Змінити два слова — і посібник готовий

“Як же це: цитують мене,
а посилаються на Дударя?”

Доктор економічних наук, професор кафедри менеджменту Хмельницького національного університету Валентина Стадник наприкінці минулого року вирішила поцікавитися в Інтернеті індексом цитування своїх праць. “Це моє”, — зраділа вона, прочитавши рядки зі свого посібника, проте, побачивши посилання на чуже прізвище, засумнівалася: “Не моє?”. “І це моє” — але знову побачила інше прізвище під цитатою, і знову… “Та як же це: цитують мене, а посилаються на Дударя? — обурилася Валентина Василівна. — Чи це вже пам’ять так зле жартує зі мною?”. Узяла з полиці навчальний посібник “Інноваційний менеджмент”. Хоча, власне, пам’ятала його майже дослівно. Створений у співавторстві з чоловіком, теж професором, кандидатом технічних наук Миколою Йохною, посібник забрав багато часу і сил. Стільки праці вклали, стільки книжок “перелопатили”: у списку опрацьованої літератури — 150 назв. Але результат вартий того. Цікавий, доступний за викладом посібник на
464 сторінки, виданий 2006 р. у солідному київському “Академвидаві”, мав попит — не випадково на наукових конференціях, тільки почувши їхні прізвища, колеги з інших міст обов’язково підходили знайомитися: “Ми за вашими книжками навчаємо студентів”.

Та ні, пам’ять не підводить: цитуються рядки саме з їхнього посібника. Але ж посилання — переважно на посібник з такою самою назвою, проте іншими авторами: Т.Г.Дудар та В.В.Мельниченко, Тернопільський національний економічний університет. Продукт їхньої “праці” видав 2009 р. київський “Центр навчальної літератури”.

Електронна версія цього видання також є в Інтернеті. Професорка Стадник не повірила власним очам: це ж їхній текст! Щоправда, зі скороченнями, бо видання тернопільських авторів, яке знайшла і в бібліотеці свого університету, мало тільки 255 сторінок. Творці “нового” посібника додали передмову, змінили зміст і вміщені наприкінці кожного розділу “Запитання. Завдання” дуже істотно “відредагували”: “Контрольні запитання і завдання”. Самі ж запитання і завдання залишилися ті самі.

Словом, із дев’яти розділів тернопільського посібника шість — з 12-ї до 128-ї, зі 160-ї до 185-ї та з 225-ї до 252-ї сторінки — взято практично без жодних змін, тільки з купюрами, з посібника Стадник і Йохни. Та й дев’ятий розділ теж належить перу хмельницьких авторів — але він є частиною їхнього спільного 400-сторінкового навчального посібника “Економіка і організація інноваційної діяльності”, який побачив світ у київському видавничому центрі “Академія” 2005 р.

Тож у посібнику “Інноваційний менеджмент” авторства Т.Г.Дударя і В.В.Мельниченка не належать Валентині Стадник і Миколі Йохні тільки сторінки 1—7, 129— 159 і 186 —204, тобто 55 сторінок із 255.

— Посібник “Інноваційний менеджмент” створено на базі наших лекцій, — каже проректор з міжнародних зв’язків Хмельницького національного університету, завідувач кафедри менеджменту професор Микола Йохна. — Особливо багато працювала над ним дружина. Це справді авторська робота. Чесно кажучи, ми звертаємося до київських видавництв ще й тому, що сподіваємося: охочі використати чужу працю не крастимуть виданого в столиці. Адже за нашими книжками навчається вся Україна.

— Звісно, посібник — це не монографія, яка має бути суто авторським науковим дослідженням і текстом, — каже Валентина Стадник. — Він повинен відповідати вимогам навчальної програми, у процесі його створення, природно, опрацьовуються праці різних авторів. Але компіляція — це ж не переписування дослівно цілих розділів. У посібнику тернопільських викладачів навіть немає списку опрацьованих джерел, що й не дивно. Але! Два наші цинічно використані посібники вказано у списку рекомендованої літератури. Ми з чоловіком розцінюємо таке “запозичення” нашої праці як плагіат і подаватимемо до суду.

“Ну, може, однакові думки
і є з кимось…”

Старший викладач кафедри аграрного менеджменту і права Тернопільського національного економічного університету Василь Мельниченко, один зі співавторів посібника “Інноваційний менеджмент”, на запитання кореспондента DT.UA про його створення відповідає:

— Ми це робили для наших студентів, у нас така група була, — щоби доступно пояснити, що таке інноваційний менеджмент. Знаєте, таких підручників мало, тож ми видали свій. Шукали матеріал, опрацьовували різних авторів. Плагіат? Ні, я не сказав би. Ну, може, однакові думки і є з кимось. А ви розмовляли з Тарасом Григоровичем?

Співавтор посібника, доктор економічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, член-кореспондент Української академії аграрних наук, завідувач кафедри аграрного менеджменту і права Тернопільського національного економічного університету Тарас Дудар процес створення посібника пам’ятає на диво добре:

— Писали три з половиною роки. Ця дисципліна обов’язкова для наших студентів, підручників мало, тож потреба в такому виданні була велика. Я давав загальні напрямки, щоби це була наша розробка. Рецензенти також висловлювали зауваження, вказували на недоліки, ми їх усували. Опрацювали всі наукові джерела, бо ж на порожньому місці посібника не напишеш. Чи відповідає науковий рівень Василя Васильовича Мельниченка цій роботі? Він кваліфікований викладач, працює вже п’ятнадцять років, я — науковий керівник його кандидатської дисертації, тож не думаю, що він не може написати. І я ж давав настанови…

Виконувач обов’язків ректора Тернопільського національного економічного університету доктор економічних наук, професор Андрій Крисоватий запевнив кореспондента DT.UA:

— Ми дуже скрупульозно підходимо до питання боротьби з плагіатом — адже йдеться про інтелектуальну власність. В університеті є програма заходів. Перевіряємо не лише дипломні роботи, а й курсові. На мою думку, має бути централізований підхід, усе повинно узагальнювати міністерство. А щодо підготовки посібників, то ми співпрацюємо в цьому напрямку з колегами з Києва, Харкова, Донецька. Намагаємося писати уніфіковані підручники. В цьому плані маємо успішний досвід. Які санкції застосовуємо до спійманих на плагіаті? Два роки тому виключили з аспірантури одного аспіранта. Бо якщо це викладач — йому не місце серед викладачів; якщо науковець — йому не місце серед науковців.

“Цьому дали, цьому дали, цьому дали…”

Обидва навчальні посібники рекомендовані для студентів вищих навчальних закладів Міністерством освіти і науки України. Тобто отримали його гриф. А отже, проходили необхідну для цього процедуру в Інституті інноваційних технологій і змісту освіти МОН, були схвалені науково-методичною радою з питань освіти МОН. Відтак напрошується висновок: або експерти-рецензенти, які мали б бути суперфахівцями у своїй царині, такими не є, або є значно сильніша, ніж достоїнства посібника, мотивація для його позитивної оцінки. Хоча ні для кого не секрет, що рецензентів шукає сам автор — зрозуміло, серед тих увінчаних регаліями науковців, котрі з якихось тільки їм відомих причин підуть йому назустріч.

Один з відповідальних співробітників інституту, який не схотів, аби його прізвище фігурувало в газеті, сказав цілком відверто:

— Теоретично можливість відстежувати плагіат і забороняти публікацію таких праць є. Ми навіть хочемо створити програму “Антиплагіат”. Але практично для того, щоб така програма запрацювала, автор будь-якої роботи повинен надати нам її електронний варіант. А він може відмовитися. Бо це його інтелектуальна власність, і він боїться за її долю. (Простіше кажучи — а раптом його працю хтось поцупить і видасть під своїм іменем. — С.К.) Тому в ситуації, коли виявлено плагіат, можна, звісно, зняти гриф міністерства, покарати експертів, членів науково-методичної комісії, бо й на наш інститут лягає відповідальність… Але це заходи, так би мовити, морального плану. Адже все у цій сфері робиться на громадських засадах, бо всі видання для вищої школи здійснюються за гроші авторів, навчальних закладів або спонсорів. Держава протягом останніх п’яти років жодної копійки не вклала у випуск літератури для вищої школи. То, за великим рахунком, з кого питати?!

…Питання, звісно, риторичне. Бо в державі, де на плагіаті спіймано ще недавно голову Верховної Ради — академіка і доктора історичних наук Володимира Литвина, чинного президента — професора, доктора економічних наук Віктора Януковича, де під сумнівом якщо не диплом про вищу освіту, то якість отриманих у вищому навчальному закладі знань нового міністра соціальної політики — кандидата економічних наук Наталії Королевської (список можна продовжити) — і жодної на це реакції суспільства! — вимагати відповідальності за плагіат якось наче й незручно.

Це ж, справді, не Німеччина, де нещодавно подала у відставку міністр освіти Аннетте Шаван, яку рішенням ученої ради філософського факультету Дюссельдорфського університету позбавили вченого ступеня доктора наук за тільки тепер виявлений плагіат у дисертації, захищеній 32 роки тому.

 Світлана Кабачинська,

“Дзеракло тижня”.

Loading...
Теги: , ,
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.