Незалежний громадський портал

Те, що трапилося на черговій тринадцятій сесії Красилівської районної ради 30 листопада 2012 р., було не таким вже й неочікуваним. Пропозицію представника фракції ВО „Батьківщина” І. Книша розглянути невідкладно питання недовіри голові районної державної адміністрації П. Арсенюку підтримало тридцять народних обранців, зокрема й регіонали. Для внесення питання до порядку денного не вистачило восьми голосів.

Факт підтримки цієї пропозиції опозиційними депутатами є зрозумілим, проте приєднання до позитивного голосування частини представників фракції Партії регіонів є символічним.      

Безпосередня причина, що спонукала до таких дій, крилася в обговоренні питань щодо затвердження трьох розпоряджень голови районної ради про затвердження технічної документації  з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які надані в оренду громадянам Л. Миколайчуку та О. Мизернюку. Йдеться про тисячі гектарів землі, які виділені для ведення фермерського господарства на території сімнадцяти сільських громад.

Оскільки первісні документи були завізовані П. Арсенюком, то в зв’язку з цим у депутатів цілком підставово виникло декілька питань, на які вони хотіли почути вичерпні відповіді. Власне, чому громадяни, котрі бажають отримати землю, не вважали за необхідне прийти хоча б на профільне засідання депутатської комісії та не прийшли на сесію ради? Звідкілля їм було відомо про наявний резерв вільних земельних ділянок, розташованих у різних місцевостях району? Чому головою районної державної адміністрації були проігноровані звернення жителів населених пунктів, з проханням виділити їм резервну землю, що розташована поблизу їхніх населених пунктів?

Зрозуміло, що ні П. Арсенюк, ні його заступники зрозумілої відповіді надати не могли. Вочевидь не прозоро приймалися дані рішення. Але подібні питання могли бути адресованими й голові районної ради В. Ходаку. Адже на сесії депутати затверджували власне його розпорядження. І хоча юридична служба районної ради зробила негативний висновок щодо можливого прийняття даних рішень, проте місяцем раніше ця сама ж служба не вбачала перешкод, коли погоджувала проект відповідного розпорядження.

Фото з сайту Красилівської райдержадміністрації

Отже, питання землі при всій його дискусійності й неоднозначності навряд чи могло стати наріжним, таким, що розвело по обидва боки барикад голову районної державної адміністрації П. Арсенюка та голову районної ради В. Ходака, відповідно голову та заступника районної партійної організації Партії регіонів.

Що ж тоді насправді трапилося такого, що змусило винести сміття із хати, зробити конфлікт публічним?

Ми, навряд чи, зможемо наблизитись до істини, якщо не проаналізуємо історію взаємин двох керівників та груп впливу, які працюють на місцевому грунті.

Характерною прикметою політичного життя Красилівщини є наявність різних команд, які перманентно ведуть боротьбу за контроль над місцевою владою, незалежно від їхніх політичних позицій. Обидва голови, якщо виходити із цих реалій, належать до різних груп.

П. Арсенюк свого часу входив до складу помаранчевих, пропрацювавши на посадах голови районної ради та в Міністерстві транспорту. Проте після президентських виборів 2010 р. він змінює прапори і всупереч бажанню голови обласної державної адміністрації В. Ядухи, про що зізнавався сам, призначається на посаду голови Красилівської районної державної адміністрації.

Василь Ядуха і Петро Арсенюк. Фото з сайту Красилівської райдержадміністрації.

Прихід у район П. Арсенюка в новому статусі місцевими регіоналами був зустрінутий без особливого ентузіазму. Але довелось змиритись. Принаймні, на певний час. В свою чергу Петру Івановичу, завдяки проведенню гнучкої політики, вдалось навіть очолити районний осередок Партії регіонів. Політика „вимушеного миру” дозволила успішно провести місцеві вибори. Щоправда, В. Ходак програв боротьбу за мерське крісло Красилова, віддавши право святкувати перемогу представникові опозиції Н. Островській.

Однак Василя Івановича рекомендують на посаду голови районної ради і П. Арсенюк погоджується з цим. При цьому, уже за власним наполяганням, пропонує на посаду заступника Л. Якушеву, яка працювала разом з ним в попередньому скликані. Певна пікантність ситуації полягала в тому, що Якушева прийшла до ради за списками опозиції.

Політика компромісів продовжувалась до парламентських виборів. Самі ж вибори оголили і загострили приховані до певного часу внутрішні проблеми. Опосередковано цьому сприяв офіційний кандидат, висунутий Партією регіонів по Красилівському мажоритарному одномандатному виборчому окрузі. Ним виявився В. Олуйко, з яким П. Арсенюка пов’язують давні стосунки.

Команда В. Ходака усвідомлювала, що обрання партійного висуванця до Верховної Ради укріпить позиції голови районної державної адміністрації. Тому перемога партійного колеги не особливо входила до планів групи. Їхні надії скоріше пов’язувалися з В. Шуляком, який мав непогані стартові можливості, особливо в Красилівському районі.

Попри складну ситуацію, що склалася і в середовищі опозиціонерів у цьому окрузі, перемога таки дісталася свободівцю І. Сабію. Такий результат до певної міри шокував і місцевих чиновників, відповідальних за вибори, і обласне керівництво. В тому числі й голову обласної державної адміністрації В. Ядуху, який по відношенню до лідера хмельницьких свободівців має неприховане упереджене ставлення.

Усі пам’ятають публічні образи з боку Василя Степановича на адресу Ігоря Михайловича при виборюванні останнім посади голови обласної ради. З свого боку, І. Сабій також не залишався у великому боргу, свідченням чому можна навести безліч публічних акцій, організованих свободівцями проти обласної влади.

В даному випадку хтось мав відповідати за невтішний для регіоналів результат виборів. Причому, очевидно, персонально. За таких обставин замість домовитись в районі і спробувати все ж таки спільно розділити гіркоту поразки, П. Арсенюк, за інформацією представників Партії регіонів, вирішив левову частку відповідальності перекласти винятково на голову ради В. Ходака, чим, зрозуміло, викликав масу негативних емоцій.

Питання проблемних взаємовідносин набрало розголосу та перейшло в публічну площину. Чергова сесія районної ради мала продемонструвати співвідношення сил. Плацдармом бою були обрані вище зазначені земельні питання.

Підготовчу роботу до пленарного засідання П. Арсенюк провадив старими апробованими засобами, які неодноразово приносили необхідний результат. З одного боку, велося інформаційне просвітництво Красилівської громади. Аби бути більш переконливим, перевага надавалася не регіональним, а центральному виданню. У поштові скриньки красилівчан безкоштовно рознесли номер газети „Молодь України” за 23 листопада, де ціла шпальта присвячувалася досягненням соціально-економічного розвитку району під вмілим керівництвом П. Арсенюка.

Крім того, розпочалася внутрішня боротьба за контроль над районною радою. З огляду на те, що третину депутатського корпусу становить директорський корпус загальноосвітніх шкіл, позиція начальника управління освіти ставала у цьому відношенні ключовою. Оскільки освітянський керівник В. Снігур займав сторону голови районної ради, постала проблема термінового усунення його з посади.

Часу на дотримання певних формальностей не було, тому голова райдержадміністрації пішов на досить ризикований крок: видав розпорядження, яким ліквідував управління освіти. Після оскарження цього рішення начальником управління (відповідні листи були направлені до Адміністрації Президента України та Генеральної прокуратури України), нормативний документ підправили, замінивши ліквідацію реорганізацією.

Одночасно, згідно інформації, оприлюдненої на сесії В. Снігуром, ті ж самі директори шкіл почергово викликалися „на килим” до заступника голови райдержадміністрації М. Кучми з метою примусити їх голосувати за уже скандальні земельні питання.

Свою інтенсивну працю із депутатським корпусом проводив також і В. Ходак. У цій „війні місцевого масштабу” вони підтримали саме його. Це стало очевидним уже під час роботи постійних комісій, які одна за другою відхиляли рішення про затвердження нормативної оцінки землі Л. Миколайчуку та О. Мизернюку.

На самій сесії суттєву допомогу в боротьбі за справедливий розподіл земель району голові районної ради надали й непримиренні політичні опоненти – свободівці І. Сабій та О. Мирний, народні депутати України VІІ скликання. В значній мірі останні й підвели депутатський корпус до ідеї розглянути питання щодо недовіри голові Красилівської районної державної адміністрації після того, як сесія майже одноголосно ухвалила рішення не затверджувати нормативну оцінку землі Л. Миколайчуку та О. Мизернюку.

Саме обговорення питання вийшло далеко за межі окресленої проблеми. Сторони настільки захопилися обопільними звинуваченнями, що невільно втратили контроль за своїми діями.

Судіть самі: за інформацією начальника управління освіти В. Снігура, окремі сільськогосподарські господарства, що наближені до родинних відносин з головою Красилівської РДА гектарами незаконно захоплюються землі, що належать загальноосвітнім школам, як приміром у Западинцях. Натомість П. Арсенюк з документами у руках стверджує про фінансові зловживання в освітянській галузі.

Водночас голові райдержадміністрації дорікають у „дерибані” земель резерву і т. д. При цьому усі апелюють до правоохоронних органів і вимагають розібратися з порушниками. Тим самим об’єктивно поставлена проблема і перед губернатором, адже на оприлюднені публічно заяви не реагувати просто неможливо. Їм має бути дана належна оцінка. До того ж відповідні листи пішли на адресу центральних органів влади.

Та все ж пропозиція розглянути питання про недовіру голові районної державної адміністрації не знайшла підтримки в сесійній залі. Передусім тому, що до його розгляду не був готовим голова районної ради В. Ходак. В противному разі була цілковита можливість зібрати необхідну кількість голосів.

Вірогідно, нерішуча позиція Василя Івановича визначалася впливом щонайменше двох факторів. По-перше, будучи досвідченим апаратником, він розумів, що голосування на сесії цього питання у запропонований спосіб порушує усі можливі регламентні норми, а отже може бути легко оскарженим. По-друге, це питання, очевидно, не було до кінця узгодженим з керівництвом обласної адміністрації, а тому відповідальність за наслідки позитивного голосування довелось би брати винятково на себе. Найпевніше, до цього В. Ходак готовим не був.

Та все ж у цій історії має бути поставлена крапка. Після того, що трапилось, повернення назад навряд чи можливе. Ініціатива сьогодні на боці голови районної ради. Якщо він не доведе питання до відставки голови райдержадміністрації, то останній, залатавши рани, розверне державну машину уже проти нього. Це очевидно.

Втім, ситуація може розв’язатися значно простіше. У губернатора є більш ніж достатньо підстав втрутитись у справу, включаючи й прийняття рішень з кадрових питань.

  Віктор Адамський,

депутат обласної ради.