У Хмельницькому в одному з пабів відбулася творча зустріч з молодою столичною поетесою Анастасією Дмитрук. Це авторка відомого через сотні поширень і десятки тисяч переглядів у мережі Інтернет вірша «Никогда мы не будем братьями». Твір написаний у відповідь на початок агресії Російської Федерації відносно України.
Анастасія вдруге у Хмельницькому – виступала вже перед молодіжною аудиторією навесні. Але вперше тут представила свою стартові збірку поезій «Верните нам небо», видану пару місяців тому завдяки турфірмі «Феєрія мандрів».
Ровесниці української Незалежності з технічною освітою та творчою натурою Анастасії, можливо, судилося б стати салонною поетесою. Почала ж писати про кохання… Та як свого часу Олена Теліга, дівчина стала войовничою амазонкою – у відповідь на виклик народові, його завтрашньому поколінню. На виклик з боку сусідньої імперії та продажної влади на Батьківщині.
«Я люблю життя. Люблю людей, які його наповнюють», – зазначає Анастасія Дмитрук у своїй сповіді перед читачем. Звідси, мабуть, і та відповідь на зловісний виклик людей, котрі вичерпують життя. «Никогда мы не будем братьями», – відповіла вона їм, прийнявши на своє іще юне серце тисячі образ, прокльонів і принижень.
– Деякі свої вірші я написала вже у відповідь на той бруд, який виливають на мою адресу проплачені російськими спецслужбами і просто заблукалі користувачі в соцмережах, – розповіла Анастасія на зустрічі і відказала своїм ненависникам зрозумілою їм мовою:
«Как вы дёшево продались,
как легко он вас всех имеет.
Проституток никтоне ценит,
а вы все-таки повелись.
Поглупели ваши глаза,
обнищали и ваши души –
ваша жадность вас и удушит,
и не будет пути назад».
Віддаючи належне Анастасії Дмитрук, хочеться таки бачити її не тільки поетом-трибюном. Адже поки її експресивна емоційність на фоні ще недозрілої поетичної майстерності зрозуміла у контексті часу, про який вона ж каже «це моя і твоя війна». Мине ця пора, зміниться сприйняття, з’являться нові запити. І не хочеться, щоб це явище – Анастасія Дмитрук – десь згубилося.
Михайло Цимбалюк.
Версія для друку