За молоді роки незалежної України суспільство переживало кілька сплесків громадянської активності. Перший припав на початок 90-х, коли “доньки” Країни Рад заявили про самостійне незалежне плавання. Тоді активна маса люду виступили за впровадження нових порядків, протилежних комуністичному устрою.
Другий сплеск голосу громади збігся з Помаранчевою революцією 2004-го. Більшість українців не хотіли миритися з олігархічно-кучмівською моделлю правління і шляхом Майдану, без крові відправили “червоних директорів” на заслужений відпочинок.
Третій — найбільш драматичний — стався в кінці 2013-го-на початку 2014 років. Це була відповідь проєвропейсько налаштованих мешканців країни на проросійські замашки уряду Миколи Азарова і Президента Віктора Януковича. Ціною не тільки громадянської позиції, а й сотні життів, вдалося зробити неможливе — повалити “біло-блакитну” диктатуру ньюкорупціократів.
Можливо, ці наведені історичні віхи несуть своєрідну ідеалістичність, проте формування критично-активної маси українців, котра має інакшу думку чи бачення, ніж влада, є неминучою. Це добре розуміє кожна влада, яка заходить на політичний Олімп. І намагається “дружити”.
Чи не першою, хто спробував направити бурхливо енергію громадянського сектору у “потрібне русло”, виявилася колишній Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. Наприкінці 2009 року вона від імені Кабінету міністрів України видала постанову “Про додаткові заходи щодо забезпечення участі громадськості у формуванніта реалізації державної політики”.
Щоб ви розуміли: у той час Україна вступала у важкі президентські вибори, тож леді Ю треба було публічно (швидше, імітуючи) протягнути партнерську руку громадськості. Урядовці зверстали загальне положення про громадську раду при Кабінеті Міністрів України, міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації.
Для громад всіх рівнів писалося єдине правило — вони мусили стати, таким собі цербером, який слідкував за дотриманням законності у діяльності органів державної влади. Цікавим був пункт положення, який містив елементи причісування гриви місцевим норовливим “князькам”: “громадська рада вносить пропозиції щодо удосконалення діяльності органу виконавчої влади, при якому вона утворена, з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави та інтересів широких верств населення, захисту прав і свобод громадян…, забезпечення прозорості і відкритості діяльності органів виконавчої влади”.
Простими словами, громадська рада, яку не влаштовувала робота губернатора, який до того ж не хоче враховувати їхні думки, могла спокійно “накапати” вищому керівництву країни. Наслідки чекали непередбачувані або навіть фатальні для високопосадовців на місцях.
Після програшу Тимошенко на виборах напрацьована спадщина із взаємодії з громадськістю перекочувала Партії регіонів. “Регіонали” протягом 2010 року провели ознайомлення і видали на-гора документ “Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”, який і до сьогодні є чинним.
Високу місію громадських рад, яка полягала у проведенні консультацій, наданні експертних оцінок всій роботі місцевих органів влади, тодішня партія влади обгородила вузьким парканом симуляції. Насправді ж ніхто ні з ким не хотів ділитися ані владою, ані впливом. Це яскраво показала команда хмельницького губернатора Василя Ядухи.
“Полнєйшая демократія”
Так звучало одне з улюблених висловлювань незворушного Василя Степановича. Відповідно, співправця з громадським сектором в обласної влади теж вимальовувалася “полнєйшая”. За каденції губернаторства Ядухи кількісний і персональний склад громадської рада при облдержадміністрації підбирався досить скрупульозно “кадровичкою” Лілією Бернадською. Щоправда, це відбувалося неофіційною, але виходило за рамки тверезості.
Так, цілком очікувано до громради “I скликання” (лютий 2011 року-грудень 2012 року) ввійшли Юрій Туровець (Хмельницька обласна громадська організація “Астрея”), який був помічником голови Хмельницької ОДА; Віктор Ядуха (Всеукраїнське громадське об’єднання “Український транспортний союз”), котрий мав родинні стосунки з високопосадовцем Ядухою. Очолив громадську раду з 18 членів досвідчений еколог Юрій Резніков.
Натомість перші рішення дорадчого органу при облдержадміністрації викликали дисонанс. Адже цей майданчик влада зуміла використати у меркантильних цілях, метою яких був піар “ініціатив” і “досягнень”.
Відкрив засідання ради губернатор Василь Ядуха, доповівши про урядові реформи. А Резніков завершив роботу, наголошуючи на важливості зведення монументально-скульптурної композиції “Віра. Надія. Любов” — ще одного проекту, який лобіював безпосередньо голова ОДА. До речі, нині до кінця невідоме цільове використання 5,5 млн. грн, зібраних у подолян на цю скульптуру і осівших на рахунку благодійного фонду “Щедрість”“регіонала” Михайла Войтюка.
Громадську раду “II скликання” (грудень 2012 року-грудень 2013 року) розширили до 27 членів. Головою повторно переобрали Юрія Резнікова. Та й ця рада чомусь не била на сполох у тих моментах, де варто би.
Насамперед це стосується добудови двох енергоблоків Хмельницької атомної електростанції. Влада виступала “за”, а в Києві навіть досягли попередніх домовленостей з росіянами про можливий мільярдний підряд. Разом з тим, місцеві громади категорично виступили проти добудови енергоблоків.
Далі. Тема заводу з виробництва пінопласту у Дунаєвцях із неоднозначними документами та дозволами стала наріжним каменем небажання керівництва Хмельниччини вболівати за екологію. Енні протестні акції, міністерська ревізія на самісінький завод, не дали жодних результатів. Гру в мовчанку продемонструвала й громадська рада.
У коментарі “Незалежному громадському порталу” Юрій Резніков зазначив, що досі вважає заслугою попередньої громадської ради те, що вони не “лягли” під Ядуху і не брали участі у політичних розбірках. При цьому визнає, що апарат облдержадміністрації всіляко намагався використати членів ради у власній вигоді.
Крикуни чи “пахарі”?
Революційна хвиля 2014-го одночасно змила всі громадські ради в Україні. Згідно з постановою Кабміну від 26 листопада 2014 року №688, повноваження громадських рад припинені на підставі Закону “Про очищення влади”. Така примусова ліквідація дорадчих органів автоматично ввімкнула рубильник для утворення нового складу рад. Звісно, що формування цих об’єднань без майданних сил та активістів, було би не повним віддзеркаленням останніх суспільних подій в державі.
Фото Віталія Тараненка
Тому прогнозовано, що до оновленої громради при Хмельницькій ОДА зайшло багато “революціонерів”, які на стару шкапу хочуть насадити підкови. При цьому вони подекуди ведуть себе неадекватно, перетворюючи конструктивну роботу на клоунаду з обмеженим добором акторів.
Як слушно поділився спостереженнями із НГП депутат обласної ради кількох скликань і діючий член громадської ради при ОДА Анатолій Побережний (“Хмельницька асоціація лікарів і провізорів”), більшість із 74-ох членів (сама такий склад нинішньої ради) не знають, чим повинні займатися і яке призначення цього органу.
Підтвердження його слів став монолог одного громадського діяча, який під час другого етапу установчих зборів буквально заявив: “Зараз громадськість Хмельниччини дуже, дуже сподівається на нашу громадську раду. Тому що ми будемо затверджувати, що, де, кому і як, кого звільнити і кого поставити”, — сказав цей добродій.
Чи він натякає, що ГР зазіхає на неприродну їй функцію — пропустити крізь себе майбутнього голову облдержадміністрації, тим самим мавпуючи самооборону за фамільярне поводження з “постреволюційним” губернатором Леонідом Прусом?
Прикметним у цій раді є поява завуальованих членів політичних партій під виглядом громадських діячів. Вони заведені сюди невипадково — на горизонті майорять чергові місцеві вибори, тож інструментарій тиску на владу в особі громадської ради має вистрілити у потрібну мить.
Подалися до ГР і діючі члени Ради “Майдану” — колись впливового органу, до якого на “килим” навіть ходили перші міліціянти області Олександр Розізнаний і Дмитро Кийов. З часом авторитет майданівців підкис, а їхні люстраційні потуги щодо екс-керівників з команди Ядухи зійшли на пси.
Тепер холодний розрахунок для вихідців з Ради “Майдану” у громадській раді — на крок стати ближчим до покоїв влади. Що це дасть? Скоро побачимо. До остаточної дискредитації залишилося недовго.
Чи може відкриється потаємна чакра і громадська рада запрацює по-новому, з дієвим контролем за владою?