Незалежний громадський портал

Вибори стартували… Це уже помітно навіть тим, хто політикою не займається і не переймається. Бо почалося – міста в біг-бордах різного штибу, районні центри з клоунами та з тортами, села зі школами у металопластикових вікнах, а виборці – з гречкою та цукром…

Сьогодні вразив один факт – проїжджаючи транспортною розв’язкою, що поєднує вулиці Кам’янецьку та Толстого у Хмельницькому, нарахували там аж сім біг-бордів однієї політичної сили. Сім!!! Сім біг-бордів, з яких лунало – «Україна переможе!». Ні,ми віримо, що вона таки переможе, але точно не з тією політичною силою, яка це декларує.

Вона переможе не через те, що має Юлію Тимошенко, яка сьогодні може лише щось писати на біг-бордах, але майже нічого не робити для тієї перемоги. Бо після президентських перегонів Юля Володимирівна, здається, зайнялася тільки задоволенням власних амбіцій, а не тактичними ходами для перемоги України. Як наслідок – від неї відвернулися майже усі її соратники, на яких вона могла покластися. Тепер їй нічого не залишається, як обвішати Україну біг-бордами. Та ще й якими! Бо ж Україна у розумінні леді Ю – то вона сама. А якщо переможе Україна, то, на думку Тимошенко, переможе і вона разом із своєю «Батьківщиною».

От лише забуває Юля Володимирівна, що перемогу України сьогодні на фронті здобувають прості хлопці, які не бачать отих біг-бордів, а замість них воліли б дістати бронежилети та каски, чай і звичайне печиво. Але ж ні – «Батьківщина», як завжди, воліє витрачати гроші на власний піар, а не на простих людей.

Ми заради цікавості порахували, у скільки грошей обійшлися «Батьківщині» біг-борди на Кам’янецькій-Толстого. Один сьогодні віддають в оренду мінімум за півтори тисячі, сім, відповідно, повісили за щонайменше 10 тисяч, тобто, за два хороших бронежилети. І це у той час, коли вони так потрібні війську на передовій.

А пам’ятаєте, як на початку президентських перегонів Юлія Тимошенко виступала за те, аби кандидати повністю відмовилися від зовнішньої реклами. Мовляв, не треба викидати гроші на вітер, краще їх спрямувати на розвиток України. Як швидко ж забуваються власні ініціативи…

А як вам «передвиборчі пасажі» іншої кандидатки у депутати? Одягнувши вишиту сорочку, ця «регіонівська штучка» подалася у глибинку – на 20-сантиметрових підборах та коротенькій спідничці тюльпанчиком.

Спочатку «гірко плакала» на могилі старосинявського селищного голови, який загинув в АТО, а вже через кілька днів влаштувала «бенкет під час чуми», зорганізувавши свято для школярів з танцями, піснями та тортами. Ну, як то кажуть – кожен піариться так, як уміє… Оксана Кольгофер уміє на дітях, яким готова і цирк привезти, і в «Джуру» зіграти, і тортом нагодувати.

Батьки ж, спостерігаючи за такими проявами уваги, просто мліють від щастя, і готові не лише голосувати за пані Оксану, але й руки цілувати благодійниці за «вияв щедрої любові». Аби лише потім ота «любов» не повернулася до них гіркими сльозами зради, як то уже в них було з теперішнім кандидатом.

Ні, ніхто ж не каже, що Віктор Бондар нічим не допомагає. Навпаки, ось уже більше півроку, як знову з’явився на «рідному» окрузі. Якраз після кривавих подій на Майдані. І давай допомагати – то вікна пластикові у школі встановлює, то спортивний майданчик наказує облаштувати, то дитячий майданчик робить. Навіть бронежилети у АТО закупив та гроші для бійців передав. Аякже, не пасти ж задніх, зараз он багато колег на війні піаряться…

Грошей нардеп не шкодує, усі забаганки виборців готовий виконувати, аби вони лишень забули, як за закони 16 січня голосував і навіть не покаявся, як пообіцяв ще у грудні вийти з Партії регіонів, а вийшов майже останнім. Тепер от знову клянеться у «вічній любові», аби тільки вибрали. Бо ж як то без влади і депутатського мандату далі «добро» робити? Для виборців – в обмежений час, перед виборами, для себе – постійно.

Не пасе задніх у передвиборчих технологіях і хмельницько-волочиський депутат. Сергій Лабазюк теж став останнім часом просто майстром піару. То він в АТО до вояків їздить, то з селянами зустрічається на «політінформаціях». І так його усюди багато, що складається враження, що без Сергія Петровича і «сонце не стає», такий він незамінний.

А чим роботою у Верховній Раді запам’ятався, так тільки одним – синхронним голосуванням з Партією регіонів за усі закони, у тому числі й за «диктаторські» 16 січня. А ще лобіюванням власних інтересів, бо більшість тендерів з ремонту доріг Хмельниччини останніми роками дісталося саме фірмі Лабазюка.

Ще один депутат завалює свій округ будівельними матеріалами, яких, готових до списання, у його супермаркетах – хоч греблю гати. То чого ж не віддати селянам задля перспективи знову бути обраним? Для них це – як манна небесна, а для нього – копійки, за які купуються голоси на виборах. А ще Олександр Герега останнім часом узяв за моду екскурсії влаштовувати. То дітей на море завезе, то бюджетникам столицю покаже… А вони й раді, бо ж такі «подачки» від благодійника – то неабиякий дарунок для бідних селян.

Вони ж, безталанні, й не розуміють, що їх просто купують, як рабів на східному ринку. І навіть у толк собі не візьмуть, що депутата вони обирають для того, аби для них такі закони писав і приймав, аби вони самі могли собі і відпочинок на морі заробити, і поїздку до Києва організувати. Так ні ж, таким, як Герега, краще людей за рабів тримати, а не дати їм власну гідність відчути. Тому він і голосував 16 січня за «драконівські закони», й досі у цьому навіть не подумав покаятися. Бо навіщо голоті свобода?

Ось такі невеселі роздуми перед офіційним стартом виборчої кампанії, яка, здається, нічим не відрізнятиметься від уже традиційної, усталеної. Нас знову купуватимуть за гречку та олію, зізнаватимуться у любові на відкритті чергових майданчиків, і обіцятимуть «зірки на небі». І тільки від нас залежить, чи поведемося ми на ці «технології» в черговий раз, чи нарешті почнемо голосувати не серцем, а розумом.