А ще розпочав «війну» з районним центром ПМСД, де головним лікарем Наталія Кухарук – рідна сестра екс-заступника голови Хмельницької РДА в часи Кольгофера, депутата Летичівської райради Олега Гаврищука, який до виборів 2012 року був в опозиції до «регіоналів» у районній раді. Під час передвиборчої кампанії 2012-го став вірним слугою – себто довіреною особою кандидата в депутати Верховної Ради Миколи Дерикота. Звідси й посаду отримав у Кольгофера.

Наталія Кухарук так довго йшла до омріяної посади, що здаватися ну аж ніяк не бажає. І в цьому їй «підспівує», звичайно, братка. На засіданнях сесії районної ради «грудьми стає» на захист створеної попередньою владою медичної структури, що мала б нібито уособлювати медичну реформу. А насправді маємо з цього в районі «роздуті» штати, відповідно кошти, повний хаос в обслуговуванні пацієнтів, посварених між собою членів колективу, яких розділили, а повноваженнями не наділили і т. ін.

А тут ще й вибори до парламенту-2014 підлили оливи у вогонь. Як відомо, по Старокостянтинівському виборчому округу № 191 балотувалася голова Благодійного фонду «Родина Кольгофер» Оксана Кольгофер. І, м’яко кажучи, теперішня летичівська влада аж ніяк не сприяла проведенню її виборчої кампанії. У межах закону звісно. Скоріш навпаки.

Фото 24tv.ua

Тож причин, щоб «копати» під голову райради Леоніда Довгалюка, достатньо. Але ж, до чого причепитися? Тож телевізійникам дали команду: «ФАС!!», а ті віднайшли, здавалося би безпрограшний варіант. На Летичівщині в кріслі голови районної ради – ворог «свободи слова» Леонід Довгалюк. А «свободу слова» для них уособлює саме редактор «Летичівської газети» Ганна Віннічук.

У це можна було б повірити, якби не одне але… Ганну Віннічук читачі газети знають як вірного борзописця попередніх районних можновладців. Варто почитати її оди екс-голові РДА Марії Літвін «Про 100 днів… Потрібно працювати» («Летичівська газета», 1 жовтня 2011 р.) або «Іменем і долею судилося робити добро» («Летичівська газета», 10 червня 2011 р.)… Було б і продовження, але патронеса редакторки потрапила в «места не столь отдаленные» аж на 8 років за ХАБАРНИЦТВО.

Опісля того, як колектив редакції став на захист попереднього очільника «Летичівської газети» Володимира Борисова, написавши листа в Адміністрацію Президента В.Януковича, керівництву області в особах В.Ядухи та М.Дерикота, Комітет свободи слова Верховної Ради України в особі Ірини Геращенко – його голови, Національну спілку журналістів України (НСЖУ), на захист газетярів стали «Подільський кур’єр» та «Дзеркало тижня», але… Всіма правдами й неправдами пані Літвін і К^о дотиснули депутатський корпус райради і вони проголосували начебто «таємно» за звільнення Володимира Борисова, а головним претендентом на редакторську «папаху» стала, звичайно, Ганна Віннічук, яка активно допомагала владній команді у цій «святій» справі… Писала в різні інстанції скарги, щоб перевірили редактора, була «очима» та «вухами» в редакції голови райдержадміністрації Марії Літвін, щоб вчасно піднести «шефині» все на «блюдечці». Так стелилася, прогиналася й звивалася, що просто гріх було б не подарувати Ганні Віннічук за «старання» її омріяну посаду, до якої йшла підступно, змітаючи все на своєму шляху.

Так, після звільнення «неугодного», зразу ж було видане «Спільне розпорядження Летичівської РДА та Летичівської райради від 5 квітня 2011 року», де першим пунктом є:

«1. Провести реструктуризацію редакції та оптимізувати чисельність персоналу».

Т. в. о. редактора Г.Віннічук поспішно видає відповідний наказ по редакції, де у вступній частині йдеться: «…попередити працівників редакції «Летичівської газети» про розірвання з ними трудових відносин у зв’язку із скороченням посад…».

Колектив редакції, знаючи, чим це їм загрожує, не ставили підписи про ознайомлення з даним наказом, а почали відстоювати свої інтереси, звернувшись в обласну профспілку працівників держустанов, Національну спілку журналістів України. Звідусіль посипалися заперечення проти свавілля чиновників. Після тривалої тяганини всі залишилися на своїх місцях, але…

Вже за керівництва Летичівщиною Валерія Кольгофера районна рада під головуванням Віталія Тимчака призначила на посаду редактора «Летичівської газети» Ганну Віннічук.

Вірна служака продовжила свою місію і старанно «підспівувала» в газеті новому «хазяїну», носила сторінки коректури на цензуру в «бєлий дом» і т. ін.

В часи ж Революції Гідності, та, що співала до цих пір дифірамби «регіональникам» (себто Ганна Віннічук), швидко зорієнтувалася й прудко перебігла «на бік добра й правди». Пам’ятаючи, що в свій час Марія Літвін та Віталій Тимчак були записані Національною спілкою журналістів України у «вороги преси» разом з губернатором Хмельниччини Василем Ядухою, пішла перевіреним шляхом – оголосила себе на теренах краю «борцем за свободу слова», людиною, яка не один десяток літ працювала в редакціях різних газет (про її бойове подвижницьке минуле можуть розповісти ті працівники Старосинявської районної газети «Колос», яким випали «честь» і «щастя» працювати разом з таким «світилом», як Ганна Віннічук), в даний момент зазнає переслідувань і гонінь. Насправді ж ні про які переслідування й гоніння з боку теперішніх керівників Летичівщини Ірини Матлаєвої та Леоніда Довгалюка не може бути й мови. Ще коли починалися перші віче в Летичеві, на них звучали запити про зняття з посади редактора Віннічук, яка «служила попередній владі», «в газеті писалося все на угоду попередній владі» і т. ін. Не припинялося обговорення цієї теми й на інших зібраннях громади. То ж і виплило це питання на сесію районної ради. Оскільки редакція «Летичівської газети» є комунальним підприємством Летичівської районної ради, депутати винесли рішення створити балансову комісію з фінансово-господарської перевірки редакції. Було виявлено ряд порушень щодо недотримання редактором Ганною Віннічук вимог контракту й дано термін на їх виправлення. Редактор проігнорувала рекомендації комісії і накоїла ряд нових порушень.

Тим часом, колектив редакції не забарився і звернувся до голів Летичівської райдержадміністрації та районної ради і депутатського корпусу з листом, у якому висловив недовіру редактору Ганні Віннічук, виклавши ряд аргументів, які свідчать, що прислужниця попередній владі не повинна займати посаду редактора в районній газеті. Після кількох засідань сесії районної ради, обговорень даного питання таємним голосуванням «одіозного редактора», як назвав її журналіст газети «Є», який був присутній на сесії, депутати позбавили Ганну Віннічук права займати дану посаду. Не допомогли й представники «Правого сектору», яких прихильники Ганни Віннічук викликали на засідання сесії. Без попередження ввійшовши до сесійної зали, вони мали нагнати страх на присутніх своїм виглядом: в камуфляжній формі, на обличчях – балаклави, в руках – прапори з символікою, щити й дубинки. Та, розібравшись, що вони прибули захищати не ту, що треба, поспішно покинули залу.

А пані Віннічук так не хотілося покидати насиджене місце, готова була служити новій владі й оспівувати успіхи й буденні справи Ірини Матлаєвої та Леоніда Довгалюка, про що вмовляла останнього. Багатий досвід, так би мовити, цілувати в дупу, в неї є…

А щодо висловлювань на телебаченні прихильників «таланту» «борця за справедливість» Г.Віннічук – Юрія Камаєва, Руслана Глуховського, Поліни Суслик, Маріанни Верміяш, мовляв, «…не друкують…», «…не дають ходу…», «…критичні замітки…», то, прочитавши їх попередні «шедеври», можна пригадати слова професора Преображенського з твору «Собаче серце» М.Булгакова: «…Советы космической глубины, и космической же глупости…».

Журналіст запитував і Михайла Мариняка, і Олександра Змієвського: «Чому ви не любите наш канал?». Тут було б доречним процитувати слова голови Національної спілки журналістів України Ігоря Лубченка (на жаль, нині покійного), які він сказав на ХІІ з’їзді журналістів України у червні 2011 року: «П’ятеро членів колективу «Летичівської газети» звернулися з листом до Президента Януковича, голови Хмельницької ОДА Ядухи, Хмельницької облради Дерикота із закликом захистити редактора Володимира Борисова, який менш, ніж за два роки зумів надати газеті нове дихання. Проте, ігноруючи думку редакції, голова райради видав розпорядження про усунення Борисова з посади редактора.

Голова РДА Літвін тисла на редакцію, перевела на посаду заступника редактора працівника апарату райдержадміністрації – бухгалтера за фахом, а решту колективу попередила про звільнення, що було грубим втручанням у роботу редакції і залякуванням журналістів».

Ігор Лубченко наголосив: «Летичівська газета» під керівництвом в. о. редактора Ганни Віннічук друкує на шпальтах райони панегірики на честь Літвін, яка разом з Тимчаком, головою райради, була занесена 3 травня 2011 року до «Списку ворогів преси».

Ситуація в Летичеві розрядилася не очікувано: Марію Літвін заарештували за одержання хабаря. Президент України звільнив її з посади.

А ось, як тепер ходить по Летичеву Ганна Віннічук, яка дбайливо вилизувала хабарницю? Що вона робитиме в журналістиці, адже співгромадяни не віритимуть слову людини, яка немає совісті і принциповості, щоб чорне назвати чорним, а біле білим?».

Редакція “Летичівської газети”.