Синод єпископів УГКЦ звернувся 4 лютого до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України зі словом останнього попередження владі і закликом до українців – не розчаровуватися і не зневірюватися: «Сьогодні настав крайній термін для переміни свідомості влади, задля того аби пройти точку неповернення, за якою можна буде будувати по-справжньому незалежну країну без руйнівних наслідків пострадянських травм».
Владики УГКЦ наголошують, що сьогодні Україна потребує лідерів, які здатні брати на себе відповідальність за втілення прагнень українців. Занепокоєння Церкви викликають, зокрема, сигнали про блокування на державному рівні реформ, яких вимагає і потребує наше суспільство. Як наголошують владики, «вже неозброєним оком видно, як у суспільстві зростають розчарування і тривога».
«Безпідставне затягування чи відкладання реформ стримує розвиток нашого суспільства. Ще більшу загрозу для цього розвитку несуть у собі корупційні інтереси та дії декотрих політиків і груп, бо вони вбивають віру українців у саму можливість життєво необхідних змін. Окрім того, вони ще й руйнують суспільну довіру до владних інституцій, що в нинішній ситуації може бути вигідне тільки нашим ворогам», – з тривогою констатують владики УГКЦ і попереджають владу: «Українське суспільство хоче бачити результат своєї боротьби за гідне життя, за що наш народ заплатив і надалі платить таку високу ціну кривавих жертв на Майдані та на Сході України».
Єпископи УГКЦ застерігають владу від подвійних стандартів: «Коли народ платить кров’ю за саму незалежність держави на полі бою, неприпустимо перекреслювати його подвиг гальмуванням змін, внутрішніми чварами і торгувати її добрим ім’ям у міжнародній спільноті. Суспільство очікує від влади нових і чесних правил, яких вона повинна дотримуватися, а також відповідальних і прозорих дій, котрі даватимуть підстави для довіри та надії».
Головний заклик до сьогоднішньої влади від владик УГКЦ такий: «Не ставити особисті, бізнесові чи партійні інтереси вище від загальнонаціональних. Турбота про спільне благо та скерування всіх здорових сил на захист гідності людини та на утвердження соціальної справедливості в нашому народі мають стати консолідаційними факторами для всього суспільства та його провідників. І сьогодні настав крайній термін для такої переміни свідомості влади, задля того аби пройти точку неповернення, за якою можна буде будувати по-справжньому незалежну країну без руйнівних наслідків пострадянських травм».
Окремо єпископи звернулися до українців: «Дорогі співвітчизники! Після Майдану, в обставинах зовнішньої військової агресії проти нашої держави, українське суспільство не має права перетворюватися на суспільство розчарованих чи зневірених. Це було б найбільшою поразкою для всіх. Необхідно зберігати холодний розум і спокій, щоб якимись нерозважними діями чи гарячковими кроками не змарнувати здобутків, котрих ми досягли такою великою ціною».
Релігія (будь -яка), це “опіум для народу” та засіб для “верхівки” опосередковано керувати цим народом. А взагалі вже час припинити усілякі спекуляції щодо досягнень т.з. “майдану” і “революцію гідності” та визнати, що насправді ніякої революції (та і мети її робити) не було, бо ніхто не збирався змінити і не змінив суспільно-політичний та економічний лад в державі. Як був “дикий” капіталізм з олігархами при владі, так і залишився ще “дикіший” з “новими старими” олігархами. “Вор у вора дубинку украл”. А щодо гідності, то насправді був звичайний егоїзм, підступність та заздрість до тих, хто вже встиг накрасти, основної частини т.з. “низової” складової цієї “революції” (галицько-волинського, люмпенського чи кримінального походження, або просто підкуплених чи залучених обманом чи примусом), тобто тих, хто безпосередньо “хуліганив” на майданах (а насправді, суттєво порушував чинне тоді законодавство України, яке, до речі, не змінилося і на даний час). І цих людей, і їхню підспудню (майже на рівні інтуїції) ницю мотивацію досить успішно використали ті, хто потім прийшов до влади. І знову це використовують ті, хто зараз хоче прийти до влади. А безпосередньою успішно роздмуханою “іскрою” було те, що Янукович “зруйнував” надію тих, хто думав, що після підписання відповідної угоди з Європою, можна буде зразу, або втекти туди в Європу (був обіцяний безвізовий режим, якого і досі немає), або, нічого не роблячи, зразу добре зажити на Україні. Зрозумійте, що наслідком цієї “революції” якраз і є хаос і безлад та розвал України, як нації, яка тільки формувалася, так і самої держави, та загибель людей і основних фондів. Як видно з зубожіння основної маси нашого народонаселення, не відбулася і т.з. “соціальна” революція. Тобто, насправді це була “революція негідності” за свободу “від здорового глузду”.
До чого тут революція!!? вона уже відбулась і шановний Володимир Путенко її не поміняєш!! А єпископи говорять правду що людям уже набридло вірити брихні та пустим обіцянкам про краще життя!!
І на рахунок що були олігархи і є олігархи… я повністю згідний. Згідний про те що корупція на сьогоднішній день “цвіте і пахне” і якщо так буде далі то на весні будуть вибори або …..
Революції не було (не полінуйтеся, вивчіть визначення даного сдова / поняття), цього ви так і не зрозуміли. Ще раз уважніше, прочитайте те, що я написав. Був звичайний “переворот” та “узурпація” влади (почитайте визначення цих понятть), все всупереч чинній і тоді, і зараз Конституції України (уважно почитайте і ЇЇ, бо дуже помітно, що ви з нею не знайомі).
Просто якесь déjà vu.
Знов УГКЦ в авангарді подій на майдані. Схема “заклик-дія” вже відпрацьована греко-католиками у 2013 році.
Напевне передовий загін невинних дітей – студентів УКУ, вже придбав квитки до Києва.
Стаття 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», говорить: «Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави», а ст. 16 Закону говорить, що діяльність релігійної організації припиняється в разі: « … спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій».
Шкода, що в Україні не залишилось державних структур здатних надати правову оцінку діяльності певним Церковам.