ТОВ «Нові аграрні технології» традиційно попадає у лідери Хмельницького району, хоча й працює відносно недавно – з 2006 року. Тут вирощують пшеницю, жито, ріпак, ячмінь, зернову кукурудзу, сою, соняшник. Майже 500 гектарів посіяли цукрового буряка. Крім рослинництва, у «Нових аграрних технологіях» широко культивується й тваринництво. Нині тут утримують понад дві тисячі голів свиней. За останній час провели реконструкцію п’яти відгодівельних приміщень та двох свинарників-маточників. Можливо, секрет успіху у тих самих технологіях із назви, а може – у злагодженому колективі. Як живеться сьогодні аграрію, розповів керівник підприємства Іван Ізбінський.
Іване Володимировичу, які шляхи привели вас в аграрний сектор?
Більшість із тих, хто віднайшов себе у житті, родом із села. Так само і я. Народився 1964 року у селі Чорна Чемеровецького району на Хмельниччині. Батьки родом із села: батько Володимир Миколайович працював трактористом, потім на млині. Мама Броніслава Іванівна також все життя віддала селу – в овочевій і рільничій бригадах, райсільгосптехніці, завершувала трудовий шлях збиральницею молока. Про село з дитинства пам’ятаю, як їздили до бабусі на город, старші поралися по господарству, копали картоплю, збирали яблука. Тому, мабуть, вибір було закладено підсвідомо.
Сьогодні Україна переживає досить непрості часи економічної кризи. Не могла вона обійти й галузь сільського виробництва. Які виклики стоять сьогодні перед аграріями?
Я думаю, сьогодні усі розуміють, що Україна – аграрна держава і її подальший економічний розвиток залежить саме від цієї галузі. Сільськогосподарські площі України становлять 11% загальної площі Європи. 32 млн га орних земель, з них обробляється 27 млн га. В середньому одне фермерське господарство в Україні обробляє 5 тис. га. Це вп’ятеро більше, ніж в Євросоюзі. Окрім того, не варто забувати і про сприятливі кліматичні умови, чорноземи, якими славиться країна.
В Європі немає жодної країни де сільське господарство складає в економіці держави більше 3,5% ВВП. Натомість в Україні аграрний сектор і переробна галузь разом формують 27 % ВВП.
Однак за понад двадцять років незалежності, на жаль, не закріпилась філософія первинності інтересів аграрного виробника. Вислів «Україна – аграрна держава» передбачає, що все має відштовхуватися від аграрія, від фермера. Коли ж ми бачимо, що відбувається з сільськими територіями — це лякає. Села вимирають, втрачається інфраструктура. Отримуємо ситуацію, коли ті, хто найбільше працюють і заробляють одночасно найбільше втрачають.
Більше того, держава завжди намагалась витягнути з агросектору ще більше, до цього часу не має стратегії розвитку села на десятки років.
Сьогодні ж в умовах війни, коли знищено значною мірою потенціал великих індустріальних промислових підприємств Сходу, саме аграрний сектор стає локомотивом української економіки – галуззю №1. Україна входить у п’ятірку світових експортерів зерна, соняшника, ріпаку, кукурудзи. У нас працюють найкращі технології, і українці довели, що можуть будувати успішні підприємства, здатні конкурувати на міжнародному рівні. Ми успішно ділимося досвідом і багато в чому були першими не тільки в Україні, але і за кордоном, де цінують українського фахівця. Вже на сьогодні, агросектор України — це сучасне виробництво, але його мало знає пересічний українець.
Сільське виробництво є провідною галуззю економіки держави, однак село – в занепаді. Чому?
Очевидно, через відсутність комплексної і багаторічної стратегії для розвитку сільського господарства і сільської місцевості. Розвиток сільської місцевості чомусь завжди відбувався за “залишковим принципом”. Коли виникає потреба економити, державні мужі починають з села. Це стосується скорочення кількості шкіл, бібліотек, закладів сільської медицини. За основу береться кількісний показник населення, а не оцінка усіх чинників. Подібні “реформи” відбуваються практично без врахування думки самих мешканців села, поглиблюючи проблеми, зокрема проблему браку молодих, фахових працівників для агросектору.
Сучасний успішний агробізнес – це не наслідок продуманої державної стратегії, а вплив діяльності ініціативних, закоханих у свою справу людей, що працювали і продовжують працювати всупереч перепон, які свідомо чи несвідомо створювали державні мужі. Досі в Україні мало хто задумувався, що при належній увазі з боку держави, при наявності комплексної стратегії розвитку агросектору на 25-30 років вперед, саме він може стати донором для розвитку інших секторів економіки.
Нещодавно Верховна Рада України продовжила мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Ваша позиція з цього приводу?
Сьогодні Україна не готова до продажу землі. Опитування проведенні свого часу по всій країні показали, що до 80% населення проти продажу. І це правильно, адже земля належить українському народу. Більше того, якщо ринок запрацював би з 1 січня 2016 року, це створило б великі можливості для спекуляцій. Невідомо в чиїх руках змогли зосередитися 25% світових чорноземів. І це в той час, коли у всьому світі відчувається дефіцит продуктів харчування.
Долю землі мають вирішувати люди, котрі на ній живуть та працюють. Я гордий тим, що на Хмельниччині було зібрано близько 50 тисяч підписів небайдужих до цього питання людей. Тому продовження мораторію вважаю перемогою аграріїв.
Чого хотіли б побажати аграріям у День працівників сільського господарства?
День працівника сільського господарства – це свято дбайливих господарів, талановитих та працьовитих людей, всіх, хто розумом і руками, серцем і душею щодня долучається до важливих аграрних справ.
Сьогодні сільськогосподарські підприємства Хмельницького району досягають значних успіхів у виробництві продукції. Більше того, аграрії району мають авторитет та повагу серед людей, що й показали результати останніх місцевих виборів, де представники Аграрної партії отримали високий результат довіри. Не буду називати поіменно, однак усім, хто працює на землі, знає справжню ціну хліба, хто присвятив своє життя роботі на селі бажаю, аби ваша нелегка праця приносила задоволення та достаток.
Бажаю щастя та злагоди в кожну домівку, мирного неба та духмяного хліба на столі.
Про що мріє Іван Ізбінський?
Щоб була здорова сім’я. Щоб все складалося на роботі добре. Щоб люди отримували достойну заробітну плату. Щоб були справедливі ціни на сільгосппродукцію. Щоб влада зрозуміла, що аграрник – це той, хто годує державу і забезпечує її добробут.