Як закінчити революцію: громадянське суспільство та демократія в Грузії, Молдові та Україні

За останнє десятиріччя Грузія, Молдова та Україна пережили драматичні зміни, які часто описуються як «кольорова» або «виборча» революції: Рожева Революція в Грузії 2003 року, Помаранчева Революція в Україні 2004 року та «Твітер-революція» в Молдові у 2009 році.

Ці події продемонстрували потребу жителів у змінах та нездатність політичних систем задовольнити її. Люди все частіше вимагають розвитку громадського простору та врахування їхніх голосів при прийнятті рішень. Адже функція громадського суспісьства полягає в звуженні простору між формальним політичним процесом та громадянами, але це важко зробити навіть Західній демократії.

У всіх трьох країнах громадяни ізольовані від громадських обговорень про важливі питання, тому що місцеві організації громадянського суспільства неспроможні допомогти їм бути почутими та впливати на державну політику, яка, в свою чергу, впливає на них. Не зважаючи на зростаючу кількість зареєстрованих ОГС, дуже мало громадян беруть участь у їхній діяльності, волонтерують або роблять благодійний внесок. Для підтвердження дані про рівень громадського залучення – 5% населення України, 4% – Молдови та 4,8% – Грузії – ці цифри залишаються незмінними останні 20 років. Це спричинено недовірою до волонтерських організацій, що бере свій початок із часів комунізму, і зупиняє громадян на шляху об’єднання в асоціації.

Тим не менш, за останні роки громадяни цих країн продемонстрували бажання змусити свої уряди рахуватися з ними. Більше людей хочуть приймати участь у політичних демонстраціях та бойкотах, більше підписують петицій та звернень. Дослідження показують тісний зв’язок між якістю правління та рівнем такого самовираження в суспільстві

Важливу роль в процесі розвитку громадської активності відіграють соціальні мережі, які дозволяють створити неформальні та більші за кількістю групи, що об’єднують людей для захисту їхніх прав. Нещодавно на Україні нові рухи успішно використали соціальні мережі для створення груп, в основному, серед студентів, місцевих активістів та лідерів неурядових організацій – наприклад, «Ми – європейці», рух за українсько-європейську інтеграцію, громадська група за збереження історичної вулиці Андріївський Узвіз від комерційного розвитку та Гостинна Республіка (проти приватизації Гостинного Двору – історичної пам’ятки Києва ). Роль соціальних мереж є важливою для розповсюдження ідей та мотивації громадян до дії. В свою чергу, обмеження онлайн активізму полягає в тому, що він не може протистояти соціально сталим нормам та практикам – тим, які потрібно розвивати для міцнішого громадянського суспільства – бо це потребує планування та упорядкування.

Західні донори надають фінансову допомогу для розвитку громадянського суспільства в Грузії, Молдові та Україні протягом останніх 20 років. Більшість намагається пропагувати рівність та різноманітність, укріпити ефективне управління на національному та місцевому рівнях шляхом заохочення громадян до участі в процесі прийняття рішень та розвитку можливосте й ОГС. Шляхом фінансування проектів ОГС, американські та європейські державні чи приватні донори вносять зміни в динаміку громадського простору через тренінги, конференції та навчальні подорожі.

Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) – найбільший міжнародний донор громадянського суспільства в цих трьох країнах. У 2010 році під гаслом «Управляти справедливо та демократично» Україна отримала 31 мільйон доларів, Грузія – 19 мільйонів доларів та Молдова – 12 мільйонів доларів.

Європейський Союз – другий найбільший донор громадянського суспільства, хоча він надає значно менші суми за USAID. Його програми включають Інструмент європейського сусідства і партнерства (ENPI) та Європейський інструмент з демократії та прав людини (EIDHR). ЄС має тематичну програму, орієнтовану на «недержавних виконавців та місцеві органи влади в розвитку». Ці програми щорічно додають близько 3 мільйони євро до фінансування розвитку громадянського суспільства трьох країн.

Фундація «Відкрите Суспільство» (OSF), заснована Джорджем Соросом, – також один із основних донорів із бюджетом місцевих осередків від 7.5 мільйонів доларів в Україні до 10.7 мільйонів доларів в Молдові та 4 мільйонів доларів в Грузії за минулий рік.

Але виникає питання про ефективність західної допомоги. Чи допамагає це поліпшити якість громадянського суспільства, чи зберігає існуючий стан речей шляхом підтримки ОГС та розбіжності в поглядах між кількома добре поєднаними групами та ширшою громадськістю?

Найбільша проблема з західною допомогою громадянському суспільству на пострадянському просторі – це те, що вона залишає частину суспільства без уваги. Погляд на суспільство через вузьку призму організацій громадянського суспільства включає неформальні молодіжні групи, інтелектуальні асоціації, ініціативні групи та бізнес об’єднання.

Більшість експертів сьогодні погоджується з необхідністю матеріальної допомоги суспільству. Складність не в обсязі такої допомоги, а в процесі перевиховання та освіти суспільства. Для завершення «кольорової » революції демократичні активісти повинні зосередитися на суспільстві як такому. Активні та відповідальні громадяни, а не дієздатність громадських організацій – це індикатор сили громадянського суспільства. В свою чергу, ключовим принципом роботи ОГС має бути забезпечення двусторонніх відносин з суспільством. Яким би не було рішення громадських лідерів, важливо, щоб воно залишалося незалежним.

На практиці, уряди не хочуть давати громадянам більше простору для прийняття ріщень. Це повністю ініціатива громадян вимагати та займати цей простір. Вони повинні завойовувати його поступово, стаючи більш організованими та активними, освіченими та вимогливими.

Організації громадянського суспільства повинні стати більш прозорими, збільшити медійні простори та створити більше внутрішніх та міжнародних груп, їм слід залучати приватних представників та збільшувати кількість учасників, використовувати переваги соціальних мереж та організаційні можливості Інтернету.

Громадянське суспільство цих трьох країн отримає багато переваг від західної допомоги за умови більшої участі громадян в діяльності організацій, при збільшенні соціальної довіри, толерантності, відкритості та самовираження. Домінування державного та політичного простору над громадським сектором придушує ліберальний демократичний розвиток в країнах. Для розширення громадського простору донори можуть асистувати в проведенні дебатів та допомагаючи посилити громадську думку, яка може вплинути на державу.

Отримання змін вимагає довготривалої віддачі донорів, бо для укорінення нової поведінки потрібен час. Для посилення ролі громадянського суспільства в процесі державотворення донорам необхідно покращити обізнаність жителів України, Грузії та Молдови з європейськими практиками громадського заохочення та суспільної організації. Західне фінансування також може підтримувати тренінги місцевих лідерів громад. Допомогти громадянам пострадянського простору цінувати свободу та приймати і виконувати власні обов’язки в демократичній системі правління є базовим. Адже саме ці громадяни, не зважаючи на слабкі сторони громадянського суспільства на сьогодні, будуть вирішувати майбутній шлях Грузії, Молдови та України.

Авторка дослідження: Орися Луцевич

Повний текст дослідження: http://www.chathamhouse.org/

Переклад: Анастасія Фінюк

Loading...
Теги: ,
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Один коментар

  1. просрали они свои “революции” и мы и молдаване и грузины(хотя у последних за американские деньги и хорошую админ.фин. реформу более удачно всё прошло)
    а так то, Михо всё равно снимут и придут новые(воры в законе,) и не факт что свои “здобутки” за этот период времени у власти -Саакашвили,сохранят прежние и будуще руководители Грузии.

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.