Потрiбен новий Народний Рух

Вкрай насичені драматизмом героїчні й трагічні події останнього часу змушують подивитися на все, що коїлося і коїться в державі, дещо іншими очима: без зайвих, хоча й природних емоцій, нехай з гіркотою, але з прагненням оптимістичного погляду на майбутнє.

Насамперед, треба набратися сміливості й зробити висновок, що Україна не стала тією державою, про яку сподівалися: незалежною, суверенною та унітарною. Ці надії досі залишаються лише продекларованими, але так і не реалізованими.

Економічно ми міцно залежні від енергоносіїв ззовні, ринку збуту того, що ще виробляємо, але поступово втрачаємо через неконкурентну спроможність, від життєво необхідних кредитів від міжнародних фінансових інституцій та зовнішніх боргів перед ними.

Політично залежні одразу від кількох потужних світових центрів впливу: США, Європи, а донедавна ще і Росії. Встановленими нібито ознаками суверенітету вже поступилися, підписавши відомі угоди з Євросоюзом, погодившись таким чином і на зміни власної Конституції, й на зовнішнє кураторство Брюсселя. Різкий рух на захід водночас викликав відповідну реакцію Москви та руйнування сталих традиційних зв’язків зі східним сусідом.

Так, піддавшись на зовнішній тиск, Україна разом втратила всю користь від географічного становища: природного мосту між Сходом і Заходом, коли однаково була їм потрібна, маючи великий зиск від цього. Досить пригадати, що економічне зростання наприкінці 1990-х початку 2000-х років досягалося саме завдяки цьому.

На превеликий жаль, ми стали жертвою геополітичних зіткнень, забувши давню істину: від добра добра не шукають. Що є переконливішим за цифри? Підсумки минулого року лише по нашому місту засвідчують, що 70% експортної продукції його промислових підприємств спрямовувалося у Росію. Це при тому, що частка експорту в них складала 70-80%.

Що попереду? В Європі цю продукцію ніхто не чекає, вона неконкурентоспроможна, на щось сучасніше коштів у них немає і не буде. А ось що буде з робочими місцями на цих підприємствах і надходженнями від них до бюджетів держави та міста? Варто пригадати знамениту фразу У.Черчиля: “В Англії немає постійних ворогів і друзів, у Англії є лише постійні інтереси”.

Україні необхідно дотримуватися стійкого балансу своїх інтересів як з Європою, так і з Росією. Нині ж виходить, що втрачаємо на Сході великий ринок збуту своїх товарів, продовжуючи імпортувати звідти енергоносії та ще й допомагати окупованому Криму.

Цей парадокс робить нас заручниками становища придатку до інших потужних країн, який свідомо відмовляється від власних інтересів. Між тим статус асоційованого члена Євросоюзу не заважає таким країнам, як Чилі, Ізраїль, Саудівська Аравія, Мексика, бути рівноправними партнерами інших держав.

Наше суспільство, мріючи про приєднання України до Євросоюзу, бачило насамперед вітрину європейського життя, не замислюючись над тим, впродовж скількох століть вона складалась і скількох важких зусиль і втрат потребувала.

Перших втрат, які навіть не передбачали, ми вже зазнали — в ході так званої АТО. Думається, трагічна ціна цього може бути не останньою і надто дорогою. Чи не простіше і не доцільніше було б будувати європейські стандарти життя в себе, Європу в Україні, не поступаючись ні власним суверенітетом, ні зручним становищем такого вигідного і потрібного мосту?

До речі, чомусь такі країни, як Швейцарія, Норвегія, Ісландія, не ставлять за мету вступ до Євросоюзу, досягши власними зусиллями рівня життя, вищого від більшості країн ЄС.

Варто позбутися й ілюзій щодо унітарності держави Україна, вона не була такою з автономією Криму, вона не буде насправді з “особливим статусом окремих районів Донецької та Луганської областей”. Два полюси: Галичина і Донбас у нинішньому стані всі мантри про унітарність роблять лише деклараціями.

Передусім необхідно розпочати діалог з тими, кого вважаємо сепаратистами. Переконаний, що якби це було зроблено вчасно, Україна б не втратила Крим і не було б потреби оголошувати антитерористичну операцію. Силою любити одне одного ніколи не примусиш. До речі, якось непомітно зникло з усіх наших телеканалів ще донедавна обов’язкове: “Єдина країна — єдиная страна…”

Незважаючи на всі декларації, не стала Україна єдиною: ні ментально, ні духовно, ні культурно. А тому, зважаючи на реалії, слід подумати, як поєднати насправді ці розбіжності в державному устрої, щоб зберегти і суверенітет, і   незалежність, і територіальну цілісність.

Чомусь нині у нас якось забулося ім’я натхненника української незалежності та державності В’ячеслава Чорновола. Між тим саме він ще на початку 1990-х висував ідею децентралізації країни, чітко розуміючи вітчизняні внутрішні розбіжності.

Сьогодні, мабуть, варто підійти до цього з дещо іншого боку, не ставлячи під сумнів територіальну цілісність держави, а взявши за приклад такі країни, як США та ФРН. За своїми конституціями вони є федераціями, де поєдналися такі різні території, як Нью-Мексико і Пенсильванія, Вюртемберг і Баварія: з мовними, ментальними та іншими відмінностями.

Для такого міцного поєднання вони вдалися до особливого політичного устрою: двопалатного парламенту з урахуванням інтересів усіх своїх територій. У США навіть різняться закони у різних штатах, які не стосуються основних законодавчих засад державного устрою.

Прецедент з наданням “особливого статусу окремим районам Донецької та Луганської областей” може незабаром відгукнутися у різних формах на Закарпатті, Харківщині, Одещині, Галичині — як цілком мирні та природні ініціативи. Багатонаціональна Україна ще не склалась у єдину українську націю, на це потрібні довгі десятиліття, а може, й століття. Не так давно саксонці, баварці, вюртембержці стали називатися німцями — громадянами єдиної держави Німеччини, не маючи однак таких відмінностей, як росіяни, румуни, угорці, татари і українці в нас.

Двадцятиліття української незалежності переконливо довело, що всі спроби перебудови країни як парламентсько-президентської чи президентсько-парламентської держави бажаного успіху не мали. Очевидно, не матимуть і далі. Насамперед, через слабкість і мінливість політичних сил, які чим далі себе дискредитують у суспільстві. Абсолютна більшість з них партійну ідеологію підмінюють порожнім, але гучним популізмом.

Відтак є нагальна потреба у появі нових політичних лідерів і нових політичних об’єднань з якісно новими та реалістичними орієнтирами. З’явитися ж вони зможуть, якщо саме суспільство подбає про себе і власне майбутнє. Так, свого часу в Польщі виник громадянський рух “Солідарність”, в Україні — Народний Рух, які об’єднали здорові сили в своїх країнах. Отже, час для нового потужного, масового суспільного об’єднання з найширших верств населення, котре здатне буде висунути нарешті придатну і зрозумілу для всіх національну ідею.

Україні конче потрібен новий Народний Рух, щоб вивести її з нинішньої кризи та збудувати власні, а не з чиїхось кальок найвищі стандарти й рівень життя — як це робили американці, англійці, японці, як це роблять нині китайці та корейці.

Новий суспільний рух повинен змінити нинішній порядок, коли у Верховній Раді все вирішують фактично лише лідери політичних фракцій, а голосування депутатського корпусу стає просто формальністю. Ця практика далека від справжніх інтересів та вимог суспільства, всіх територій країни.

Інша річ, коли їх представляють дві законодавчі ланки: нижня — від безпосередніх виборців, верхня — від територій. Наприклад, по два представники кожної області. Така система збалансовує спільні вимоги та інтереси і забезпечує цілісність держави.

Сьогодні необхідно як найшвидше розпочати роботу Конституційної комісії, сформованної за широкої участі насамперед громадськості і науковців, щоб конституційні засади України відповідали сучасним викликам і стали дійсно надійним гарантом її існування та розвитку.

А це можливо лише за умов рівності й урахування особливостей територій, реальної, а не декларованої децентралізованої влади не лише у розподілі повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, а й між Києвом та регіонами, досконалого, а не суперечливого законодавства, котре нині фактично сприяє корупції й не захищає людину та не допомагає бізнесу, заганяючи його в тінь.

Продовжувати процес роботи Конституційної асамблеї має широкомасштабне всенародне обговорення її засад, удосконалення державного устрою, необхідних реформ в усіх сферах життя. Його завершувати має справжній, неформальний референдум, як це належить країні з демократичними принципами. Велику роль у цьому має відіграти загальносуспільний рух.

Він має сприяти формуванню нового, сучасного мислення, цивілізованої держави зі зрозумілою, прийнятною для всіх загальнонаціональною ідеєю. Суспільство має усвідомити, що нам необхідно розраховувати лише на власні сили, яких достатньо, не покладаючись на сторонню допомогу, за яку розплачуватимуться наступні покоління. Треба навчитися вибудовувати рівноправні взаємовідносини і з Європою, і з Росією, відстоюючи насамперед власні інтереси.

Як і всі, вболіваю за велику, щасливу, багату, єдину Україну, якою можна пишатися й присвятити їй своє життя. Час збирати для цього всі наявні сили — іншого не дано.

Loading...
Редакція сайту не впливає на зміст блогів і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють на сторінках "Незалежного громадського порталу"

У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Дмитро Шевченко

Дмитро Шевченко

Депутат Хмельницької міської ради
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментарів: 6

  1. федераліст, мля.

  2. Російськи запроданець, щей протянули в міську раду, я думаю що таких агентів Кремля по всіх міськ радах розкидано.
    Текст писав не його, хоча думка його.Він українською не розмовляє і не пише, він нашу мову ненавидить.
    Родом із Харкова, засланець сепаратиський.
    Ось його інтерв’ю російською мовою:
    http://ngp-ua.info/2014/03/11738

  3. Важко вже розібрати де запроданець, де патріот, де реаліст, де популіст. По досвіду знаю що той хто найбільше кричить українською Слава Україні” насправді гнида і падлюка та грали на розьєднання країни. Таких прикладів багато.

    • Діма , ти пишеш:
      —Україна повинна стати федерацією;
      — УКраїна повинна бути позаблоковою.
      —Найкращі часи були за Кучми.

      Діма ,ти не правий:
      —При Кучмі ,саме при ньому, Україну розчленували банди (одна зних -банда Кучми-зятя Пінчука) , а народ ,який створював статки повністю обікрали. Цим нанесено непоправної шкоди внутрішній безпеці держави і унеможливили її економічний розвиток на перспективу.
      —-Позаблоковість України це те саме ,що стояти розчепірившись на двох байдарках, котрі конкурують в запливі. Яка стабільна позиція:))) Стабільність розчепірки залежить лише від дій і можливостей конкуруючих команд та вміння балансувати. Ноги стерпнуть.
      —-Федералізація= мрія сепаратиста, як би вона не шифрувалась. В нас вже була АРК. І відійшла , чи її відійшли. Федерелізація–в умовах України є її розпадом. Занадто сильні зовнішні чинники націлені на анексію наших територій. США, ФРН -не мають таких чинників і загроз.

      Щодо бачення місця України Євросоюзом і Росією як буферної зони.,то це може стосуватись лише євросоюзу,–Росія Україну як державу суверенну взагалі не бачить.

      ТО ж моє бачення: Ми повинні будувати Україну як жиди будували Свою державу Ізраїль–вчепившись зубами за скелі.Нам легше ,бо навкруги них ісламські вороги, а в нас на заході партнери і друзі. Але нам важче бо саме це нас розхолоджує .

  4. Підтримую,Аліме ти правий на всі 100%

  5. Мені соромно за хмельничан, які обирали автора цього блогу в депутати місьради. Як можна так не любити власну країну і відстоювати інтереси агресора? Блюзнік кацабський

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.