Незалежний громадський портал

Не можу промовчати про фарс, про наругу над поезією.

До свого 60-ліття голова Ярмолинецької районної ради влаштував у великому залі Хмельницької обласної держтелерадіокомпанії авторський вечір. Непоганий (на скільки може бути непоганою людина, котра очолювала райкоми ВЛКСМ, КПРС, крутилася у бізнесі, а на хвилі помаранчевої революції сіла в крісло голови райдержадміністрації, а тепер стверджує, що працює в одній команді з Партією регіонів) чоловік. Валентин Мазур на цьому вечорі презентував свою шосту віршовану книжку під назвою «Заради жінки».

Щодо книжки. Вона аж проситься до редактора. Чи не кожна сторінка благає редагування – бери ручку і виправляй, підправляй. Читаєш, наче «покращеними» теперішніми дорогами їдеш. Автор «нічтоже сумняшеся» кинув поезію, немов дешеву повію, на закаляний ліжник, на якому крізь бруд, щоправда, проглядають фрагменти образності, влучності, поетичної несподіваності. Їх би випестувати безсонними чорноробськими ночами поета. Та цей непоганий чоловік, не допрацювавши і поглумившись над поетичним ремеслом, не підпустив і близько редакторів. Я ж сам не раз йому рекомендував, особисто і прилюдно, щоб при виданні нових збірок давав іншим літераторам на поліпшення. Однак у шістдесятилітнього чоловіка ставлення до поетичної творчості – як у 16-літнього юнака (хай дарують молоді поети, якщо когось ображу таким порівнянням). Це, мовляв мій стиль, або ще примовляв: мені надиктовано «свыше». А на повірку виходить поезія з обличчям нижче пояса (Валентин Мазур один зі своїх віршів у книжці «Ми – українці», на сторінці 129, починає так: «Ну що! Хіба можна так нагло? Нижче пояса… У лице»).

Щодо презентації. Це у залі ДЕРЖАВНОЇ ТРК, при ведучій – цілому генеральному директорові компанії. Боже правий! Тепер же оцю отруйну стосовно естетики каламуть намагаються видати за державну політику! Мало того, на презентацію зібрано повен зал службовів, студентів, бо очікувалося гостювання на цьому вечорі самого голови ОДА Василя Ядухи, котрому іменинник написав пісню, яку виконав аж народний ансамбль «Козаки Поділля». У губернатора були важливіші справи, ніж вислуховування підлабузництва.

Щодо видавця. Книжку у твердій палітурці видано у столичному видавництві «Преса України» за кошт нардепа Олександра Гереги. Людина, яка поважає свої статки, при пожертвуванні намагається переконатися у цінності, естетичності, інших вартісностях того, на що жертвує. Неперебірливість же може привести до специфічного партнерства з тією ж дешевою повією. Втім, Олександрові Мацькову («дівоче» прізвище народного депутата України Гереги) досить вірша, у якому йдеться, що над краєм «зійшла зоря Гереги». Це ж треба так із пристойністю розсваритися, щоб книжку «Заради жінки» відкрити віршем, присвяченим чоловікові. Не знаю, як із гідністю мецената, але для нормального чоловіка це образа.

До речі, 5-тисячний тираж цього бісдідькоселера з отруйним низькопробним начинням буде поширюватися через бібліотеки, торгокнигарні, роздаровуватиметься як зразки «того, шо нада». Та за ці кошти можна було б видати двадцять книжок високохудожніх торів. У тому числі віршів самого пана Валентина, але виправлених і відредагованих. Та хіба вони входять до зацікавлень герег, ядухи?.. У їхній уяві це не варті гідного ставлення безхатченки (так на останній сесії облради губернатор назвав своїх критиків). Та ліпше бути безхатченком із гідністю та смаком, ніж блазнювати і торгувати гідністю.

Прикметно, що самого Валентина Мазура двічі «прокатали» на сесії облради, коли голосувалося питання про клопотання про його нагородження Почесною грамотою Верховної Ради України. Уже, можливо, підписана десь там у секретаріаті парламенту відзнака, та… показали йому те, що нижче пояса.

Михайло Цимбалюк.