Уявіть, що ви стали олігархом. Для вас відкрилися небачені горизонти капіталовкладень, які йдуть у “соцпакеті” з політичним “дахом”. Серед привабливих напрямків — енергетика. За лояльності вищого керівництва країни і за “гарячими пропозиціями” купуєте акції держпідприємств-монополістів, запускаючи туди своїх менеджерів. Словом, бізнес процвітає і господар щасливий.
Приблизно подібним чином почувався один з “улюблених” олігархів президента Віктора Януковича Дмитро Фірташ. Однак позиції “газового принца” похитнулися після зміни влади в Україні. Йому, як і решті товстосумів, довелося жити по-новому. Він перебрався до Австрії, де був заарештований, а згодом відпущений.
Нас менше за все цікавлять життєві поневіряння успішного та впливового бізнесмена. Цікавим є те, як працює газовий бізнес мільярдера в Україні за фізичної відсутності бенефіціара. Адже не секрет, що ще в 2008 році структури власника Group DF Дмитра Фірташа викупили контрольні пакети акцій семи українських облгазів у бізнесмена Олега Бахматюка: “Закарпатгаз”, “Чернівцігаз», “Волиньгаз», “Чернігівгаз”, “Івано-Франківськгаз”, “Львівгаз” та “Сумигаз”. Пізніше Фірташу вдалося отримати контроль над “Вінницяоблгазом і “Черкасигазом”.
Фото n-auditor.com.ua
Потім він придбав у заступників голови “Нафтогазу” Володимира Якубенка та Вадима Українського компанію “Газтек”, яка контролювала “Хмельницькгаз”, “Житомиргаз”, “Миколаївгаз”, “Рівнегаз”, “Дніпропетровськгаз” і “Запоріжгаз”. У 2012 році “Газтек” збільшив свою частку в облгазах, які йому належали, а також придбав частки в “Севастопольгаз”, “Кримгаз”, “Луганськгаз”, “Харківміськгаз” і ряд пакетів дрібніших міськгазів.
Газовики Фірташа не полюбляють конкуренції
Вищеописану газову монополію олігарха нова влада вирішала розбити, ухваливши 5 квітня 2015 року Закон України “Про ринок природного газу”. Новий закон про ринок газу, який передбачає відділення функцій оператора від функцій тих, хто видобуває газ, і постачальників, вступив в силу з 1 жовтня минулого року. Також Закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України і покликаний створити ефективне конкурентне середовище на ринку природного газу з урахуванням основних вимог законодавства ЄС. В цілому, він писався на виконання державної політики імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзу.
Що у цей час відбулося з монополістом №1 — ПАТ “Хмельницькгаз”, який покриває всю Хмельницьку область за винятком Шепетівки і Шепетівського району, де є свій постачальник ПАТ “Шепетівкагаз”. Газовики пустили бруньки, і на ринку газу області з’явилося досі невідоме ТОВ “Хмельницькгаз збут”, яке одержало у національного регулятора ліцензію на постачання природного газу.
Для усунення будь-яких спекуляцій одразу розставимо крапки над “і” щодо засновників і бенефіціарів двох газових підприємств. За даними SMIDA, “Хмельницькгаз” належить двом юридичним особам і одній фізичній. Контрольний пакет акцій (50,89%) знаходиться у фірташовського ПАТ “Газтек”. Ще 25% закріплено за державою в особі НАК “Нафтогаз Україна”. 14,67% акцій має фізична особа-підприємець з Росії, яка в реєстрах залишається інкогніто.
ТОВ “Хмельницькгаз збут” заснували ПАТ “Хмельницькгаз” і Володимир Луняк з Москви. Паралельно росіянин є бенефіціаром, який отримує прибутки з діяльності цього ТОВ. Щоправда, пізніше хмельницькі газовики навіть скликали прес-конференцію задля того, щоб зректися російського “сліду”. А потім внесли зміни в ЄДР, прибравши прізвище Луняка.
Відтак функції постачальника/продавця блакитного палива закріпилися за ТОВ “Хмельницькгаз збут”, а транзитером залишився монопольний ПАТ “Хмельницькгаз”. Хоча експерт Центру Разумкова Віктор Логацький, трактуючи закон про ринок природного газу, вважає, що в дійсності має бути створене конкурентне середовище.
“Функція постачальника газу і функція оператора газової системи тепер розділені. Функції оператора залишаються за облгазами, а постачальників в кожній області може бути декілька. Таким чином монополія Фірташа знята”, — висловився він у розмові виданню DW.
Мусимо вас розчарувати — хмельницькі “фірташівці”, як нічого не бувало, практично одноосібно продовжують сидіти на газовій трубі. За інформацією видання “Наші гроші”, з початку 2016 року облгази, контрольовані Дмитром Фірташем, продають газ бюджетним установам дорожче від “Нафтогазу” і приватних компаній. Зокрема, ТОВ “Хмельницькгаз збут” відпускає блакитне паливо по 9,005 грн. за куб. м для бюджетників, коли “нафтогазівці” цей товар відпускали по 6,612 грн. за куб. м.
Всі тендера, в яких лаври переможця дісталися ТОВ “Хмельницькгаз збут”, відбулися у неконкурентний спосіб із застосуванням переговорної процедури закупівлі. Треба наголосити, що замовники (вони ж бюджетні установи!) особливо не парилися і, очевидно, давно струшували пилюку із законодавчих “талмудів” у сфері держзакупівель. Бо, якби завчасно відслідковували зміни до законів, то не нарубали дров, чим додають роботи для правоохоронних органів і ревізорів з фінінспекції.
Ось три кити “обґрунтувань”, на яких тримається неконкурентний тендер, а звідти укладена угода між бюджетниками і хмельницькими газовиками: п.2 ч.2 ст.39 Закону України «Про здійснення державних закупівель»; постанова НКРЕКП від 12.01.2015 №9, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.03.2015 р. за № 289/26734 (примітка: справді ця постанова НКРЕКП підпадала під обгрунтування до 1 січня 2016 року — авт.); постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729.
Розшифруємо для ширшого розуміння. І так, пункт 2 частини 2 статті 39 Закону України «Про здійснення державних закупівель» гласить: “Переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі відсутності конкуренції (у тому числі з технічних причин) на відповідному ринку, внаслідок чого договір про закупівлю може бути укладено лише з одним постачальником, за відсутності при цьому альтернативи”. По-перше, “газзбутівці” з Хмельницького, за даними Антимонопольного комітету України, не включені до реєстру суб’єктів природних монополій, на підставі якого сформовано Зведений перелік природних монополій. А це означає, що конкуренцію на ринку газу області, де-юре, визнано.
По-друге, що стосується потенційних конкурентів. На сьогодні, щонайменше, два газопостачальних підприємства з інших регіонів засвітилися на торгах у Хмельницькій області. Це — черкаський ТОВ “Енергогазрезерв” і київський ТОВ “Облгазпостач”. Іхні цінові пропозиції виявилися нижчими, аніж тутешніх газовиків.
Рухаємося далі. Поклик на постанову НКРЕКП від 12.01.2015 №9, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.03.2015 р. на сьогодні є безглуздим з огляду на пункт 6 “Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про ринок природного газу”: “Провадження діяльності з постачання та розподілу природного газу здійснюється на підставі чинних ліцензій, що були видані до дня введення в дію цього Закону, протягом трьох місяців після затвердження ліцензійних умов на провадження відповідного виду господарської діяльності згідно з положеннями цього Закону”. Тобто, закон про ринок природного газу набув сили 1 жовтня 2015 року і крайні терміни діючої ліцензії газовиків, на яке поширювалося “юридичне перенесення”, вичерпувалися 31 грудня 2015-го — календарної дати, коли теоретично можна було застосовувати процедуру переговорних закупівель.
І, врешті-решт, “броня” у вигляді постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» є просто сміхотворною і абсурдною. Згідно з підпунктом 2 пункту 2 цієї Постанови, реалізація природного газу для задоволення потреб установ та організацій, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, здійснюється суб’єктами господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом.
Разом з тим, стаття 13 Закону України “Про ринок природного газу” (є вищим, ніж підручні урядові документи) чітко артикулює: “Всім споживачам гарантується право вибору та зміни постачальника газу”. При цьому у зазначеному Законі відсутні поняття “постачальник газу за нерегульованим тарифом” і “постачальник газу за регульованим тарифом”. Виходить, що в Кабміні просто “забули” привести у відповідність чинну Постанову.
“Персональну відповідальність за проведення торгів несуть замовники. А те, що вони не дотримуються норм законодавства, то воздасться по їхній “вірі”. Відповідно до статті 7 Закону України «Про здійснення державних закупівель», контроль здійснює Держфінінспекція та правоохоронні органи. Єдине, що можна сказати у захист бюджетних організацій — держава ускладнила їм життя, зобов’язавши купувати природний газ за відритими торгами”, — такий коментар автор публікації отримав від співрозмовника з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
Іншу математику на противагу міністерській надав НГП голова комітету з конкурсних торгів, начальник відділу матеріально-технічного забезпечення Головного управління юстиції у Хмельницькій області Віталій Зеноага. Його відомство у першій декаді грудня 2015 року оголосило тендер на закупівлю природного газу шляхом відкритих торгів на січень-грудень 2016 року. Заявилося троє учасників: ТОВ “Енергогазрезерв” з пропозицією 662 тис. грн., ТОВ “Облгазпостач” — 680 тис. грн і ТОВ “Хмельницькгаз збут” (поодинокий випадок, коли хмельницькі газовики пішли на відкриті торги — НГП) — 699 тис. грн. До речі, апетити “газзбутівцям” довелося вгамувати і замість стандартної ціни для бюджетників 9,005 грн. за куб. м на цих торгах розрахувати по 7,80 грн. за куб. м. Правда, відчутна різниця?
Водночас пан Зеноага розповів і про технічні неприємності, з якими стикнулася обласна юстиція при закупівлі блакитного палива.
“Ми передбачали, що складнощі можуть виникнути саме із постачанням природного газу у районні підрозділи юстиції. Зокрема, у лютому одержали листи від газовиків щодо попередження про відключення блакитного палива, оскільки юстиція не продовжила з ними договори, при цьому використовувала газ. Наразі питання врегулювалося — додатковими угодами вирішено провести проплати з ТОВ “Хмельницькгаз збут” за спожитий газ протягом січня і частини лютого цього року”, — зазначив він.
Чому не працює постачальник “останньої надії”
При зміні правил гри на ринку природного газу України законотворці ввели поняття постачальник “останньої надії” (стаття 15). По суті, це такий собі батут, на який під час настання форс-мажорних умов може розраховувати замовник-бюджетна установа.
“У разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника “останньої надії”, постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника “останньої надії, та на умовах типового договору постачання постачальником “останньої надії”, що затверджується Регулятором”, — гарантує законодавство.
Розпорядженням Кабміну від 10 грудня 2015 року №1307 на три роки постачальником “останньої надії” визначено НАК “Нафтогаз-Україна”. Парадокс, але “нафтогазівці”, як тільки можуть, відкараскуються від додаткових обов’язків, які під ялинку впали на їхні голови. На своєму офіційному сайті вони розмістили гнівні філліпики, мовляв, немає чого пертися до нас, якщо у замовника закінчився договір угоди з попереднім постачальником або вчасно не провели тендер. Тим самим відкривається пряма дорога до судових позовів.
На практиці НАК “Нафтогаз-Україна” не надав достатнього механізму для підписання договорів з бюджетними установами на строк, що не перевищує 60 діб, що є достатнім для проведення конкурентних процедур. Таким чином, усі бюджетні установи в Україні втратили єдино можливий законний спосіб для безперебійного правового врегулювання процесу забезпечення постачання газу з 1 січня 2016 року.
В цілому, ситуація із закупівлями природного газу на Хмельниччині надто слизька. Більшість замовників-бюджетників хаотично і по старій накатаній схемі проводять тендера із застосування переговорної процедури (колись це були торги з одним учасником), підставляючи обґрунтування архаїчних зразків. А це пряме порушення норм Закону України “Про ринок природного газу”, що писався у під диктовку ЄС, куди намагається прямувати наша країна.
Інша частина замовників (вони у меншості), яка бодай моніторить і слідкує за оновленням законодавства у сфері держзакупівель, оголошує відкриті торги по газу. І безумовно економить на ціні товару.
Однак, коли настане час збирати каміння, то по потилиці дадуть не газопостачальному підприємству, а замовнику. Останній, думаючи, що здихався тендерного “геморою”, провівши переговорну процедуру із закупівлі природного газу, навпаки, набрався зайвих реп’яхів.
Віталій Тараненко.