Управління юстиції приховує інформацію про виконання рішення суду у резонансній справі “самооборонівців”

Рішення Хмельницького міськрайонного суду про звільнення незаконно зайнятого колишнього приміщення аптеки №1 (вулиця Кам’янецька, 38) було прийнято місяць тому. Але виконавча служба досі його не виконала.

Фото Ксенії Орлової, НГП

Фото Ксенії Орлової, НГП

Більше того Головне територіальне управляння юстиції у Хмельницькій області відмовилось повідомити коли рішення суду буде виконано і що робить виконавча служба для його виконання. Підставою для відмови зазначили те, що журналіст не є ані боржником, ані стягувачем у цій справі, а лише ці особи можуть знайомитися з матеріалами справи.

vykonavcha
Така відповідь є дещо дивною, оскільки ми не просили ознайомлення зі справою. Управлінню юстиції були поставлені наступні питання:

zaput

  1. Коли до Державної виконавчої служби міста Хмельницького надійшов виконавчий лист щодо рішення суду про звільнення комунального приміщення по вул. Кам’янецька, 38, захопленого ГО «Хмельницький. Самооборона і громадський контроль»?

 

  1. Коли було відкрито виконавче провадження?

 

  1. Які заходи по виконанню даного рішення суду було вжито?

 

  1. До якого строку захоплене комунальне приміщення буде звільнено?

 

Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформація, що була отримана суб’єктами владних повноважень при виконанні своїх обов’язкі є публічною, тобто загальнодоступною. Винятком є лише інформація з грифом «таємна» та «службова», а також конфіденційна інформація про особу.

Цей же закон зазначає, що доступ до інформації про володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном взагалі не може бути обмеженим. А в даному випадку мова йшла про долю комунального приміщення.

Наразі особи, що захопили приміщення, продовжують ним користуватись.

Loading...
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментарів: 7

  1. Коли вже хтось знайдеться хто звільнить це вкрадене приміщення?

  2. Та наконечний перший взяточник в області. Так так -ПЕРШИЙ. Розставив по обох відділеннях своїх людей на посади. Беруть лише через знайомих. Беруть і за то щоб виконати рішення суду і за те щоб не виконувати. Ї зараз фальшиві самооборонівці заплатили.

    • Хмельницька ДВС у зговорі із Червонюками ОБМАНУЛА державу на СТО ТИСЯЧ грн.

  3. Скрипка И.И./директор гост. “Подолье” и по совместительству председатель ОСББ “Цитадель”/ , ограбил жильцов последнего на 370000грн , открыто криминальное дело №12014240010005972 по ст – хищение в особо крупных размерах .Дело медленно движется , вор Срипка И.И. пока откупается , задействовал Птащука и пр….Спрашивается до каких пор всякое грязное бычье , приехавшее в Хмельницкий из рогулинец будет нагло красть ?

  4. Справжнє обличчя виконавчого провадження

    Наказом від 19.02.2008 року № 245/5 Міністерство юстиції України внесло певні зміни в Інструкцію про порядок проведення виконавчих дій (далі – Зміни), затверджену наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5 (далі – Інструкція).

    У зв’язку з цим спробуємо розібратися, чим викликані дані зміни – або бажанням нового керівництва Мін’юсту системно поліпшити роботу з виконання судових рішень, або – або прихованою боротьбою системи органів юстиції зі свавіллям власних співробітників.

    Практикуючим юристам, на жаль, добре відомо на яких китах органи ДВС бажають реально виконувати свої обов’язки, а також щодо статистики виконання рішень українських судів «на загальних підставах».

    Змінами передбачено доповнити п. 1.8 Інструкції положенням наступного змісту: «Керівник органу державної виконавчої служби за власною ініціативою або за заявою сторін виконавчого провадження може виправити допущені в процесуальних документах, винесених державним виконавцем, що йому безпосередньо підпорядкований, граматичні або арифметичні помилки, про що виноситься постанова». Чим викликане бажання Мін’юсту внести такі зміни в Інструкцію?

    У практиці автора зустрічалися курйозні випадки, які свідчать про знахідливість певних зацікавлених суб’єктів виконавчого провадження у застосуванні Закону України «Про виконавче впровадження» (далі – Закон).

    Так, боржник звернувся до органу ДВС із клопотанням про відкладення виконавчих дій на строк до 10 днів (ст. 32 Закону), та клопотання було задоволено.

    Після закінчення строку, державний виконавець прибув до боржника з метою здійснення виконавчих дій. Однак, боржником була пред’явлена постанова про відкладення виконавчих дій до 20007 року та іронічно запропоновано прийти через 20 тис. років. Чи випадкова це описка в даті чи ні, судити не нам.

    На здивування стягувача, виконавець склав акт про неможливість проведення виконання на даний момент часу і запропонував стягувану звернутися зі скаргою на помилкову постанову до свого начальника.

    При цьому, виконавець посилався на те, що Закон не дає йому права скасовувати або змінювати власну постанову. З урахуванням ситуації, представникам стягувача довелося стукатися у двері до начальника виконавчої служби та переконувати його якомога швидше виправити помилку підлеглого.

    Однак, начальник ВДВС послався на відсутність чітких повноважень скасовувати постанову держвиконавця через допущені підлеглим граматичні описки. Тільки оскарження дій виконавця до вищого органу призвело до скасування курйозної постанови, при цьому постанова про скасування не містила будь-якого чіткого обґрунтування.

    У зв’язку з викладеним, у автора виникло запитання – а чи не покликана розглянута зміна до Інструкції позбавити несумлінних виконавців одного з випробуваних на практиці способів безкарної маніпуляції? Адже недарма чутки дійшли вже до Мін’юсту та змусили його прийняти вказані Зміни.

    Ще більше питань викликають інші положення Змін.

    Так, Змінами передбачено доповнити п. 1.8 Інструкції наступним: «Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не може бути скасована лише по формальних підставах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 19 Закону, які не перешкоджають подальшому здійсненню виконавчих дій».

    Крім того, Інструкція доповнена п.3.6.5, відповідно до якого: «у випадку, якщо після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження буде встановлена невідповідність виконавчого документа вимогам пункту 3 частини першої статті 19 Закону, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 Закону, і негайно повідомляє стягувачу про необхідність звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення виконавчого документа у відповідність із вимогами чинного законодавства.

    У випадку усунення обставин, які стали підставою для відкладення проведення виконавчих дій, державний виконавець продовжує виконання рішення в порядку, встановленому Законом. Якщо зазначені обставини до закінчення строку відкладення проведення виконавчих дій стягувачем не усунуті, державний виконавець звертається з поданням до начальника органа державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підлеглий, для прийняття рішення відповідно до вимог Закону».

    Не секрет, що дотепер багато суддів (особливо це стосується регіональних судів) не завжди з належною увагою ставляться до вимог ст. 19 Закону при видачі виконавчого документа.

    Безумовно, сторонам судового процесу самим необхідно з особливою уважністю ставитися до одержуваних у суді документів. Однак, далеко не завжди при одержанні на руки виконавчого документу, стороні вдається переконати суддю в невідповідності виконавчого документа висунутим Законом вимогам і відразу ж виправити помилку. Прикладом є вимоги ДВС про наявність у виконавчому документі відомостей щодо ідентифікаційного коду боржника та/або стягувача.
    Змусити суддю загального суду здобути ці відомості та ще й внести їх до виконавчого листа, завдання не з легких.

    У такому випадку сторона на свій ризик звертається в ДВС, як то кажуть, з тим, що є.

    На практиці, багато державних виконавців ще при розгляді питання про відкриття провадження намагаються виявити будь-яку невідповідність поданого документа Закону, щоб відмовити в його відкритті.

    А тепер спробуємо розібратися, як зазначеними положеннями Змін поліпшені можливості стягувача у випадку одержання «неякісного» виконавчого документа.

    Відповідно до Закону боржник має право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження та одержувати всі процесуальні документи виконавця. Найчастіше, ознайомившись зі справою та виявивши не відповідність виконавчого документа ч. 3 ст. 19 Закону, боржник звертається зі скаргою на дії виконавця щодо відкриття виконавчого провадження.

    Якщо обставини невідповідності виконавчого документа Закону підтверджуються, суб’єкту контролю нічого не залишається робити, як скасувати постанову про відкриття виконавчого впровадження. От Вам і обов’язковість виконання рішення суду на всій території України, що гарантована Конституцією.

    Як здається, Змінами Мін’юст спробував знайти можливість дати шанс стягувачу на виправлення помилки, але при цьому у відповідності зі ст. 32 Закону на виправлення помилки надається всього 10 днів.

    З огляду на завантаженість судів, прийомні дні роботи канцелярії або у випадку відсутності судді укластися в такий строк буде досить важко. Більше того, Мін’юсту добре відомо, що діюче процесуальне законодавство не містить механізму внесення змін до виданих судом виконавчих документів.

    Хоча певна можливість виправлення помилок все ж таки існує (при вдалому збігу обставин). Досить спірно, однак суд за заявою сторони може скористатися можливістю «виправлення описок та арифметичних помилок у документах». Але як вже сказано, стороні доведеться добре попросити суддю розглянути таке питання протягом 10 днів.

    Якщо ж стягував не встигне у 10-денний строк та не подасть новий виконавчий документ, виконавець звернеться з клопотанням до свого начальника «про прийняття рішення відповідно до Закону».

    При цьому, Мін’юст злукавив, не вказавши якою ж статтею Закону варто керуватися начальникові ВДВС у такому випадку. Вочевидь, заінтересованій стороні доведеться вже з начальником ВДВС вирішувати питання щодо «правильного» застосування Закону. Така от боротьба з корупцією.

    Вбачається, що результат роботи Мін’юсту в реформуванні законодавства виявився безглуздою витратою часу та паперу. А тепер подивимося на деякі проблеми, над якими Мін’юсту дійсно варто задуматися і попрацювати.

    Як вже неодноразово задекларовано вищими державними чинами, практика регулювання відносин в Україні з органами влади (читай – боротьба з корупцією) прагне до того, щоб максимально обмежити заявників від прямого спілкування із чиновниками, а також досить чітко регламентувати підстави та строки для виконання компетентним органом певних дій.

    Однак, дотепер все ще незмінною залишається ч. 1 ст. 18 Закону, відповідно до якої державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.

    Як слідує з зазначеної норми, певного строку для відкриття виконавчого провадження з моменту надходження до органів ДВС виконавчого документа не передбачено.

    А на практиці, від моменту подачі виконавчого листа до одержання постанови про відкриття виконавчого провадження може пройти кілька місяців.

    Може саме тому біля кабінетів виконавців завжди не проштовхнутися, а державні чиновники органів ДВС поводяться, м’яко кажучи, не завжди коректно?

    Підґрунтя для зловживань вже з боку керівного складу органів юстиції містять ст.ст. 8-1 – 8-3 Закону.

    Зокрема, згідно ст. 8-1 Закону законність виконавчого провадження можуть перевірити одночасно:

    директор Департаменту ДВС та його заступники, а також начальники відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського й Севастопольського міських управлінь юстиції, їхні заступники – виконавче провадження, що перебуває на виконанні підрозділів примусового виконання рішень таких відділів державної виконавчої служби, а також районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, які підпорядковуються зазначеним управлінням юстиції.

    Вже неодноразово перевірено, що послідовна подача скарг на дії виконавця до вищевказаних органів найчастіше призводить до послідовного витребування матеріалів виконавчого провадження двома суб’єктами контролю. Не можна не відзначити, що у випадку витребування матеріалів, виконавче провадження припиняється на строк проведення перевірки.

    Можливості для зловживань вбачаються одразу. На думку автора статті, відсутність строків перевірки виконавчого провадження не є упущенням законодавця. Адже не випадково в 2006 році була скасована ч. 3 ст. 8-1 Закону, яка передбачала, що перевірка законності виконавчого провадження повинна бути здійснена протягом 10 робочих днів, а зведеного виконавчого впровадження – протягом 15 робочих днів від дня надходження витребуваного виконавчого впровадження.

    В існуючих реаліях, за умови знаходження взаєморозуміння із представниками зазначених суб’єктів контролю, перевірка законності дій виконавця може затягтися досить на довгий час. Затягтися на стільки часу, щоб боржник встиг безболісно вивести активи підприємства або ще кілька місяців безболісно використовувати майно стягувача.

    У продовження теми хотілося б відзначити ще одну проблему. Навіть у випадку відкриття виконавчого провадження та виконання виконавцем формальних дій згідно рішення, за яким сторона зобов’язана вчинити певні дії або утриматися від їхнього вчинення, найчастіше не приводить до жодного результату.

    Зокрема, згідно ст. 76 Закону у випадку невиконання боржником рішення в строк, встановлений для добровільного виконання без поважних причин виконавець призначає новий строк та застосовує до боржника штрафні санкції. При цьому, Закон не відповідає на запитання про те, які критерії варто застосовувати при визначенні поважності причини не виконання. Крім того, очевидно не злякає боржника існуючий розмір штрафних санкцій. І, нарешті, якщо на боржника не подіють повторні приписи та штрафи, виконавець має звернутися до суду з клопотанням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону (ч. 3 ст. 87 Закону).

    Однак, виникає питання щодо того, які дії зобов’язаний вчинити суд для порушення кримінальної справи? Вочевидь, питання про порушення кримінальної справи за даним видом злочину не входить до компетенції суду. Одержавши клопотання державного виконавця, судді найчастіше виносять окремі ухвали і направляють їх органам прокуратури. Однак, логіка підказує, що фактично роль суду передбачає пересилання клопотання державного виконавця до іншого компетентного органу. А час то минає…

    Більше того, чинне кримінальне законодавство, а саме ст. 382 КК України передбачає кримінальну відповідальність за не виконання судового рішення посадовою особою. А як бути в ситуації, коли виконання судового рішення залежить від ухвалення рішення колегіальним органом? На практиці ми не раз зустрічалися з позицією прокуратури (підтриманої судами першої й апеляційної інстанцій) щодо того, що, наприклад, голова ради не несе кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду місцевою радою навіть із урахуванням того, що саме в компетенцію голови ради входить формування порядку денного сесії, підготовка проектів рішень, забезпечення законності діяльності ради. Вочевидь, що перспектива виявлення відповідальної за ухвалення рішення в колегіальному органі посадової особи або притягнення до кримінальної відповідальності одночасно всіх членів колегіального органу дорівнює нулю.

    З урахуванням викладеного, можна констатувати сумний факт відсутності в Україні дієвого і прозорого механізму виконання судових рішень по немайнових спорах.

    Ще одним істотним недоліком Закону та Інструкції є відсутність чітких критеріїв, за якими виконавець повинен переконатися у виконанні рішення суду. Така ситуація нерідко виникає із судовими рішеннями, якими суд зобов’язує державний орган вчинити певні дії. Іноді, на свій припис державному органу вчинити певні дії, виконавець одержує формальну відповідь про те, що рішення суду прийняте до виконання і буде виконано згідно чинного законодавства. І тоді, навіть не намагаючись переконатися в реальному виконанні рішення й поновленні порушеного права сторони (критерії переконання то суб’єктивні), виконавець вважає свою місію виконаною і закриває провадження. Очевидно, що всі дії сторони по зверненню до суду та проходженню багатьох судових інстанцій не призводять до очікуваного результату.

    Вже давно зрозуміло, що існуюча система виконання судових рішень пережила себе та має потребу в якнайшвидшому законодавчому і організаційному реформуванні. Незважаючи на те, що у Верховній Раді вже роками лежать законопроекти в сфері виконавчого провадження, руки народних обранців до них ніяк не доходять. А від керівництва Мін’юсту ми в котрий раз чуємо про те, що це першочергова проблема, однак «Не відразу Рим будувався». Більше того, вищі чини Мін’юсту вважають, що в проблемі корупції в органах виконавчої служби в більшій частині винуваті самі сторони, які всіляко намагаються зацікавити виконавця діяти у своїх інтересах. Однак хіба не держава своєю відверто недалекою нормотворчістю створила чиновникам безмежне поле для зловживань?

  5. Виходить, хто хоче може займати будь-яке приміщення

  6. А що говорить Продан? Вона ж 20 років на посаді.

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.