Боротьба з економічними злочинами: камо грядеши

Минуло кілька тижнів відтоді, як уряд відкликав “демонічний” законопроект про створення Служби фінансових розслідувань, але в експертному, бізнесовому й політичному середовищі дискусії тривають. Причому доволі запеклі. Це може свідчити, як мінімум, про те, що, попри підкреслено театральну паузу у виконанні влади, зміни у системі боротьби з економічною злочинністю таки можуть відбутися.

Поки в експертному середовищі триває нав’язане владою обговорення, чи варто Україні створювати новий орган, або ж, можливо, досить просто перерозподілити повноваження між існуючими структурами, в адміністрації президента продовжують працювати над законопроектом про службу фінансової поліції. Тож якщо загроза появи в країні нового силового монстра існує, цей процес заслуговує на пильну увагу громадськості.

Сказати, що вітчизняна система боротьби з економічною злочинністю працює неефективно, означає нічого не сказати. Щоб дійти такого висновку, не обов’язково ритися в статистиці відкритих кримінальних справ, посаджених за грати злочинців тощо, варто згадати дані про масштаби “тіньової” економіки в Україні або безпосередньо побачити її при денному світлі й на вулиці.

Експерти в один голос переконують, що повноважень у правоохоронних органів для боротьби з економічними злочинами більш ніж достатньо. “У нас забагато структур має забагато повноважень”, — констатує колишній в.о. міністра фінансів Ігор Уманський. “Щоб економіка розвивалася, потрібно скорочувати функції правоохоронних органів”, — вважає і старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Дмитро Ляпін.

Однак влада, навпаки, намагається їх розширити і централізувати. Навіщо? Для багатьох відповідь видасться банальною, але від того вона не стане менш актуальною, — корупція, причому на найвищому рівні. Саме через неї є не тільки “недоторканні” підприємства, а навіть цілі галузі економіки зі своїм “міністерським”, “нардепівським”, “губернаторським”, “спецслужбівським” та іншими видами “дахів”.

Хоча, звичайно, прихильники ідеї створення фінансової поліції дотримуються іншої точки зору. “Потрібно консолідувати ресурси податкової міліції та інших правоохоронних і контролюючих органів, які здійснюють державний контроль у фінансово-економічній сфері. В результаті отримаємо синергію зусиль і, як результат, максимально можливий ККД від боротьби з економічною злочинністю та корупцією, — зазначив нещодавно у своїй колонці для Forbes.ua керівник податкової міліції Андрій Головач (якого називають автором ідеї про створення фінполіції). — Нинішня розрізненість призводить до неповороткості правоохоронної системи, нераціонального використання робочого часу і людських ресурсів, дубляжу функцій і нездатності йти в ногу з часом”.

У свою чергу, експерти, багато хто з яких до цього працював на вищих державних посадах, займаючись у тому числі правоохоронною діяльністю і розподілом бюджетних коштів, вважають головним важелем боротьби з економічною злочинністю та корупцією наявність не так повноважень, як політичної волі. Якщо остання є, то розподіл повноважень відходить на другий план.

Дуже показовою в цьому сенсі є робота конвертаційних центрів — по суті, “сердець” тіньового сектора, боротьба з якими і є одним із головних завдань податкової міліції під керівництвом пана Головача, яке, очевидно, не виконується далеко не тільки і не в першу чергу через брак важелів впливу.

“У Києві працюють чотири потужні конвертаційні центри, які призводять до значних втрат для бюджету. Їх можна знайти за п’ять хвилин. І для цього потрібна не фінансова поліція, а потрібна політична воля”, — переконаний голова Ради підприємців при Кабміні Леонід Козаченко.

“Від досвідчених правоохоронців я чув, що якби надійшла відповідна команда, не було б жодного “конверта”. Але ж їх по певному списку чіпати не можна. Основна проблема — це політична корупція”, — додає екс-голова Держфінпослуг Віктор Суслов, який не так давно обіймав і посаду заступника міністра внутрішніх справ.

У цьому ж контексті голова комітету з питань взаємодії з громадськістю УКБС Олександр Новіков звертає увагу, що НБУ щодня отримує інформацію в розрізі кожного банку щодо операцій з готівкою та має змогу виявляти “аномальні” операції. “Банківська спільнота досить прозора та інформативна. Ми всі прекрасно знаємо, який банк чим займається. І ми бачимо, чому одному банку це можна робити, а другому — ні. Дійсно потрібна політична воля, щоб ці конвертаційні центри припинили свою роботу”, — переконаний представник УКБС.

Для людей по той бік владної барикади нині на перший план виходить інше питання — якщо не урізання повноважень, то принаймні їх чіткого розмежування, усунення дублювання функцій, яке призводить до подвійного, а то й потрійного тиску на підприємців (“сьогодні перевіряють одні, завтра — другі, післязавтра — треті і т.ін.”) та конкуренції між правоохоронцями за право розслідувати кримінальні справи (не говорячи про штампування липових для “доїння” бізнесу).

Адже за умов тотальної корумпованості, коли правоохоронні органи часто виступають інструментом тиску та вибивання коштів з “неугодних” підприємств, роздуті повноваження “стражів закону” становлять особливу небезпеку для суспільства. “Наприклад, сьогодні міліціонери займаються перевіркою ПДВ-накладних при переміщенні вантажів транспортом або сплати єдиного податку на ринках… Але ж це не їх функції! З іншого боку, МВС дуже просто перекваліфікувати злочин, який полягає в ухиленні від оподаткування на, скажімо, фінансове шахрайство. Ці злочини доволі часто дотичні. Це не корисно для суспільства, бо МВСники — не бухгалтери і не економісти”, — коментує народний депутат Сергій Терьохін.

Централізація — із вогню та в полум’я?

Народна мудрість “де багато няньок, там дитя каліка” доволі непогано характеризує вітчизняну систему боротьби з економічною злочинністю. Нагадаємо, що нині з економічними злочинцями в Україні “воюють” і Департамент боротьби з економічними злочинами МВС, і Управління по боротьбі з організованою злочинністю того ж міністерства, і податкова міліція, і підрозділ контррозвідувального забезпечення економіки СБУ, і управляння “К” СБУ, і Держфінмоніторинг, і Держфінінспекція (до речі, назбиралося аж сім “няньок”).

Та невже завдяки централізації системи, як за помахом чарівної палички, ряди економічних злочинців блискавично порідіють? Малоймовірно.

Парадокс, але, як звертає увагу екс-голова Держфінпослуг Віктор Суслов, дублювання функцій різних правоохоронних органів може приносити державі й суспільству певну користь. Адже такий статус-кво за умов децентралізованої системи ускладнює життя злочинцям, бо для них домовитися абсолютно з усіма відомствами проблематично. Підмазав одних, других, а нагрянули треті чи четверті. “Якщо вибудувати вертикаль, система не даватиме збоїв. Тоді все буде чітко — кого можна, а кого не можна чіпати. І ситуація тоді в країні з корупцією буде значно гіршою”, — прогнозує В.Суслов.

Аналізуючи ризики створення в Україні моноструктури по боротьбі з економічною злочинністю, експерти та деякі представники держорганів, які можуть потрапити в “плавильний казан”, вказують на недоречність поєднання правоохоронних функцій і функцій контролю, що зрештою може зробити єдиний орган некерованим (як це й передбачалося в резонансному законопроекті про Службу фінансових розслідувань).

“У такому випадку є загроза того, що втратиться контроль між органами. Якщо, скажімо, зараз фінансова інспекція проводить ревізії, за нами наглядають правоохоронні органи щодо правильності зроблених висновків. Ми ж, у свою чергу, коли передаємо ці матеріали до правоохоронних органів і не погоджуємося з їх висновком щодо відсутності злочину, можемо в установленому порядку оскаржити таке рішення”, — зауважує директор департаменту організаційної роботи Держфінінспекції (екс-КРУ) Сергій Чернуцький.

С.Терьохін вказує, що не зовсім доречно і неприпустимо з точки зору міжнародних стандартів передавати в єдиний орган функцію боротьби з відмиванням “брудних” грошей (а в нашумілому законопроекті Держфінмоніторинг якраз мав улитися у Службу фінрозслідувань). “Усі міжнародні документи, прийняті під егідою FATF, забороняють займатися органам фінансового контролю збиранням податків, оскільки це абсолютно недотичні функції. Якщо всі функції будуть під одним дахом, буде каша. Повірте FATF”, — зауважує парламентарій.

Крім того, І.Уманський висловлює думку, що якщо єдиний орган і створювати, то в ньому в жодному разі не можна поєднувати силові та цивільні функції. “Все ж таки мова йде про інтелектуальну роботу по боротьбі з фінансово-економічною злочинністю. Тому цим мають займатися “білі комірці”. А якщо необхідна силова підтримка, є силові підрозділи, які можуть цю силову підтримку забезпечити”, — зазначає екс-керівник Мінфіну.

У свою чергу, старший юрист юрфірми “Василь Кісіль і партнери” В’ячеслав Пєсков констатує, що досвід інших країн доводить: ефективною може бути як система, в якій значна кількість державних органів має власний слідчий апарат, так і система, в якій створюється централізований орган для ведення досудового розслідування. Треба лише чітко розділити повноваження між державними органами. Хоча це й не є простим завданням. Набагато легше замість аудиту повноважень силових структур з розслідування економічних злочинів злити їх усі в одну структуру.

Однак тоді постає запитання — кому її підпорядкувати? Навряд чи заляканий своїм оточенням Янукович погодиться на створення такої надповноважної структури “на стороні”. Тому, як відомо, ініціатори створення Служби фінрозслідувань пропонували підпорядкувати її безпосередньо президенту. Але й тут “нескладуха”. На думку як незалежних експертів, так і політиків, це напряму суперечить Конституції.

“Президент як головнокомандувач може керувати лише військовими формуваннями, якими є, до слова, Служба безпеки, Міністерство оборони, розвідка та внутрішні війська. Якщо автори ідеї хочуть, щоб фінансова поліція підпорядковувалася президенту, то потрібно або вносити зміни до Конституції, або робити фінансову поліцію військовим формуванням. Однак останній варіант — це повний маразм. Економічна злочинність не є мілітаризована”, — зауважує перший заступник голови комітету ВР з питань боротьби з оргзлочинністю і корупцією Геннадій Москаль.

Крім того, С.Чернуцький нагадує, що саме Кабінет міністрів відповідає за економічну стабільність, формує та реалізовує державну політику в сфері економіки, бюджетну політику і т.ін. “Звісно, що уряд може залишитися без відповідного інструменту контролю, завдяки якому можна реалізувати ці політики”, — констатує представник Держфінінспекції.

В ідеальних умовах централізація та пряме підпорядкування єдиного органу президенту теоретично могли б принести користь за рахунок скорочення кількості ланок чиновників, які можуть тиснути на борців з економічними злочинами. Проте й такий варіант є занадто ризикованим особисто для В.Януковича, оскільки більш ніж відчутно унаочнив би його персональну відповідальність за ефективність боротьби з економічною злочинністю (а очікувати “покращення” у цій сфері за будь-яких оптимістичних сценаріїв навряд чи доводиться).

“Наскільки я знаю, проект тому і було знято, що досить близькі до президента люди зрозуміли, що це ставить у вкрай невигідне політичне становище главу держави. Якщо особисто віддавати накази розстрільній
команді, тут голосів не набереш. Тому така ідея більше, я думаю, не виникне”, — додає В.Суслов.

Хто спішить, той людей смішить?

Замість неї, мабуть, виникне інша ідея — повернення до криміналізації економічних злочинів. А вже потім повернеться і проект про створення фінансової поліції-монстра.

З січня минулого року в Україні почав діяти Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності”. Згідно з цим нормативним актом, кримінальну відповідальність за деякі економічні злочини в Україні було “гуманізовано” й “монетизовано” (правда, самі злочини й далі лишилися кримінальними), тобто позбавлення волі було замінено на штрафи.

Йдеться в тому числі про такі злочини, як ухилення від сплати податків, зборів (штраф до
425 тис. грн), фіктивне підприємництво (до 85 тис.), доведення до банкрутства (до 51 тис.), шахрайство з фінансовими ресурсами (штраф до 170 тис. грн) і т.ін. Крім того, частина статей з Кримінального кодексу була вилучена (“декриміналізована”) й перемістилася до Кодексу про адміністративні правопорушення (про ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства тощо).

Здавалося б, з точки зору бізнесу й громадян подібні новації справді можна було б лише вітати. З іншого боку, як це часто трапляється, “хотіли, як краще (якщо хотіли, звичайно!), а вийшло, як завжди”. Спробували стати, що називається, святішими за Папу Римського, й перегнули палицю.

Ще на етапі прийняття законодавчих змін експерти попереджали, що надмірна ліберальність Україні може тільки нашкодити. Адже за глибиною пом’якшення відповідальності Україні явно переплюнула навіть найліберальніші країни Заходу. Тут варто було б згадати, що позбавлення волі за те ж ухиляння від оподаткування передбачається законодавством США (до 5 років), законодавством ФРН (до 10 років) тощо. В Україні ж при завданні збитків державі на сотні мільйонів гривень можна обійтися півмільйонним штрафом, що, зрозуміло, не може не приваблювати потенційних махінаторів.

Однією з найбільш контраверсійних новацій стала й декриміналізація відповідальності за контрабанду. Так, за неї були встановлені чималі фінансові санкції — штраф у розмірі 100% від вартості виявленого контрабандного товару із його конфіскацією, а також із конфіскацією товарів і транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами, що використовувалися для перевезення. За повторне протягом року вчинення однією й тією ж особою аналогічного порушення розмір штрафу стає теж подвійним (200% вартості контрабандних товарів).

Та чи принесла контрабандна декриміналізація відчутну користь державі та легальному сектору економіки?

За даними Держмитслужби, торік митними органами було заведено 23386 справ про порушення митних правил на суму 1,99 млрд грн. При цьому до держбюджету від виконання постанов судів і митниць у відповідних справах перераховано коштів на суму 126,6 млн грн:
21 млн грн — від стягнутих штрафів, 105,6 млн — від реалізації конфіскованого майна, валютних цінностей і коштів з депозитів СБУ. Це дуже багато? Навряд чи. А це значить, що “ходоки”, які лобіювали відповідне рішення ВР через АП (реальні оператори контрабандних потоків), м’яко кажучи, в програші навряд чи залишалися й залишаються…

Ще однією з очевидних “гуманізаційно-декриміналізаційних” проблем є банківська. “Декриміналізація деяких злочинів (незаконне приведення до банкрутства, неефективне банкрутство і т.ін.) погіршила позиції банків у переговорному процесі з боржниками”, — констатує радник практики вирішення спорів МЮФ Integrites Ганна Тищенко.

Чому так сталося? Пом’якшення відповідальності за шахрайські дії при залученні та погашенні кредитів, звичайно, дестимулювало багатьох не дуже сумлінних позичальників банків повертати кредити (йдеться про тих, хто не повертає кошти не тому, що не може, а тому, що не хоче), що, зрозуміло, ускладнило в результаті життя не тільки банківському сектору, а й опосередковано і їх вкладникам-фізособам. Навіщо знову ж таки повертати кредити на сотні мільйонів, якщо можна обійтися штрафом на кілька десятків тисяч гривень?..

За словами Олександра Новікова, цей факт зрештою наклався на те, що правоохоронці й так не особливо активно люблять займатися банківськими справами. “Приблизний діалог з правоохоронними органами, коли банк звертається по допомогу із заявою про злочин, виглядає так: ви видавали, то це ваша справа повернути”, — розповідає представник УКБС.

На думку екс-заступника голови НБУ Сергія Яременка, на поточному етапі розвитку українського суспільства надто заграватися в лібералізм не просто не слід, а шкідливо. “На кожному етапі розвитку суспільства має існувати адекватне співвідношення кримінальних методів з виховними. Я не кажу, що ми на менш розвиненому рівні (ніж інші країни. — Ред.), але в соціальному плані і в плані будівництва ринкового суспільства ми ще перебуваємо на першій стадії. І що більше привноситься ліберальних правил, то менше можливостей у нас просуватися далі. А ми робимо навпаки, вважаючи, що це правильно”, — констатує С.Яременко.

Почати з іншого?

Говорячи про доцільність подальшого реформування системи боротьби з економічною злочинністю (поглиблення реформ), звичайно, несправедливо було б огульно стверджувати, що всі без винятку співробітники правоохоронних органів — корупціонери, рекетири в погонах, бюджетні паразити і т.ін. Якби це було так, то, очевидно, держава вже давно, мабуть, розвалилася б. Хороші чи принаймні більш-менш адекватні та чесні люди є всюди. Їх зусилля не можуть просто вилітати в “трубу”.

За даними начальника головного слідчого управління Міністерства доходів і зборів Олександра Яковинця, за останні два роки відшкодування збитків по закінченні справ, якими займалися слідчі податкової міліції, збільшилося в десять разів (до 620 млн грн). Це ще, мабуть, далеко не космічна в масштабах усієї держави сума, навіть якщо додати результати роботи всіх підрозділів податкової міліції загалом (щороку до бюджету надходять 3–4 “податково-міліційні” мільярди гривень).

Якби ж на те була вже неодноразово згадана вище політична воля, то, очевидно, суми могли б бути значно більшими. Однак з існуючого багаторічного досвіду незалежності не менш очевидно те, що “у верхах” вона сама по собі не з’явиться, як мінімум, доти, доки “низи” будуть згодні жити по-старому.

Поки що — і це також очевидно — критичної маси невдоволення розгулом корупції в Україні немає. Хоча інституційні механізми для боротьби з нею у громадян і держави начебто існують навіть без створення фінполіції та пакування її повноваженнями.

Наприклад, за словами О.Яковинця, згідно з новим Кримінальним процесуальним кодексом, будь-який громадянин може написати заяву про несплату податків держслужбовцями, і податкова міліція змушена буде провести перевірку. “Ми не можемо не починати розслідування, якщо є заява про злочин”, — констатує головний слідчий Міндоходів.

Так, зовсім інша справа, як таке розслідування просуватиметься, чи зможе (схоче) податкова міліція разом з прокуратурою, Мін’юстом витиснути щось із конкретного випадку. Та якби звернень було не десятки чи сотні, а хоча б тисячі чи десятки тисяч, при цьому громадськість ще й вимагала б належного звітування про їх перевірки, тоді систему таки довелося б змінювати, причому не просто “переставляючи місцями доданки”.

Оце і називається однією з ознак громадянського суспільства, в якому для ініціювання системних змін зовсім не обов’язково чекати появи міфічної політичної волі чи політичного лідера-благодійника під час наступних виборів. Адже поки саме суспільство не перестане терпимо ставитися до співробітника суду на “іномарці” вартістю понад сто тисяч “зелених” або до декларації нардепа-мультимільйонера, в якого навіть власної квартири, виявляється, немає, — у самої влади адекватного бажання добровільно поступитися власними інтересами не з’явиться ніколи.

Безумовно, реалізація вищезазначеної умови в сьогоднішніх українських реаліях виглядає ідеалістично й утопічно. Однак чому б кожному окремому громадянинові, щоб справді мати право так називатися, не спробувати вийти з режиму “очікування” хоча б на своєму невеличкому життєвому фронті? Адже іноді з найменших атомарних частинок починаються великі ланцюгові реакції…

Думки експертів

Морган ВІЛЬЯМС, президент Американсько-української ділової ради

— За останні 20 років, на думку багатьох експертів, в Україні не було хорошого балансу між інтересами влади та приватного бізнесу, не було гри за правилами. Уряд, як і раніше, сильно втягнутий у регулювання, контроль над підприємствами. Поширено бюрократію з її негативним, непродуктивним втручанням у сферу бізнесу.

Це, у свою чергу, коштує великих грошей самим компаніям, призводить до збільшення витрат, зменшення інвестицій, прибутку, зниження економічного зростання та у результаті — до менших податкових доходів для самої держави та збільшення тіньового ринку.

Так, економічні злочини проти держави мали місце відтоді, як Україна стала незалежною. Так, має бути більше звітності та контролю над керівництвом, фінансами та контрактами державних і деякою мірою приватних підприємств. Але чи потрібно Україні для боротьби з економічними злочинами створювати фінансову поліцію?

Вважаю, що це буде ще один важкий інструмент у руках влади. І за своєю природою він буде перешкодою для продуктивності та ефективності бізнесу, стане черговою копією роботи інших урядових агентств. Їх і так уже надто багато.

Міжнародний досвід показує, що такі групи в державах, де закон та інші засоби контролю над владою ще надто слабкі, згодом перетворюються на безконтрольних “монстрів”.

Оптимальний засіб контролю над фінансовою поліцією — це не створювати такої групи взагалі. Вона не була потрібна від моменту проголошення незалежності, не потрібна й нині.

Якщо ж фінполіцію все-таки буде створено в Україні, її повноваження мають бути дуже й дуже обмежені парламентом. Вона повинна діяти дуже точно й безпомилково в боротьбі з правопорушеннями та корупцією.

Ця група має бути підзвітна комітету Верховної Ради, подаючи щоквартальні звіти про свою діяльність, відкриті для громадськості.

Також має бути незалежна державна особа, яка контролюватиме діяльність фінансової поліції та публікуватиме для громадськості свій власний звіт про нагляд над цією групою.

Такій групі потрібне жорстке керівництво, щоб не виходити за рамки закону та бути тільки структурою, яка стежить за бізнес-активністю і за тим, що податки збираються у правомірний спосіб.

При цьому кожен має займатися своєю справою.

Ця група не повинна бути залучена в політичну і будь-яку урядову діяльність, що притаманна адміністрації президента чи функціям Міністерства внутрішніх справ. Ця структура не має стати політичним інструментом або вести таємну слідчу діяльність.

Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно.

Кирило КАЗАК, партнер, керівник департаменту кримінального права ЮК “КПД Консалтинг”

— Винесення на обговорення ідеї створення фінполіції чітко вказує на намагання створити в Україні президентсько-парламентську республіку з явною перевагою президентської влади.

При цьому відповідний законопроект уряду містить дуже широкі повноваження та права фінансової поліції, а відповідальності присвячено лише кілька невеличких статей. За таких умов здійснення контролю за діяльністю цього органу є дуже проблематичним.

Зокрема, у законопроекті про фінполіцію, який було оприлюднено ЗМІ, для цього органу було передбачено права, які суперечать іншим нормативним актам.

Так, вилучення оригіналів фінансово-господарських документів можливе лише на підставі відповідного рішення суду. Це чітко вказано як у Податковому, так і в Кримінальному процесуальному кодексах України. Законопроект дозволяє таке вилучення без посилання на необхідність наявності судового рішення.

Другим моментом, на який слід звернути увагу, є можливість проведення не лише перевірок щодо використання бюджетних коштів, коштів державних фондів, а й узагалі перевірок без посилання на перевірку щодо бюджетних коштів.

Третій момент — повноваження щодо здійснення фінансового моніторингу, які покладено на Держфінмоніторинг. Тобто маємо дублювання функцій і конкуренцію державних органів, що неприпустимо.

Також слід зауважити суперечність Конституції України та Закону “Про прокуратуру” в частині можливості звернення до суду в інтересах держави. Згідно з Конституцією та Законом “Про прокуратуру”, така функція покладена на прокуратуру і є виключною компетенцією цього органу.

Основні механізми контролю діяльності фінансової поліції можна умовно поділити на дві групи:

— внутрішні — контрольні підрозділи в структурі фінансової поліції (так звані управління власної безпеки), які відповідають за законність діяльності цієї структури та виявляють серед працівників порушників з подальшим притягненням їх до відповідальності;

— зовнішні — з боку інших органів, а також прокурорський нагляд і судовий контроль.

Враховуючи, що призначення та звільнення керівництва фінансової поліції передбачається закріпити за президентом, то в цій частині контроль буде спрямований лише в один бік (в який саме, неважко здогадатись).

Прокурорський нагляд полягатиме у перевірці законності діяльності фінансової поліції в частині перевірок, ревізій, дізнання, досудового розслідування, оперативно-розшукової діяльності. Результатом може бути притягнення до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності. В тому числі це може бути і відповідальність за корупційні дії.

Однак, враховуючи, що за своїми функціями та повноваженнями фінансова поліція дуже нагадує один із уже існуючих в Україні правоохоронних органів (СБУ. — Ред.), а генеральний прокурор України призначається, а також в окремих випадках звільняється за поданням президента, в цьому разі такий контроль матиме ту ж саму ефективність, яку він і має відносно існуючих правоохоронних органів.

Єдина надія в цьому випадку — на судовий контроль, тобто, з одного боку, необхідність одержання дозволу суду на певні дії (вилучення документів, обшук, тощо), а з іншого — наявність процедури оскарження дій або бездіяльності фінансової поліції до суду.

Але судовий контроль буде ефективним лише за умови реальної незалежності цієї гілки влади від інших. Наразі, на жаль, стверджувати цього не можна.

Юрій Сколотяний Олександр Дубинський,

“Дзеркало тижня”.

Loading...
Теги: , , ,
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.