Недоучки

Пригадаймо осінь минулого року. Поки тривала підготовка до парламентських виборів — до освіти, науки, культури, охорони здоров’я всі виявляли особливий інтерес. І влада, і опозиція. Та відбулися вибори. Любов закінчилась, не розпочавшись. На потреби освіти в Держбюджеті-2013 так і залишилася цифра 6,2% валового внутрішнього продукту (ВВП), а на науку — 0,3% ВВП, що нижче від передбаченого законом на 3,8% і 1,4% відповідно. Ніхто обіцяні вчителям і вченим зміни до бюджету за підсумками І кварталу вносити не збирається. А отже, освітяни недоотримають 57 млрд, а науковці 52 млрд грн.

Спроби парламентського комітету з науки і освіти привернути увагу до проблеми ліквідації шкіл не увінчались успіхом. Верховна Рада України 16 квітня не захотіла навіть включити до порядку денного питання про проведення парламентських слухань із цієї проблеми. А ситуація непроста. Середня школа, особливо сільська, аж волає, аби зменшити наповнюваність класів. В Україні під загрозою ліквідації понад 2000 шкіл, більш як півтори сотні цього року буде закрито.

Загруз у політичному баговинні довгоочікуваний закон “Про вищу освіту”. Варіант від влади наразився на опір суспільства, студентства, глуху незгоду комуністів, а прогресивним варіантам від опозиції та громадськості бракне голосів підтримки. І університети, і школи, і училища й технікуми прагнуть “любові” від бізнесу, вимагають взаємовигідних правил співпраці, автономності та самостійності.

На часі зміни до закону про профтехосвіту. Не визначена до кінця доля технікумів. Нині вони активно інтегруються з університетами. Та на це ніхто не зважає. Натомість у Міністерстві освіти і науки з’явився законопроект “Про професійну освіту”, яким передбачається поєднати профтехучилища і технікуми в одну галузь. Проблема непроста і потребує глибокого вивчення. Є плюси, є й мінуси. Але багато фахівців побоюються, щоб усі ці новації не обернулися бідою для технікумів і училищ. Чого варте лише положення про те, що засновниками і власниками цих навчальних закладів є приватні особи, установи і організації, місцеві ради та уряд. На сьогодні перебування училищ і технікумів у державній власності хоч якось рятувало їх від тотального знищення. Після нового закону все зміниться. Отже, можна очікувати великого переділу власності, землі, споруд, майна і т. ін.

Зрозумівши, що парламент увесь час зайнятий то бійками за кнопку, то ще за щось, уряд, зокрема Мінфін, різко бере ініціативу на себе. Взято курс на секвестрування бюджетів освітніх закладів, зменшення кількості позашкільних закладів: музичних, художніх, спортивних шкіл.

Нещодавно Мінфін надіслав листа місцевим радам і адміністраціям із приписом перекласти фінансовий тягар позашкільної освіти на плечі батьків. Сьогодні у 2130 позашкільних навчальних закладах тільки Міносвіти навчається 1,5 млн дітей шкільного віку, а це 40% усіх школярів. Відвідування цих закладів хоч якось рятує дітей від вулиці, наркоманії, пиятики, а всю країну від здичавіння, формує в юнаків і дівчат моральність і духовність, зміцнює фізичне та естетичне здоров’я. Всі ми радіємо, коли бачимо успіхи боксерів команди “Українські отамани” та братів Кличків. Але ж не забуваймо — всі вони пройшли через позашкільну освіту, систему дитячих спортшкіл. А що буде далі? Як порубаємо коріння, то звідки ж будуть плоди? Адже позашкільна освіта не тільки душу і тіло розвиває, а й дитячий розум. Правильно сформовані емоції і почуття в дітей надзвичайно позитивно впливають на засвоєння ними нових знань. Як свідчать дослідження західних учених, діти, які грають на музичних інструментах, малюють, на 20—30% краще сприймають математику, фізику, інші предмети. Славетний педагог Василь Олександрович Сухомлинський довів, що розумово відсталі діти, котрі регулярно відвідували гуртки технічної творчості, набагато краще починали вчитись і навіть абстрактно мислити.

Пригадую, як декілька років тому в одному з районів Лондона мені показували новий тип навчального закладу. Довго демонстрували навчальні плани, розповідали про значення позашкільної виховної роботи. На що я сказав: “Та це ж прототип нашого звичайного будинку дитячої творчості або колишнього будинку піонерів”. Господарі навіть образилися, коли я зауважив, що в нас давно існує система позашкільної освіти. Переконаний: закриємо ті рештки музичних, художніх, спортивних та інших позашкільних закладів — позбавимо дітей майбутнього, остаточно знищимо інтелектуальний потенціал суспільства, доведемо країну до прірви.

Принагідно не можу не сказати і про серйозну загрозу вищій школі. (“Над чиїми головами занесено сокиру?” — стаття Максима Стріхи на цю резонансну тему опублікована в попередньому числі DT.UA). Йдеться про план заходів щодо реалізації президентської програми на 2013 р. Зокрема, передбачено збільшення співвідношення викладач—студент до 1:18. Нині це співвідношення становить у середньому 1:12—13. Свого часу, коли Україна приєднувалася до Болонської угоди, ми прагнули досягти співвідношення 1:8. Це дало б професорам змогу разом зі студентами займатися дослідництвом, науковим пошуком. І раптом така новина!.. До речі, зауважу, що все це відбувається на тлі демографічної кризи, коли і так різко падає контингент студентів, а відтак уже скорочується число викладачів. У цій ситуації, навпаки, потрібно було б зробити мудрий крок — зменшити це співвідношення, не збільшуючи числа викладачів! Адже істотним недоліком нашої вищої школи є якраз перевантаженість педагогів лекціями та практичними заняттями. Педагогічне навантаження сягає 900—1000 годин. Отже, щоб в університет зазирнула наука, а студенти могли зайнятися дослідництвом, слід зменшувати, а не збільшувати навантаження на викладачів. Адже в усіх провідних університетах світу, що входять до сотні найкращих, співвідношення викладач—студент становить 1:5—8.

Зростання співвідношення призведе не тільки до збільшення навантаження на викладачів, а отже, й подальшого зниження якості освіти, а й до значного скорочення їхньої чисельності. А цей процес торкнеться, на жаль, передусім молоді, аспірантів та асистентів. Отже, все закінчиться зниженням рівня якості наших вишів, їхньою подальшою деградацією.

Не говоритиму про шкоду від цих урізань, секвестрування освіти. Гадаю, це розуміють усі. Не розуміють лише ті, для кого життя — суцільний бізнес, нескінченна боротьба за прибутки. Мабуть, молодь, яка нещодавно прийшла в Кабінет міністрів України, звикла бачити життя з вікон банків і дорогих авто.

Насамкінець нагадаю слова Антона Семеновича Макаренка про те, що правильне виховання — це щасливе життя, погане виховання — це наше горе, це наша вина перед усією країною. Тож не рубайте сокирою по дитячій освіті, не несіть горе і біду Україні!

Станіслав Ніколаєнко, “Дзеркало тижня”.

Loading...
Теги: 
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.