Від редакції. Так звана наклепницька справа проти журналістки Світлани Кабачинської отримала друге дихання. Бютівський опозиціонер, який переміг на хмельницькій мажоритарці і пройшов до парламенту, Олег Лукашук тепер через свого представника у суді Олексія Шевченка наполягає, щоби апеляційна інстанція без змін залишила вердикт Хмельницького міськрайонного суду. Мовляв, неоцінненної шкоди завдала журналістка, чим “не в повній мірі відображає характер та обсяг страждень позивача”.
Пані Кабачинська надіслала “Незалежному громадському порталу” свою позицію та припущення стосовно цієї справи.
За 35 років роботи у журналістиці мені не раз доводилося писати матеріали із залу суду. А от стати відповідачем у суді за свою професійну діяльність довелося вперше. Суд триває вже понад півроку і викликає дуже багато питань у колег, знайомих і незнайомих людей, моїх читачів. Їм хочеться зрозуміти, чому цей суд, навіщо? Чесно кажучи, мені теж хочеться це зрозуміти.
У червні 2012 року я підготувала для київської газети «Дзеркало тижня. Україна», власним кореспондентом якої на Хмельниччині працюю вже п’ятнадцятий рік, статтю про політичну ситуацію в місті Хмельницькому. Один абзац у ній стосувався народного депутата України Олега Лукашука. Йшлося про його – члена опозиційної фракції БЮТ – успішну співпрацю з чинною обласною владою і про плани знову балотуватися до Верховної Ради. «Від Королевської, – написала я, – адже він завжди був членом УСДП: і коли вона була з (о), і коли – з Онопенком».
Саме така думка – що Лукашук піде на вибори від партії Королевської – на той час побутувала у хмельницькому політичному середовищі. Вона мала цілком логічне пояснення. Адже Лукашук став депутатом ВР трьох скликань саме як член соціал-демократичної партії, в її складі увійшов до парламентської фракції БЮТ і на сайті Верховної Ради теж значився як член УСДП – а партія Королевської «Україна, вперед!» була її правонаступницею. У БЮТ, щоправда, входили й інші партії, зокрема, «Батьківщина», але хмельницькі міська та обласна організації «Батьківщини» і її фракція в обласній раді підтримували іншого кандидата. Тож громадська думка однозначно «записала» Лукашука до Королевської. І я не мала підстав їй не довіряти – адже журналістика базується не лише на фактах, а й на судженнях.
Та все ж, за багаторічною професійною звичкою ще і ще раз перевіряючи інформацію, засумнівалась, чи насправді все так і буде (не забуваймо, до початку виборчої кампанії залишалося ще два місяці). Відтак зателефонувала до редакції і попросила вилучити з тексту речення «Від Королевської…» Увечері заглянула на сайт газети – в обидві інтернет-версії правка внесена. Наступного дня, 2 червня, отримала свіжий номер (я передплачую українську версію) – теж усе гаразд.
А тижнів через три отримую з редакції надісланий туди лист Лукашука з вимогою спростувати інформацію про те, що він ітиме в парламент від Королевської – бо він ще з вересня 2010 року перебуває в «Батьківщині». Виявляється, дане речення залишилося в російськомовному друкованому випуску газети, який на час внесення правки (у великому багатосторінковому виданні це справа не однієї хвилини і не однієї людини) вже друкувався. Редактор попросила пояснити це Лукашуку в листі. Що я й зробила, вибачившись за завдану прикрість.
Лист дійшов до адресата: я отримала повідомлення про його вручення. А через декілька днів отримала ще одне повідомлення: повістку до Хмельницького міськрайонного суду. Він відкрив провадження за позовом О.Лукашука про захист його честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, яку народний депутат оцінив у мільйон гривень – по півмільйона з автора статті і з редакції.
Я повідомила про це редактора. Згідно законодавства, оціночне судження, зроблене на підставі загальновідомих фактів, не потребує спростування. Але, враховуючи передвиборну ситуацію, у першому ж після загальноредакційної літньої відпустки номері російськомовної друкованої версії видання ми дали уточнення щодо планів Лукашука. А ще через кілька днів з’їзд Об’єднаної опозиції підтримав його кандидатуру на виборах по мажоритарному Хмельницькому виборчому округу №187. Що свідчило про відсутність будь-яких негативних наслідків публікації для народного депутата.
Після цього будь-які претензії Лукашука втратили сенс, а його позов – будь-які підстави.
Проте він був іншої думки. Представник Лукашука в суді всупереч логіці і фактам продовжував звинувачувати мене і редакцію в наклепі і вимагати відшкодування за моральні збитки, жодного доказу яких не надав. Причому матеріальні претензії до редакції позивач зменшив до 1 гривні, а до мене залишив у сумі півмільйона. Що, на мій погляд, свідчило про одне: прагнення народного депутата залякати журналіста.
Хмельницький міськрайонний суд в особі судді Оксани Заворотної виявився дуже чутливим до вимог нардепа і 25 вересня 2012 року визнав наклепом інформацію щодо Лукашука в статті «Зачистка» та зобов’язав автора компенсувати йому моральну шкоду в розмірі 10000 гривень (плюс ще 100 за судові витрати), а редакцію – 1 гривню.
Природно, ми подали апеляційні скарги на це рішення. Після цього, 8 жовтня (це було напередодні ухвалення Об’єднаною опозицією і «Ударом» спільного рішення про відкликання деяких їхніх кандидатів), мені раптом зателефонував Лукашук і запропонував укласти мирову угоду. «Ваш позов абсолютно безпідставний, – сказала я у відповідь. – Відкличте його, це можливо і на етапі апеляційного розгляду». «Я думав, що ваша стаття -замовна». «Я не пишу замовні статті. І поміркуйте логічно: нащо б я вилучала інформацію щодо вас, якби стаття була замовною?» «А чому ви в мене не уточнили, чи йду я на вибори від Королевської?» «Якби ви це планували – то невже мені підтвердили б?»
Лукашук промовчав. Я теж не стала йому нагадувати, як кілька років тому у відповідь на моє питання, чи правда, що в нього є родинні бізнесові інтереси на хмельницькому ринку (про що знає весь базар), він обурився: «А ви що, прокурор, щоб я вам відповідав?» Несерйозно розраховувати на чесну відповідь від політика, який вважає можливим так спілкуватися з журналістом. Та я ще раз запропонувала: «Зніміть позов». «Добре, зніму», – пообіцяв Лукашук.
Пообіцяв не лише мені. Увечері того ж дня до мене зателефонувала кореспондент УНІАН, що, як виявилося, займалася цією темою, і поцікавилася: «Лукашук сказав мені, що відкликав позов. Це так?» «Не знаю. Обіцяв. А як насправді, з’ясується в суді».
В суді з’ясувалося, що Лукашук таки написав заяву. Але не відкликав позов, а повідомив про «мирне врегулювання спору» і відмовився від виконання рішення та відшкодування моральної шкоди. Хоча не міг не знати, що й без його заяви рішення суду першої інстанції не діє до вердикту апеляційного суду.
Ціну обіцянкам нардепа я ще більше відчула згодом. Засідання апеляційного суду двічі відкладалися через неявку представника Лукашука. Можна було подумати, що, знову ставши народним депутатом (що ще раз підтвердило відсутність будь-якої моральної шкоди для нього), Лукашук уже й думати забув про свій позов. Аж ні. Його представник нарешті прибув на засідання. І приніс… заперечення на наші апеляційні скарги, яке повністю анулювало попередню заяву Лукашука. Бо в ньому чорним по білому зазначено: «Розмір задоволеної судом моральної шкоди є недооціненим та не в повній мірі відображає характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач».
Дивний збіг: представник Лукашука з’явився до суду і поновив претензії після того, як 8 грудня 2012 року в «Дзеркалі тижня» була опублікована моя стаття «Хмельницька Феміда – хабарникам: плодіться і розмножуйтеся, дорогі наші шахраї!» – про головного лікаря обласної стоматполіклініки Р.Свестуна, який, незважаючи на 53 доведених у досудовому слідстві епізоди хабарництва, почувається безкарним, бо за ним – сам голова обласної державної адміністрації В. Ядуха.
Але ще дивніше те, що десь за рік до нинішнього суду один із керівників облорганізації Партії регіонів тільки погрожував мені у ЗМІ судовою відповідальністю: власне, ні за що – так, попередив. А настала вона наразі з подачі представника опозиції: теж ні за що – так, аби знала, що писати, а про що (про кого) мовчати.
І це найстрашніший збіг – коли представник партії влади й опозиціонер (хоч він теж влада – бо ж нардеп) однакові в бажанні залякати журналіста, покарати журналіста, причому зробити це показово, щоб іншим була наука: «Мовчи, глуха – менше гріха».
Втім, не поспішатиму з висновками. Почекаю висновків суду.
Світлана Кабачинська.
Просто для інформації: переслідування журналіста посадовою особою становить склад злочину відповідно до статті 171 кримінального кодексу України.
