Одна з непопулярних реформ, на яку врешті наважився уряд, пов’язана з кардинальним підвищенням тарифів на природний газ для населення, відповідно – зі зростанням цін на електроенергію, тепло, водопостачання та водовідведення. Усі уроки українців дурили розповідями про те, що формування цін на газ має визначатися не його ринковою вартістю, а рівнем доходів громадян, їхньою фінансовою спроможністю. Насправді це твердження суперечить звичайній економічній логіці. Коли селянин іде на ринок зі своєю картоплею, цибулею, молоком чи яйцями, то на питання, за якою ціною іх продаватиме, відповідає: «як базар». Зрозуміло, що його хотілось би продати свою продукцію якомога дорожче. А покупці воліли б купувати її якомога дешевше. Але там, біля прилавка, вони змушені домовлятися. І тільки ця домовленість визначає справедливість ціни. Якщо створюються умови для монополізації постачання товару, якусь його частину продають не на конкурентних умовах. І коли ціну на товари визначає політик, виголошуючи полум’яні промови з парламентської трибуни чи під час телешоу, – тоді це неминуче призводить до зловживань, обкрадання виробників, та й кінцевих споживачів. Тому держава насамперед має опікуватися створенням ринкових, конкурентних умов для продажу товарів, а не намагатися в ручному режимі диктувати ціни для виробників і споживачів. Хибни ідея про те, що ціни на певні товари мають визначатися не ринком, а рівнем добробуту населення, формує утриманство та паразитування, продукує неефективність у економіці, зловживання та корупцію. Згадаймо Лазаренко, Бакая, Бойко, Фірташа, Івченко та інших скоробагатьків, котрі «заробили» – за рахунок громадян власної країни – сотні мільйонів і навіть мільярди доларів на тому, що ціна на природний газ визначалася в ручному режимі та була різною для різних споживачів.
ШВИДКО ЧИ ПОСТУПОВО?
Критики підвищення тарифів наголошують, що цей процес потрібно було б розтягнути на декілька років. А в цей час займатися встановленням приладів обліку, заходами енергозбереження. Виглядає начебто справедливо. Але зберігаючи занижені ціни на газ для населення, ми продовжуємо підтримувати умови для масових зловживань, коли «дешевий» газ списується як спожитий населенням, а потім уже за ринковою ціною продається промисловим споживачам.
За оцінками експертів, щороку внаслідок такого маніпулювання ділки та урядові чиновники заробляють до півтора мільярда доларів. Тому серед «плакальників» за народ насправді дуже багато тих, хто отримує особисту вигоду від збереження цієї системи корупційного збагачення.
Вона існуватиме доти, доки не буде побудовано ринкову модель ціноутворення щодо газу. Ця модель ґрунтується на визначенні єдиних оптових цін для всіх категорій споживачів, з урахуванням додаткових витрат на постачання кінцевим споживачам. За таких умов очевидно, що газ для комерційного споживача майже завжди буде дешевший, ніж для домогосподарств. Так є в усьому світі, і тільки в Україні зберігалась абсурдна система газового ціноутворення, яка породжувала корупцію та вкрай неефективне використання палива. Саме тому в нас споживання газу на одиницю ВВП є найбільшим у світі, а показник енергоефективності – найгірший.
ЩО РАНЫШЕ – ЗАРПЛАТА ЧИ ТАРИФИ?
Поширеною є думка про те, що спочатку необхідно підняти зарплати до європейського рівня, а потім уже відпускати ціни на газ, тепло, електроенергію, воду. Але послідовність дій для досягнення європейського рівня зарплат має бути якраз зворотна. Ніколи й нікому не вдасться довести зарплати українських громадян до європейського рівня, доки ми витрачатимемо енергоносіїв на одиницю виробленої продукції в рази більше, ніж у Європі, і доки продуктивність праці буде набагато нижчою, а витрати підприємців на хабарі чиновникам усіх рівнів заскалюватимуть. Отже, низькі зарплати в Україні – це наслідок тотальної корупції, неефективності, соціального популізму, яким зловживали десятки років. Шалені зовнішні борги, обвал економіки, різке падіння добробуту населення, анексія Криму й війна на Донбасі, загибель тисяч громадян – це все наша плата за сприйняття популізму й демагогії політиків як норми. Отже, щодо тарифів на газ і комунальні послуги, то завдання держави не в їх заниженні для населення, а в тому, щоб надати малозабезпеченим верствам таку соціальну допомогу (цільові субсидії), яка б забезпечила ім. мінімально необхідне споживання. Спрощену процедуру отримання субсидій держава уже запровадила.
БАГАТИМ – БАГАТО, БІДНИМ – МАЛО?
Ще популярною є теза про те, що, мовляв, в Україні видобувається природного газу стільки, що його вистачить для населення та ЖКГ, і ціни на нього має бути нижчою. Знову ж так, це відверте маніпулювання. Справді, усе, що перебуває в надрах, є загальнонаціональним багатством. У тому числі й природній газ. Але найбільш неефективний механізм його розподілу – це продаж природних ресурсів громадянам за заниженими цінами. Щонайменше тому, що це несправедливо. В Україні десятки, якщо не сотні, тисяч родин не мають можливості споживати природний газ, бо до їхніх домівок не прокладено газові мережі. Таким чином, їх позбавляють належної їм частки в загальнонаціональному багатстві. Ще одна несправедливість пов’язана з кількістю споживання «дешевого» газу. Наприклад, хтось живе в будинку 600 квадратних метрів і споживає газу значно більше, ніж пересічні громадяни. Власникам таких помешкань перепадає значно більша частка від загального багатства.
Багатші споживають більше за бідних, тому постачання газу, тепла, електроенергії за заниженими цінами дає ім. змогу отримати більшу вигоду від цього. Зовсім іншим шляхом пішло Норвегія, з населенням трохи більше як 5 мільйонів, яка має власні поклади нафти й газу. Там за допомогою податків встановили найвищі в Європі ціни на них, змушуючи всі категорії споживачів до їх мінімального споживання та стимулювання використання альтернативних джерел енергії. Отже, якщо ми хочемо забезпечити справедливий розподіл національного багатства, то доходи, пов’язані з видобутком природних ресурсів, маємо за допомогою рентних платежів направляти до державного бюджету. А потім максимально прозоро й ефективно розподіляти їх на нагальні потреби. Нині це переважно цільові субсидії населенню. Саме такий шлях обрав уряд, і він є правильний.
СТИМУЛЯЦІЯ – ЦІНОЮ І КРЕДИТОМ
В Україні населення споживає газу значно більше, ніж будь-де у світі. Адже за умов низьких цін витрат на утеплення власних осель, встановлення твердопаливного котла, чи сучасного газового, ніколи не окупляться. Реальна ціна на газ, електроенергію, тепло, як це не жорстоко, є головним аргументом і стимулом для енергозбереження. А завдання народних депутатів – ухвалити такі нормативні акти, які б змусили постачальників газу й тепла встановити протягом 2015 року будинкові прилади обліку в усіх багатоквартирних будинках. До речі, у цьому разі уряд зможе істотно зекономити на субсидіях населенню. Бо з’ясується, що реальне споживання є значно меншим, ніж показують постачальники, а отже і витрати домогосподарств будуть нижчими, і субсидій треба менше.
Крім того, урядовці й нардепи мають створити умови для податкового та кредитного стимулювання заходів енергозбереження, які стали б доступними для всіх громадян. Особливу роль у цьому має відіграти Національний банк. Він може й повинен відкрити цільове довгострокове (на 10-15 років) рефінансування банкам з відсотковою ставкою не більш як 2-2,5% річних для кредитування населення та об’єднань співвласників багатоквартирних будинків під 3% річних виняткового для заходів енергозбереження. Кожна родина, яка мешкає в приватному будинку, повинна мати доступ до такого довгострокового цільового кредиту на суму 50-70 тисяч гривень, а кожне ОСББ (залежно від кількості квартир у будинку) – до 1,5-2 млн. грн.
Спочатку буде достатньо, аби НБУ повідомив, що готовий уже в цьому році виділити на рефінансування 25-30млрд. гривень. Поступово, зі збільшенням кількості заявок від населення та ОСББ, обсяг рефінансування має зростати. Якщо Уряд і Нацбанк наважаться на цей крок, то вже першого року впаде споживання енергоресурсів, а отже, зменшиться потреба в імпорті газу, зростатимуть обсяги виробництва товарів і послуг, пов’язаних з тепло модернізацією житлового сектора, відповідно, збільшуватимуться доходи суб’єктів підприємницької діяльності та зайнятих у цьому процесі найманих працівників, що, у свою чергу, забезпечить надходження додаткових коштів до бюджету. Отже, рішуча та послідовна політика енергозбереження може стати головним драйвером економічного розвитку країни, вдарить по корупції та сприятиме підвищенню добробуту населення.
