Незалежний громадський портал

Кривавий Сталін не міг постати із тихого, звичайного Сталіна. Тирана виліпила Система і влада. І перший камінь у підмурівок ГРІХОПАДІННЯ «вірного та скромного учня» заклав Ленін. А достойний учень, як відомо, завжди досягає рівня або перевершує свого навчителя.

Перший урок, який прекрасно засвоїв Сталін у вождя російського пролетаріату: за всяку ціну захопити і втримати у своїх руках владу. В Леніна це звучало так: «… во что бы то ни стало прийти к власти, во что бы то ни стало у власти удержаться». Уже згадуваний вище Борис Бажанов із цього приводу писав: «Когда я начал знакомиться с настоящими материалами о настоящем Ленине, меня поразила его общая черта со Сталиным: у обоих была маниакальная жажда власти».

Такої ж думки дотримується автор унікальної книжки «Двойное убийство Сталина» Ігор Гарін: «Я полагаю, что неуёмное (тобто невгамовне — П. М.) властолюбие, граничащее с манией, является наиболее точным определением психопатологии как Ленина, так и его «первого ученика». Ради достижения своих целей Ленин и Сталин были готовы поступиться чем угодно, кроме власти. Дьявольская жажда власти лежала в основе преступного поведения этих двух исторических персонажей».

Другий урок від Леніна: не зупинятися ні перед чим! Зокрема, жорстоко розправлятися з політичними противниками, не соромлячись називати їх «ворогами народу». Порівняймо: Ленін, прийшовши до влади, оголосив кадетів (конституційних лібералів-демократів) державними злочинцями, а отже, вони підлягають суду революційного трибуналу. Керівники і сотні членів цієї партії були арештовані та розстріляні. Далі обезголовили есерів (партзахисники селян). «Законний» привід — готували(!) замахи на Леніна, Троцького, Зінов’єва. Тоді черга наспіла на меншовиків… Само собою, жертвою впала вся «буржуазна» (демократична) преса. Зчинили неприхильники більшовизму галас? Запротестував і Горький? Не згодні навіть однопартійці Каменєв, Зінов’єв і на знак протесту вийшли зі складу ЦК? Тим гірше їм…

Ритуал комуністичних інквізицій продовжив застосовувати «скромний» Сталін. Маючи цупку пам’ять, він пригадав лютий 1922 рік — Ленін доручив комісарові юстиції Курському організувати низку показових судових процесів у Москві, Петрограді, Харкові та інших великих містах, щоб наочно продемонструвати масам швидкі та суворі покарання «класових ворогів». Вірний учень застосовує теж цей «досвід» при колективізації, у розгромі опозиційних сил, влаштувавши гучні, зрежисовані три показові судилища: в 1936 році проти визначних членів компартії Зінов’єва і Каменєва.

В лютому 1937 р. обвинуваченими стали старий більшовик П’ятаков (він був і першим головою українського Раднаркому) і ряд провідних економістів. Влітку 1938-го на лаву підсудних потрапили Бухарін — «улюбленець партії» (Ленін), Риков — наступник Леніна на посаді голови радянського уряду, Ягода — колишній керівник НКВД та інші комуністи. Їм інкримінували саботаж у промисловому виробництві, у шкідництві та навмисних катастрофах на будівництві, заводах, залізниці, у плануванні вбивства Сталіна і членів Політбюро.

Звісно, «за дорученням» Троцького і таємних іноземних служб. Абсурдні звинувачення? Колишні соратники Леніна не могли так низько морально впасти? Ну не вірите й не треба. Головне, щоб утаємничений план став реальністю і правдою в головах мас, викликав шок і ненависть до «клятих виродків» і «поганих псів».

Важливо, щоб власні провини в невмілому керівництві перекласти на «змову шкідників» (так званий «шахтинський процес» та інші ритуальні страшилки). Мета їх — залякати робітників і тих членів партії, хто співчував опозиціонерам. А хто осмілиться підняти голос проти сталінської диктатури, того спіткає така ж доля… Хіба не в цьому проявляється геніальність викриття «покидьків» під керівництвом «дорого вождя та вчителя великого Сталіна»?

Третій урок: не випускати з поля зору інтелігенцію. Для влади найбільш небезпечна — не сприймає культу особи, чиновницьких авторитетів і не схиляє хребта, непідкупна і протестуюча. Єдиний підхід — витурити за межі держави або заслати в Сибір.

Факти. В серпні 1922 році на основі декрету «Про адміністративну висилку» особлива комісія відправила за кордон 160 осіб із середовища інтелігенції — істориків, філософів, лікарів, економістів, математиків. У їх числі — ректор Московського університету професор Новиков і ректор Петроградського університету професор Карсавин. У жовтні пароплав «Пруссия» доставив на чужину другу групу репресованих істориків (С. Мельгунов, В. Мякотін та ін.), філософів із світовими іменами (М. Бердяєв, І. Ільїн, С. Франк, М. Лосський, В. Зеньковський), відомого соціолога П. Сорокіна, чимало викладачів-математиків. За свідченнями істориків М. Геллера і Б. Некрича, список цих учених був майже повністю складений Леніним особисто.

Того ж року Ленін у листі Дзержинському рекомендував скласти списки на висилку за кордон письменників, які «помагають контрреволюції». За далеко неповними відомостями, в Росії було інтерновано та фізично знищено 17 тисяч діячів науки, культури і мистецтва.

Факти з України. За вказівкою Москви, 23 червня 1922 р. Політбюро ЦК партії більшовиків України обговорило питання «Про політичні виступи професури» і запропонувало наркомату освіти і ГПУ «застосувати як один з репресивних заходів проти активістських елементів професури висилку за межі федерації».

Чекісти підготували список, до якого увійшло 77 викладачів, із них — 32 професори, які працювали у вишах Києва, Катеринослава, Одеси, Кам’янця-Подільського. Вночі, з 17 на 18 серпня, українська «антирадянська інтелігенція» була арештована…

Пізніше сталінські людиноїди здійснили подібну терористичну акцію. Із 223 письменників розстріляно 17, заарештовано і заслано у виправно-трудові табори — 175, покінчили життя самогубством — 8, зникли безвісти — 16. У їх числі — наші земляки: Леонід Лупан, народжений у Дунаєвецькому районі. Арештований у листопаді 1937 р., покарання відбував у Карелії, в Архангельській області… Трагічна доля спіткала Володимира Свідзінського. Фашисти наближалися до Харкова. Енкаведисти арештували поета. Декілька днів групу невільників гнали пішки під конвоєм на схід, а на хуторі Бутирки, поблизу Куп’янська, в якійсь будівлі всіх спалили живцем…

Четвертий урок: провчай «хохлів» голодом, а хліб забирай.Не закріпившись остаточно в Україні, московити встигли вивезти в 1919 році 10,5 млн. пудів хліба, у 1920 — 71,5 млн. На 1 січня 1922 р. відправлено в Росію 18 млн. 497 тис. пудів. Раковський запевняє ненаситного Леніна, що продовольчий план ретельно виконуватиме — ще на 80 млн. пудів хліба. 18 травня 1921 року Ленін надсилає телеграму Фрунзе, Петровському, Раковському і в ЦК КП(б)У: «…забрати з України 200-300 мільйонів пудів… Це питання життя і смерті. Поставте по-військовому… Голова Ради Праці і Оборони В. Ульянов (Ленін)».

У південно-східній частині України та в деяких інших регіонах, на Поділлі зокрема, почався голод. Однак вождь заявляє, що «Правобережна Україна в цьому році зібрала прекрасний урожай», тому «робітники і селяни голодного Поволжя чекають допомоги від українських хліборобів. Допомога потрібна велика…». Із 10 березня 1922 р. більшовицькі грабіжники додатково відібрали хліб із так званих «голодних паїв», що склав 670 вагонів. Голодуючі райони червонозоряні інтернаціоналісти брали в загороджувальне кільце… смерті.

Незважаючи на голод українських селян, Москва експортувала наше збіжжя до Німеччини — 13,5 млн. пудів. Людські жертви склали, за підрахунками дослідників, від 1 до 5 млн. осіб. Понад мільйон круглих сиріт залишилося після голоду 1921-1923 років…

За таким принципом діяв другий вождь у 1932-1933 роках. Жахливою смертю від сталінської коси лягло 5-7 млн. українців.

Якщо ви, читачу, думаєте про те, що Ленін робив усе можливе для порятунку голодуючих росіян і українців, то глибоко помиляєтесь. Зішлюся на декілька прикладів, наведених у книзі «Україна: шлях до воскресіння». Перший: 24 березня 1922 р. схвалено документ про створення спеціального золотого фонду для лікування партпрацівників ЦК РКП(б) за кордоном. Асигновано 200 тисяч золотих рублів. За ці кошти поправляли своє здоров’я ленінці у Вісбадені, Карлсбаді, Кіссінгені, Тіролі та інших курортах.

Другий приклад. У 1922 році, коли вмирали селяни, не маючи жодного рубля, ленінський уряд збільшив працівникам ГПУ посадові оклади приблизно втроє, ще й перевели на спецпайки. А на покупку за кордоном 60 тисяч комплектів шкіряних плащів для чекістів було виділено 1800000 рублів золотою валютою. Але на спасіння людей від голоду у більшовицьких вождів коштів «не було», — справедливо обурюється російський історик А. Арутюнов.

Наступний цинічний факт. Наведемо уривок з англійської газети «Тайм», березень 1923 рік: «Покупка лівими соціалістами двох шестиповерхових будинків у діловій частині Лондона по аукціонній ціні в 6 мільйонів фунтів стерлінгів за будинок і встановлення пам’ятника Карлу Марксу на місці його поховання свідчать про те, що більшовикам у Москві є куди витрачати гроші, конфісковані в церкви нібито для допомоги голодуючим».

Нинішні «бідні» комуністи демагогічно лепечуть, що обидва голодомори сталися через засуху і неврожай, все інше — вигадки демократів і ненависників радянської влади. Гаразд, послухаємо інтелігентного та розумного ленінця Миколу Бухаріна: «…ми обдерли церкву, як липку, і на її святі цінності ведемо свою світову пропаганду, не давши з них ні грама голодуючим; при ГПУ ми спорудили свою «церкву» за допомогою православних попів, і вже точно врата пекла не здолають її: ми замінили тельбух філаретівського катехізису політграмотою, позривали з дітей хрестики та ладанки, замість ікон повісили «вождів» і постараємося для Пахома й «низів» відкрити мощі Ілліча під комуністичним соусом… Дурна країна» (див. Бунич И. Золото партии).

Лев Троцький (Бронштейн), друга особа в ленінській гвардії, мудрагельствував над трагедією народу: «Це ще не голод. Коли Тіт (римський полководець — П. М.) брав Єрусалим, єврейські матері їли своїх дітей. Ось коли я заставлю ваших матерів їсти своїх дітей, тоді ви можете прийти і сказати: «Ми голодуємо».

То хто ж були леніни, троцькі, сталіни для України? Відповідьоднозначна: злодії, тирани, кати.

Урок останній… Для досягнення мети всі засоби придатні. Ленін і Сталін не лише добре засвоїли, а й своїм сатанинським життям на ділі застосували це марксистське кредо.

Петро Маліш.

Далі буде.

P.S. Кого з читачів зацікавила ця тема і бажає придбати останню працю “СТАЛІНоїди”, надаємо контактний телефон автора: 097-58-52-127.