Ігор Володимирович Корнійчук, Перший секретар Хмельницького обкому КПУ, голова правління ЗАО «Хмельницька макаронна фабрика» відомий багатьом подолянам. І не лише тим, що поєднує бізнес з політичною роботою та намагається створити «комуністичний рай» на окремо взятому підприємстві. Колишній спецназівець намагається тримати себе у формі, як спортивній так і політичній. Про своє бачення статусу народного депутата, чому не вдалось виграти на мажоритарному окрузі та свої перспективи він розповів нашим читачам.
Фото Віталія Тараненка
— Ігоре Володимировичу, нещодавно завершились вибори до Верховної ради України за змішаною партійно-мажоритарною системою. Комуністична партія, згідно результатів, збільшила свою електоральне поле. Проте мажоритарне поле принесло перемогу далеко не всім. Які післявиборчі настрої у головного комуніста області?
— Від того, що не став народним депутатом, ставлення до друзів, до робочого колективу, до товаришів по партії абсолютно не змінилось (посміхається). Моя позиція завжди була чітка та зрозуміла. Навесні, коли Конституційний суд прийняв рішення, що не можна одночасно йти за партійними списками та бути мажоритарником, я проходив співбесіду у центральному виборчому штабі як керівник обласного штабу. Звітуючи про роботу обласної партійної організації, зазначив, що Перший секретар обкому має йти не у списку, а балотуватися по округу. Якщо ми вважаємо себе лідерами, якщо ми не один рік очолюємо партійні організації, то кому, як не нам йти за мажоритарним округом. Зрештою, хочу зазначити, що якщо ми говоримо про Євросоюз та інтеграцію у Європу, то виборча система, до якої повернулися в останній період –безумовно крок назад у виборчому законодавстві. Це було зроблено партіями капіталу, які чітко розуміли, що їм необхідно провести сьогодні своїх людей до парламенту через мажоритарну систему. За виключенням небагатьох округів ми бачимо, що перемогли ті, хто мав серйозний матеріальний, грошовий та адміністративний ресурс. У тому числі і по Хмельниччині – перемога за капіталом або провладним ресурсом, виключенням, на мій погляд, є округ, де я балотувався (виборчий округ № 191 з центром у м. Старокостянтинові), у якому представник влади Микола Васильович Дерикот зайняв другу позицію. Проте переміг знову ж таки представник капіталу Віктор Бондар. З огляду на це, я вважаю, що нам, можливо, слід переглянути професійний статус народного депутата України та повернутись до роботи у Верховній раді на безоплатній основі, як це було у радянські часи. Я працюю на макаронній фабриці, і мій робочий день розпочинається о 7.30, на дев’яту годину я у партійній організації, де протягом години-півтори вирішую ряд поточних питань, згодом – знову на підприємство. Я завжди у живому спілкуванні з людьми, знаю їх проблеми. Сьогодні ж народний депутат відірваний від народу, хоча формально є тижні роботи в округах.Окрім того витрати на працевлаштування та проживання депутатів сьогодні, як усім відомо, не маленькі. Моя позиція чітка – народний депутат має жити та працювати там, звідки його обирали. Взагалі, десь жартома говорю про те, щоб зробити хоча б експериментально, аби щорічно уряд змінював свою прописку. Наприклад, рік – у Луганську, наступний – у Львові. Тоді були б і дитячі садочки, і дороги та інша інфраструктура. І, зрештою, саме головне – народний депутат має розуміти, що його статус – це не довічно, тоді буде толк.
— На Вашу думку, чи можлива у сьогоднішніх політичних реаліях ситуація, коли виборець голосуватиме не за гречку, дитячий майданчик чи просто за гроші?
— Ви знаєте, ми маємо все ж таки прийти до голосування за партійними списками, обираючи таким чином певну ідеологію та напрямок розвитку країни. Той же Віктор Бондар, приїхав, пообіцяв, десь вручив подарунки, десь поставив дитячі майданчики, обрався і більше ми його не побачимо, хіба що на день міста. Говорити про те, що людина адекватно працюватиме на інтереси округу не доводиться, такі як він не живуть проблемами селянина чи робітника. Комуністична партія, як партія з чіткою ідеологією, на відміну від інших, працює на реалізацію програмних засад завжди, а не лише під час виборів. Тому й результат роботи очевидний – зростання довіри людей. Хочу зазначити, що ми ніколи не працювали і не будемо працювати на Партію регіонів, як і на будь яку іншу партію, яка представляє клас роботодавців.
Ігор Корнійчук і лідер комуністів Петро Симоненко у Хмельницькому. Фото прес-служби КПУ
— Партія Свобода, яка пройшла до парламенту, не є партією капіталу. Їх ідеологія діаметрально протилежна комуністичній. Чи можлива співпраця націоналістів та комуністів на практиці?
— Все, що робитиметься на благо народу, на розвиток суспільства, розв’язуватиме важливі соціальні питання, підтримуватиметься нами, тому співпраця, звичайно, можлива. У нас, крім того, уже є такий досвід. Коли я працював народним депутатом Верховної ради III скликання, Олег Тягнибок також працював у фракції Народного руху. Ідеологічно ми різні, проте, коли стояло питання захисту національного виробника та інші схожі питання – голосували однаково.
— Чи можлива, на Вашу думку, певна переоцінка цінностей, а відповідно переформатування обласної ради після цих виборів?
— Думаю – ні, нічого не відбудеться. Політика все ж таки робиться сьогодні у Верховній раді. Органи місцевого самоврядування спрямовані на те, щоб територіальна громада жила краще. Якщо політичні баталії переносити в наші зали, нічого хорошого не буде. Депутати обласної ради повинні перейматися практичними питаннями: дорогами, водою, інфраструктурою. Місцева влада зобов’язана орієнтуватись у своїй роботі на потреби громади і політизація тут ні до чого. Ось, до прикладу, Сергій Мельник, порядна, щира людина, економіст, справжній професіонал своєї справи. Свого часу я радив йому не орієнтуватись на якусь політичну силу і бути незалежним. Сьогодні Сергія Івановича обсадили БЮТівцями, з яких хтось здатен, а хтось і ні вирішувати міські господарські питання.Місто стало заручником однієї політичної сили. Мені здається, що з 1991 року тему політичних баталій підняли у суспільстві на не заслужено високий рівень, забуваючи про економіку та добробут населення. Ще раз повторюю – головне завдання місцевих рад, поряд з ідеологічною спрямованістю, працювати на благо громади, а не чубитись.
— Вибори закінчились, розпочинаються нові вибори. З огляду на сьогоднішні партійні здобутки, які плани та перспективи на майбутнє?
— Звичайно, обласна партійна організація буде активно працювати на місцевих виборах. Результат, який ми отримали на виборах до Верховної ради не є для нас межею. Навпаки, аналіз та проведена робота показують, що ми можемо його значно збільшити. Сьогодні ми хочемо кожному донести очевидні речі: можна по різному ставитись до радянської влади, але її соціальні здобутки очевидні. А за 21 рік незалежності нашої держави лише одні питання: якщо зерна вистачає, то чому хліб дорожчає, чому ми платимо за газ стільки ж скільки і Ахметов, який на цьому заробляє і т.д. Настав час находити відповіді на ці питання.
— Ігоре Володимировичу, у 2010 році, коментуючи ріст цін Ви зазначили, в зв’язку з цим середньостатистичний хмельничанин повинен відмовитись від трьох десятків яєць, п’яти кілограмів круп і 26 разів пройти пішки, аніж проїхати на тролейбусі. Чи змінився сьогодні стан справ?
— На превеликий жаль нічого не змінилося. Тому комуністи не будуть грати в парламенті ігри «у більшість». Ми будемо голосувати навіть, ще раз підкреслюю, зі Свободою, якщо закон спрямований на покращання життя людей. Ті обіцянки, які давалися командою, що прийшла до влади у 2010 році не виконуються. Ми не бачимо, які нові підприємства побудовано, ми не знаємо, куди залученні кошти МВФ. Сьогодні інтереси держави, а відповідно кожного громадянина повинні ставитись на перше місце.
Розмовляли
Вадим Олексюк,
Віталій Тараненко.