В день, коли міськрайонний суд Хмельницького визнав колишнього генерального директора “Поділля-центр” Олену Павлюк винною у вчиненні адміністративного правопорушення “Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів”, “Незалежний громадський портал” розпитав її про обставини цієї справи.
Фото moyagazeta.com
— Ви відповіли судді, що довго не з’являлись на засідання, бо боялись за своє життя. Хто і як вам погрожував?
— Терор на мою адресу триває вже більше року. І це не можна назвати ніяк інакше, ніж політичним замовленням.
— Чому саме політичне? Ви займались політикою?
— Я працювала на ТРК майже 23 роки. За цей час і в політиці була також. Генеральним директором стала 4 роки тому. Довкола цієї посади завжди була досить серйозна боротьба, саме політична. А все, що відбувається навколо мене зараз, робить одна людина, котра претендує на посаду генерального директора.
— Хто саме?
— Власкор. Це видно було і на відео, яке ви розміщували на порталі. (Далі Олена Павлюк демонструє копії анонімок і звернень з проханням перевірити діяльність «Поділля- центр». Частина з них підписана головуючим на Раді Майдану Алімом Міщуком – ред.).
Останнім часом у вигляді різноманітних анонімок, звернень методично виливався бруд на мене, декого з моїх колег, а особливо на членів моєї родини. Остання ж кляуза, хоча більше це схоже на донос, стала приводом для перевірки і, відповідно, судового позову.
Мета одна – усунути мене від посади і, очорнивши моє ім’я, позбутися мене, як конкурента. Я розцінюю це, як політичне замовлення, бо ця особа зараз фігурує, як один із претендентів на посаду гендиректора.
— Давайте повернемось до погроз. Як саме вам погрожували? Що це були за люди? Що вони казали? Де це відбувалось?
— Це відбувалось і раніше біля ТРК «Поділля центр», на вулиці, і біля мого дому. Погрожували моїй донці. Через ці погрози ми кілька разів виїздили з країни. Коли мене намагалися люструвати в кабінеті губернатора, це були одні люди, коли приходили до телерадіокомпанії – інші.
Ось фото за 20 лютого 2014 року, коли до мене прийшли і сказали, що це мирна акція, а самі почали тишком нишком ,знизу наносити мені побої (показує фотографію синців на руці).
— Ви знімали побої?
— Ні. І дуже даремно, бо після цього потрапила до лікарні ще й з гіпертонічним кризом.
— А коли Вам погрожували на вулиці, ви намагались зняти їх на відео, сфотографувати, записати на диктофон?
— Це все робилось або в темряві, або несподівано для мене.
— Тобто, вони підходили, щось казали і відходили?
— Це були нецензурні висловлювання, тому я не хочу повторювати.
— Але погрози життю були?
— А Ви вважаєте, що ця фотографія – не доказ погроз життю?
— Щодо суті судової справи. Ви не визнаєте себе винною у вчиненні адміністративного правопорушення “Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів”?
— Я вважаю і досі, що, по-перше, основною діяльністю ТРК є виготовлення і розповсюдження теле- та радіопрограм, а це більше стосується закону про культуру. Навіть відносимося до профспілки культури. Ми програми робимо, а не ділимо землі чи розподіляємо фінанси та інше.
По- друге, моя донька працювала ведучою і режисером 10 років, а мама – заввідділом відео фонотеки і (на громадських засадах) вела архівну роботу 14 років. Тож не я їх брала на роботу. І про це знали всі. Я генеральним стала 4 роки тому, а закон вийшов тільки в 2013 році.
А по- третє, відповідно до закону, згідно з яким винесено вирок, навіть в разі повідомлення, результатом мало би стати звільнення таких працівників, бо переведення в інше підпорядкування не можливе. І тут правова колізія.
Вони захищені Конституцією і Цивільно-правовим кодексом. Їх звільнення потягнуло би так само судові позови стосовно мене, та ще й виплату компенсації їм за весь період відсутності на роботі. Та й за що?
За те, що одна приносила регулярні доходи для ТРК, будучи ведучою програми, а фото другої за сумлінну працю тричі поспіль заносили на дошку пошани обласного архіву? І вони не просто числилися на ТРК, а сумлінно працювали.
Раніше, до речі, це називалося династією і викликало гордість. Ми навіть на десятиріччя компанії, під час святкування, в прямому ефірі виводили всіх наших працівників разом з їх рідними, пишаючись цим. А одну пару навіть офіційно одружили на сцені. Хоча це вже не важливо – після всіх знущань мої і мама, і донька звільнилися за власним бажанням.
— Тобто, Ви не вважали, що можете порушити закон та умови свого контракту?
— Ні.
— Адвокат сказав, що Ви будете оскаржувати рішення суду.
— Я прийму рішення суду, хоч вважаю його неправильним. Та й сенсу немає, я звільнилася з роботи саме через тиск, який методично на мене чинився.
— Вважаєте, що суддя була необ’єктивна? Підозрюєте хабар, адміністративний тиск?
Я вважаю, що закон в Україні, як дишло. Його можна трактувати по-різному.
Розмовляла Ксенія Орлова.