Роль церкви в умовах російської агресії в Україні вийшла на перший план, зокрема, у питаннях духовного зцілення тіла і душ наших співвітчизників. Адже її рейтинг підтримки суспільством чи не найвищий. У християнських храмах священнослужителі моляться за мир в Україні та відспівують тих хлопців, котрі поклали голови за територіальну цілісність держави.
Крім цього, функції церкви не замикається виключно на цьому. Через всілякі просвітницькі й гуманітарні форми релігійні організації допомагають тим, хто опинився в біді. У Хмельницькому одним із активних церковних і громадських діячів є настоятель храму Різдва Присвятої Богородиці УГКЦ, митрофорний протоієрей Іван Данкевич. Поміж тим отець Іван є керівником благодійного фонду “Карітас” та членом Громадської ради при Хмельницькій облдержадміністрації.
Під час інтерв’ю “Незалежному громадському порталу” він виглядає досить скромною особою і просить не перебільшувати його ролі. Першу частину розмови ми зосереджуємо на громадській діяльності отця Івана. Священник спокійно відповідає — громадські організації мають бути над політичним процесом, і ні в якому разі не йти на симбіоз.
— В Україні йде тільки становлення інформаційного простору, який з часом протидіяв би російській пропаганді. Очевидно, що релігійні питання нині на щабель стали вище, ніж були до цього.
— Сьогодні багато розмов про окупацію української території, зокрема, Криму і Донбасу. Насправді ж територіальної окупації не було б, якби їй не передувала духовна окупація. Це важливий чинник, на який рідко звертають увагу. У Святому Письмі Христос говорить: “Не бійтеся тих, хто можуть убити тіло. Бійтеся тих, хто можуть душу і тіло кинути в пекло”. Тільки зараз почався процес, що громадські і державні інституції почали надавати цьому процесу ваги.
Рік тому мав розмову з українським священиком, який служить у Німеччині, в якого запитав: “Що би було, якби ти сказав, що немає такої країни, як Німеччина, а є, наприклад, “прусскій мір”? Він відповів, що у кращому випадку його б депортували з країни, у гіршому — кинули б до в’язниці. Я це веду до того, що духовна окупація вона набагато страшніша, аніж фізична.
— З церквою більш-менш зрозуміло — вона через проповіді намагається наставляти на правильний шлях людей. На що повинні звернути увагу громадські організації, з огляду на ситуацію в Україні?
— За моїми спостереженнями, багато новостворених громадських організації зорганізовані під конкретні політичні партії. Адже що таке громадська організація? Це структура, якій на здійснення діяльності, потрібне матеріальне, ресурсне, юридичне забезпечення. Держава не підтримує матеріально громадський сектор, мовляв, хочете — створюйте ГО. Водночас цим скористалися політичні сили. Якщо взяти, до прикладу, спектр хмельницьких політиків, то за ними є закріплені певні громадські організації. Але завдання громадських організацій інше, ніж партій, котрі ставлять за мету прихід до влади. ГО виникають, щоб вирішувати екологічні, соціальні, молодіжні проблеми тощо. І, якщо фундаментом для громадської організації буде духовність, то вона стоятиме міцно. У противному випадку ця структура просто відійде і перестане впливати на процеси.
“Якщо Громадська рада при ОДА хоче контролювати владу або виступати із законодавчою ініціативою, то це порушення положення про громадські ради”
— Ви з небагатьох громадських діячів, котрі працювали у старому складі Громадської ради при Хмельницькій облдержадміністрації, коли країною керувала Партія регіонів і залишилися у новому. Можете порівняти якісне наповнення цього дорадчого органу?
— В Україні прийнято нарікати на попередників, які були при владі. Вже більше року в нас нова влада, але нарікання продовжуються. Цим самим, знімаючи відповідальність з себе. Я нікого не захищаю, бо, якщо людина вчинила зло, то нехай за це відповідає.
Що стосується роботи минулої Громадської ради при ОДА, то вона більше мала екологічне забарвлення. Її керівник і водночас голова обласної організації Українського товариства охорони природи Юрій Резніков загострював увагу саме на екологічних проблемах краю. Однак теперішня Рада стала, на мій погляд, – політичною. У моєму розумінні Громадська рада повинна бути над політичним процесом, що дасть змогу корегувати і впливати на деякі моменти. Бо, коли ми входимо в політику, тоді стаємо заангажованими.
Дуже важливо пам’ятати про нормативний документ, що регулює створення громадських рад при органах влади. Там чітко сказано, що це не контролюючий чи законодавчий орган. Це — дорадчий орган. Якщо Громадська рада при ОДА хоче контролювати владу або виступати із законодавчою ініціативою, то це порушення положення про громадські ради. За таких умов треба змінювати положення. (Після вичитки інтерв’ю отець Іван вніс правку і погодився з тим, що Громадські ради при ОДА, згідно з постановою Кабміну, мають певні контрольні функції за владою – НГП).
У новій Раді є достатня кількість сильних та розумних осіб, за плечима яких чималий досвід професійної діяльності. А є, на жаль, і такі, які не розбираються в деталях і голосують за всі рішення.
Фото “Є”
— Вам комфортно працювати у новому складі Громадської ради при ОДА?
— Склад комісії у справах релігії, науки, культури, спорту і туризму Громадської ради при Хмельницької ОДА є досить фаховий та налаштований ефективно працювати. Діяльність У Громадській Раді це як магніт: коли є дієва людина, то вона до себе притягує інших однодумців. Тоді хочеться об’єднуватися і працювати. Мені здається, що сьогодні влада хоче чути від громадськості добрі поради, а не лише моніторинг її недоліків роботи. Критикувати завжди найлегше.
— З позиції громадського діяча, які бачите недоліки органів державної влади?
— У будь-якій країні знайдуться люди, котрі незадоволені діями влади. Насправді проблема у тому, що суспільство не цінує те, що має. От ми мали 24 роки мирного життя і при цьому скаржилися, що їх не влаштовує те чи інше. Є мудрість, яку я часто цитую: “Коли перестаємо дякувати, починаємо нарікати”. Очевидно, Господь дає нам випробування, яке сьогодні маємо. І ті, хто раніше нарікав на життя, зараз готові стерпіти будь-які труднощі лишень щоб настав мир і не проливалася б кров у країні.
“Якщо власником школи є релігійна громада, то не потрібно ховатися за вивісками громадських організацій”
— Чи може бути, на Вашу думку, альтернативою для загальноосвітніх шкіл створення християнських навчальних закладів?
— В нашій церкві уже існує декілька таких навчальних закладів, котрі працюють відповідно до рекомендацій управління освіти. Наприклад, у с.Зарваниця є колегіум для дівчат «Знамення». Починаючи з 8 і по 11 класи дівчата там живуть і навчаються. Освіта дається базова середня, так як і в звичайній школі, що й засвідчує атестат, а процес виховання має релігійне спрямування. Це є окремий приватний заклад нашої церкви.
— Чи може такий навчальний заклад бути у межах звичайної загальноосвітньої школи, як це спробували зробити у Хмельницькому на території ЗОШ №25?
— Будь-який навчальний заклад має мати документальну базу: чи то положення, чи статут, програму тощо. Більше того вони мають відповідати освітнім програмам звичайної школи. Якщо власником школи є релігійна громада, то це має бути вказано. Не потрібно ховатися за вивісками громадських організацій. Якщо у тебе благі наміри та впорядкована документація – у цьому не має потреби.
Окрім того, на мою думку, те що стосується навчальних закладів релігійного спрямування має бути відокремлене від звичайних шкіл.
Наскільки я знаю зараз у Верховній Раді пройшов перше читання законопроект про створення та визнання навчальних закладів релігійними організаціями. Однак, повторюсь є певні вимоги, співвідносні з загальноосвітньою базою та певна регламентована документація.
Тут слід зауважити, що наша загальноосвітня школа викликає подеколи у школярів небажання до навчання. Можливо, потрібно переймати досвід закордонних шкіл, де дітей до 12 років вчать певним побутовим речам, а лише згодом спеціалізованим предметам.
“Усі конфесії об’єднує одне: маємо допомогти людині, котра прийшла до церкви з певною проблемою, вирішити її”
— Який, на Вашу думку, ідеальний принцип взаємин Церкви та Держави?
— Сьогодні Україна стала центром зіткнення двох поглядів на те, якими мають бути ці взаємини.
Захід визначає, що церква має бути поза політикою, її головне завдання – проповідь вчення Ісуса Христа. Вона визначає моральні аспекти суспільства, однак держава не втручається у її діяльність. Є певні угоди (у католиків – конкордати) церкви з державою, де регулюється правовий стан та відносини між ними. Умовно кажучи, держава замовляє певні соціальні послуги, церква їх виконує, вносить пропозиції, тобто проходить активний процес співпраці.
Східна ментальність дещо інша. Це тягнеться ще з Візантії, коли відбувся поділ церкви власне через політичні амбіції. З того часу влада й використовує вплив церкви для своїх цілей. Навіть вибір керівника церкви проходить за погодженням влади.
Вплив політики на церкву проявляється у нас доволі яскраво,- коли розпочинаються вибори. Люди, котрі мають бажання потрапити у владу, звертаються до послуг певних конфесій, аби ті переконали електорат.
Я ж завжди кажу, що кожна людина має здійснювати свій вибір самостійно і нести за нього відповідальність. У мене також є певні думки та переконання, але я не нав’язую їх прихожанам. Тому й відмовляємо усім хто просить за них агітувати.
— Загострення політичної та соціальної ситуації у країні відобразилось якимось чином на конфесіях?
— Я особисто ніколи не шукав ворога, аби згодом успішно його здолати. У мене просто не має на це часу. Звичайно, ці процеси не оминули церкву, однак говорити про те, що щось змінилось кардинально, очевидно, не варто. Нас усіх об’єднує одне: маємо допомогти людині, котра прийшла до церкви з певною проблемою, вирішити її. У кожній конфесії є священики, котрі люблять Україну та чесно роблять свою справу.
— Який середній вік Ваших прихожан?
— Середній вік – 30-35 років. У нас є недільні школи, де батьки приводять своїх дітей, є Християнська школа розвитку. На мою думку, церква не має бути сервісним центром для проведення певних обрядів. Ми, наприклад, проводимо бесіди з хресними батьками, аби вони усвідомлювали, яку відповідальність беруть на свої плечі. Людина, котра переступила поріг Храму, прийшла спілкуватися з Богом і ніхто не може заборонити їй це зробити.
— Чи можливе об’єднання в єдину помісну церкву?
— На жаль, в історії церкви є багато політики. Ми мали історичний шанс для об’єднання за часів Петра Могили, однак втратили його. Є така тенденція: розподіляй та владарюй. Очевидно комусь не вигідно, аби була одна сильна і монолітна структура. Але у Бога не має нічого не можливого. На мою думку, спершу має пройти процес об’єднання православних церков. Коли буде обрано одного керівника, до цього процесу готові долучитися й ми.
— За останні роки, на Ваш погляд, стало більше людей, котрі ходять до церкви?
— Тут слід розділяти традиції і віру.
Дуже багато людей ходять до церкви традиційно, без справжньої віри.
Дуже добре, коли традиції тісно пов’язані із вірою.
Чи більше, чи менше стало прихожан, одразу сказати важко. Однак приємно те, що молодь долучається до віри, значить у країни є майбутнє.
— Сьогодні йде війна, гинуть люди. Яке ставлення священнослужителів до заповіді «Не убий»?
— Ми чітко визначилися, й про це говорять наші капелани: коли ти стоїш на сторожі миру – не скоюєш гріха. Коли людина захищає життя – це не гріх.
Розмовляли
Вадим Олексюк,
Віталій Тараненко.