Микола Дерикот: “Перед тим, як щось закривати, необхідно довести доцільність цього громаді”

Фото надане прес-службою обласної ради

Фото надане прес-службою обласної ради

Система координат, за якою рухається державна машина “Україна”, збудована таким чином, що левова частина повноважень закріплена за президентською вертикалю (головами обл/райдержадміністрацій). У статусі “молодшого брата” знаходяться інституції за багатообіцяючою назвою  “місцеве самоврядування”. Це – об’єднання, яке в ідеалі повинно було стати колективним центром управлінських рішень, що приймалися б, виходячи з інтересів громад. На жаль, будь-яка місцева рада сьогодні, без погодження фінансового департаменту обл/райдержадміністрацій, не має права ухвалити головний фінансовий документ територій — бюджет.

“Корінь зла”, очевидно слід шукати у самій моделі самоорганізації людей, наголошує голова Хмельницької обласної ради Микола Дерикот. Маючи досвід роботи на посадах голови Старокостянтинівського голови райдержадміністрації та першого заступника голови облдержадміністрації, Микола Васильович переконаний, що сильне місцеве самоврядування може народитися за умови, якщо громада обере дієвого і авторитетного сільського голову.

Микола Дерикот за годину нашого спілкування намагався бути відвертим і у взаєминах з нардепами-мажоритарниками від Хмельниччини. Він вважає, що місія народного депутата служити громаді, яка за нього проголосувала, продовжує нівелюватися, а обранці натомість потрапляють в інший, паралельний світ, де майже нічого немає спільного з реальністю.

 

— Місцеве самоврядування має під собою безліч інструментаріїв для раціонального керування територіями. Сьогодні, коли керівництво країни постійно наголошує на децентралізації, насправді ж місцеві ради продовжують грати другу скрипку. На Вашу думку, чому так відбувається?

— Розпочну зі слів відомої особистості, кардинала Католицької Церкви Любомира Гузара: “Ми ніколи не побудуємо України доки не зрозуміємо, що все залежить від кожного мешканця, не залежно на якій території держави він проживає”. Далі блаженіший наводить приклад обрання українським народом президентів: Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму, Віктор Ющенка і Віктора Януковича. І люди скаржаться, що погано живемо, бо така влада. Неправда — такий вибір зробили наші громадяни. Якби ми, як громада, розуміли власну місію і ролі, тоді би одна людина виконувала ті речі, які ми їй делегуємо.

Що стосується територіальних громад, то протягом останніх трьох років потужно Асоціація районних та обласних рад, куди входить Хмельницька обласна рада. Як приклад, наше об’єднання недопустило прийняття закону про службу в органах місцевого самоврядування на відміну від ухвалення аналогічного стосовно державних адміністрацій. Тому що всі голови рад одноголосно сказали: “Ні!” і його автоматично відкликали з Верховної Ради. У такій формі і з таким змістом цей законопроект нас не влаштовує.

Йдемо далі. Нещодавно відбулися вибори до Верховної Ради України. Виборці мали можливість самостійно, без зовнішнього нав’язування, обрати депутатів, делегувавши їм свої повноваження. А скільки реально народних обранців після виборів проводили зустрічі з громадами? Власник депутатського мандату має знати: будь-який об’єкт, який знаходиться поза програмою соціально-економічного розвитку Хмельницької області, не фінансуватиметься. Решта все популізм, мовляв, ми виб’ємо гроші для регіону. Це також стосується і сільських голів.

Між іншим, мав чудову можливість бути присутнім на науково-практичній конференції “Формування регіонального лідера: виклики сьогодення”. Громада має чітко оперувати критеріями, коли з кандидатів обирає сільського голову: це не повинен бути хороший дядько або близький родич, а дієвий лідер, що здатен зорганізувати людей. Простий приклад. Ціна на сільське молоко. Допоки громада не об’єднається в кооператив, нема чого нарікати на низьку вартість молока.

Інша форма самоорганізації — банальний суботник. На порозі весна і треба братися за впорядкування територій. Хто наводитиме порядок у селах і районах? Обласна влада? Та ні — це прерогатива місцевої влади, їм жити на тій території.

— Ви зачепили питання співпраці місцевої влади з народними депутатами. Не секрет, що йдучи на вибори, кандидати у народні депутати наобіцяли золотих гір. Чи є нині зворотній зв’язок між нардепами-мажоритарниками від Хмельниччини і обласною радою?

— Мав телефонну розмову з Сергієм Лабазюком і зустріч у Верховній Раді з Володимиром Мельниченком. А так, щоби хтось з мажоритарників приїхав до обласної ради, зайшов до мого кабінету, поцікавився бачення з приводу того чи іншого проблемного питання — такого не було. Вони вважають, що все знають, щоправда, це не так. Приміром, чого до цього часу ніхто з нардепів не вніс ініціативи щодо запровадження відрахунку у розмірі одного відсотку від обробітку ріллі на розвиток соціальної сфери? Це клондайк коштів для сільських громад!

— З огляду на досить нестійку ситуацію у парламенті, коли робота Ради практично паралізована, тема дочасних виборів стає предметом для обговорення багатьох політиків та політологів. Ваш сценарій подальшого розвитку подій.

— Більшість законів, які ухвалюються зверху, на жаль, не знаходять підтримки знизу, у населення. Чи буде дієздатним цей парламент? Думаю, що популізм опозиції з блокування трибуни Верховної Ради протягнеться до президентських виборів 2015 року. Бо кожен з опозиційних лідерів не може пожертвувати амбіціями…

— Повертаючись до ролі місцевого самоврядування, дайте оцінку роботі депутатів обласної ради VI cкликання.

— Що найбільше дивує: кожен з 104 депутатів представляє відповідний виборчий округ, проблеми якого має знати, як таблицю множення. Ну не може голова обласної ради достеменно бути обізнаним з проблемою всіх населених пунктів Хмельниччини. Представник громади в облраді, якщо є питання, вносить його у формі депутатського запиту чи звернення на розгляд сесії. Його колеги голосують і питання отримує поштовх для розв’язання та реакції. Однак, коли є такі депутати, як Андрій Гордійчук, який лише з’явився на відкриття першої сесії, у мене постає слушне запитання: “Для чого ти балотувався до обласної ради?”

— Можливо, вже настав час ввести імперативний мандат?

— Це залежить від партійного статуту. Коли у статуті політичної силі буде прописаний пункт, за яким депутат позбавляється мандата на підставі пропуску сесійних засідань без поважних причин тощо. Я, як голова обласної ради, подібних рішень не можу виносити. Максимум, що дозволяється — написати лист на голову партійної організації про те, що його однопартієць-депутат прогулює сесії. Крапка.

— Що буде з депутатом Михайлом Стадником, який у жовтні 2010 року пройшов до облради за мажоритаркою, а нині виїхав за кордон і мешкає у Швейцарії?

— Це питання винесемо на наступну сесію. Про перебування Стадника ми нещодавно дізналися. Наразі вийшли на його представників-юристів. Проговорюється наступний план: Стадник передає заяву про складання депутатських повноважень і сесія приймає рішення. Розглядаємо також варіант, який передбачає втрату депутатських повноважень за умови набуття особою. громадянства іншої держави.

— Тобто вслід за скасуванням депутатства Михайла Стадника запускається механізм проміжних виборів у Деражнянському районі, де він свого часу переміг?

— Включатися у дуже часті перевибори ми не повинні, оскільки економія бюджетних для нас понад усе. Не велика біда, якщо облрада зі 104 депутатів матиме 102 чи 100 обранців. Кращі зекономлені кошти виділити на допомогу подолянам, які потрапляють у різні складні життєві ситуації. Адже довибори одного депутата обходяться обласному бюджету близько півмільйона гривень.

Окремо ми сподіваємося, що будуть внесені зміни до державного бюджету і Хмельницькій обласній раді компенсуються фінансові витрати на проведення довиборів до облради протягом 2011-2013 років.

Взагалі склад ради потрібно привести до певної відповідності. Я мав можливість ознайомитися з проектом одного законопроекту, в якому пропонується закріпити представництво трьох депутатів від однієї території. Таким чином наша обласна рада матиме 81 обранця.

— У квітні минулого року тодішній голова Верховної Ради Володимир Литвин, виступаючи перед керівниками і працівниками органів місцевого самоврядування, заявив, що місцеве самоврядування позбавлене реальної можливості здійснювати покладені на нього функції, “тому що, делеговані повноваження не забезпечені фінансово”. Який тоді вихід?

— Шість років тому населення країни становило 52 мільйони людей. Сьогодні нас — трохи більше 45 мільйонів. На Хмельниччині є сільські місцевості, що нараховують по дві-три хати. Я вважаю, що сьогодні конче необхідно провести адміністративно-територіальну реформу. До цього по-різному можна ставитися, як і до реформування освітньої і медичної галузей. Проте, коли мешканці одного з сіл Полонського району просять приєднати їх до сільської ради Старокостянтинівського району, бо звідти ближче отримувати послуги, як можна їм у цьому відмовити. Я переконався, вивчаючи досвід розвинених країн, що нормальний розвиток сільської громади можливий тоді, коли у неї населення не менше 2,5 тисячі людей. Це число населення дозволяє одержувати непоганий прибутковий податок з обробітку земель для сільської ради. А що нині маємо? Сільська рада з населенням тисячу осіб. Де вона візьме кошти на розвиток територій? Якби держава не дотувала ці малокомплектні сільські ради, то вони вимерли б.

Свого часу, працюючи першим заступником голови обладміністрації, відвідав пологове відділення у Старій Синяві, закриття якого планується з квітня місяця цього року. Скажу відразу — був шок. У двоповерховому відділенні народжуваність становила 270 немовлят. У той же час загальна кількість новонароджених у Старій Синяві перевищувала 600 дітей. Цікавлюсь, чому ж тоді народжувати їздять в інші райони. Відповідь проста: у пологовому будинку раз на тиждень приймають пологи лише два лікаря. Скажіть, хто наважиться довірити життя дружини та дітей фахівцям, що втрачають кваліфікацію. Коли лікар не має постійної практики — він уже не фахівець. Сьогодні більшість жінок потребує допомоги при народженні, і це пов’язано з багатьма обставинами сучасного життя. Люди, аби убезпечити себе та своїх близьких від різних несподіванок при пологах довіряються лише кваліфікованим спеціалістам, і це їх право.

Миколо Васильовичу, у Верховній Раді є ряд законопроектів про мораторій на закриття шкіл. Знаємо, що у вас є власна думка з цього приводу.

— Депутати, що працюють у парламенті не повинні приймати популістських законів — і це головне. Є фахівці — радьтесь з ними. Якщо під час передвиборної агітації ходили і горланили: «Не буде школи – не буде села», то у цьому слід ретельно розібратися.  У деяких сільських школах у класах навчаються по одній дитині. Як ви вважаєте, це повноцінне інтерактивне навчання? Чи є потреба у такій школі?

Я завжди наголошую: перед тим, як щось закривати необхідно довести доцільність цього громаді. Коли буде взаєморозуміння, тоді буде результат. На жаль, сьогодні цей, здавалось би, простий та логічний процес зайвий раз політизується і дехто хоче набрати популістських балів. Моє бачення таке: школи у загальноосвітніх округах мають бути забезпечені усім, що вимагає сьогодення. У першу чергу, це спортивні зали, бібліотеки тощо. Ми зобов’язані дати молодому поколінню якісну та повноцінну освіту. Це вимоги нашого часу, суспільства.

Під час підсумкової прес-конференції Василя Ядухи було зазначено, що за три роки оптимізації освіти досягнуто економічного ефекту у розмірі близько 12 млн. гривень. На що спрямовуються ці кошти?

— Ці кошти — це не вільні лишки обласного бюджету. Вони залишаються в галузях. На ці гроші придбано дві тисячі шкільних парт, двадцять шість кабінетів фізики та хімії, це – шкільні автобуси, сучасні шкільні дошки тощо. І цей перелік не остаточний, тобто кошти працюють. Аналогічно й у медицині: заощадженні кошти спрямовано на розвиток екстреної швидкої допомоги.

Чи змінилась Ваша позиція щодо ФАПів у селах?

— Однозначно — ні, не змінилася. Фельдшерсько-акушерські пункти необхідні і це реальність. Щодо дільничних лікарень, є ряд запитань. Вважаю, що вони не надають медичну допомогу на належному рівні. Чи може сьогодні дільнична лікарня дозволити собі дороговартісне діагностичне та лікувальне обладнання? Очевидно, ні. А нині без нього ніяк. Зрештою, коли утворювались дільничні лікарні, кількість населення була більшою. Впевнений, що наше завдання сьогодні – забезпечити високий рівень медичних послуг в районних лікарнях. Це дасть змогу розвиватись далі, а не просто витрачати гроші «у пісок».

Існує думка, що закриваючи дільничні лікарні та сільські школи, ми виштовхуємо людей із села в місто, де можливостей навчання та працевлаштування значно більше. Ви, очевидно, не згодні?

— Я неодноразово аналізував цю ситуацію. Ви розумієте, більшість залишилась з ментальністю колишнього СРСР: нам повинні все дати і сказати, що робити.  Людям необхідно зрозуміти: огірки, помідори, картоплю тощо потрібно вирощувати на своїй землі, а не купувати за кордоном. І не просто вирощувати, «тикнувши» у землю, а застосувавши наукові технології, передовий досвід. Ось простий приклад: засадив фермер картоплю, побризкав, бур’ян прополов. А яка картопля, яка якість землі, чи потрібно її підживляти — це не враховується. Якщо здати на аналіз землю, визначити, що їй необхідно для росту картоплі, тощо — отримаєш врожайність не 300 кг з гектара а півтори тони. Тоді буде заробіток, будуть створюватись робочі місця. Впевнений: адміністративними методами село не розвинеш, воно зможе відновитися та розбудуватися лише через бізнес. Цьому, на мою думку, повинні допомагати й ЗМІ: розповідати про людей, які мають досягнення на ниві сільського господарства, популяризувати їх роботу.

Другий рік поспіль на Хмельниччині реалізовується Стратегія регіонального розвитку до 2020 року. Які її проміжні результати?

— Соціальна та економічна сфери життя області повинні розвиватись згідно певного планування, незалежно від того, хто сьогодні при владі. Для цього й існує дана Стратегія: об’єкти газифікації будівництва повинні реалізовуватись не хаотично, в залежності від волі того чи іншого депутата чи керівника, а планово. Реалізація Стратегії передбачає роботу крок за кроком, що дає можливість системно розвиватись регіону.

— На сесії Ви презентуватимете депутатам звіт щорічний звіт. Цього разу підсумки за 2012 рік. Назвіть Ваше найбільше досягнення і найбільшу поразку.

— Рік, що минув, був політично-виборчий. Вважаю, що досягненням слід назвати те, що знаходив консенсус з усіма депутатами обласної ради. Протистоянь у прийнятті будь-яких рішень на сесіях не існувало. Я дякую депутатам, коли відбувалося голосування із виділення коштів на об’єкти соціальної сфери, вони підтримували.

Не досягнуто, вважаю, те, що депутати могли більш активніше працювати, брати участь у роботі постійних комісія облради. У цьому бачу і власну провину.

— А як Ви ставитеся до того, що в обласній раді прогресує явище кнопкодавства: коли депутат голосує за свого сусіда по робочому місцю або чужою карткою?

— На мою думку, сьогодні більш важливіше працювати у депутатських комісіях, аніж просто тиснути на кнопку у сесійній залі. Обранець, який сумлінно пропрацював у комісії та дав пропозиції,  може на сесії попросити свого колегу проголосувати за нього. Якщо ми говоримо про бюджет, який з комісій потрапляє до сесійної зали, — його вже ніхто не змінить, бо він збалансований і відбув обговорення на постійних комісіях. Наголошую: присутність депутата для обласної ради важливіша на комісіях. Обласна рада політичних рішень не приймає,  наша компетенція – це господарські рішення, які готуються до сесійного засідання.

Розмовляли

Віталій Тараненко,

Вадим Олексюк.

Інтерв’ю опубліковане у квітневому номері “Незалежної громадської газети”.

Loading...
Теги: ,
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
NGP

NGP

Редакція "Незалежного громадського порталу"
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.