Справедливість. Саме цього хочуть більшість українців. Хочеться, щоб, незалежно від соціального статусу, всі діяли чітко, відповідно до букви Закону, й тоді, мабуть, і настане відчуття рівності та справедливості. На жаль, навіть після річниці Революції Гідності, цього й досі немає.
Більше року тому я, Анатолій Ободовський, мешканець Кам’янця-Подільського, працював на місцевому підприємстві «Товтри». Після чергового конфлікту з директором Володимиром Логіном вирішив звільнитись. Він попросив мене допрацювати до 1 грудня, щоб знайти мені заміну (заяву на звільнення я написав11 листопада 2013 року). Тому я продовжив виконувати свої обов’язки. Другого грудня на робочому місці у мене стався серцевий напад. Механік підприємства відвіз мене додому: я сподівався, що там стане краще. Проте, коли за кілька годин повернулася дружина, то побачила мене без свідомості. Швидка госпіталізувала в лікарню з діагнозом «гемарагічний інсульт». Під час амбулаторного лікування директор ТзОВ «Товтри» навідував мене в лікарні, однак жодним чином не піднімав тему роботи.
Після курсу лікування на підприємстві дізнався, що мене звільнено від 25 листопада. Виходить, що з 25 листопада до 2 грудня офіційно я на роботі вже не числився. Але мою присутність на підприємстві засвідчують інші працівники. Якби пан Логін звільнив мене, як ми і домовлялись, 1 грудня, то ніяких претензій не було б, але він це зробив, лише дізнавшись, що я перебуваю в лікарні. Чотири свідки підтвердили, що бачили мене на роботі наприкінці листопада, однак їхні свідчення суд не врахував, оскільки вони є моїми знайомими. Також, по суті, суд не взяв до уваги свідчення механіка, який відвіз мене з цеху додому після нападу.
Доказом того, що я працював на підприємстві аж до хвороби, є також ще й той факт, що збереглись накладні на вивіз сміття з моїм підписом.
На суд прийшов також мій працівник, з яким 28 листопада ми разом працювали на лінії розливу води. Він підтвердив цю інформацію, однак суд, в особі головуючого судді Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Вдовичинського Анатолія Вікентійовича, критично оцінив і ці твердження, оскільки «свідок на підприємстві офіційно не працював і ці твердження іншими матеріалами не підтверджуються». Виходить, що це моя вина, що на ТзОВ «Товтри» хтось працює неофіційно.
Після того, як я дізнався, що Володимир Логін мене звільнив, декілька разів намагався з ним зустрітись, але він всіляко мене уникав. Зрозумівши, що я подам в суд, він, ймовірніше всього, використовуючи адміністративний тиск, змусив підлеглих працівників говорити, що вони не пам’ятають, коли востаннє бачили мене на роботі.
Ця судова справа тягнулась майже рік, і ось 27 листопада суд став на бік відповідача та визнав, що «звільнення відбулось, згідно діючого законодавства».
У позовній заяві я не вимагав від дирекції захмарної компенсації і навіть виплати лікарняних, однак «сліпа Феміда» не почула навіть цього. Що ж, шукатиму справедливості вже у Хмельницькому апеляційному судді. Надіюсь, що у нашій державі правосуддя все ж переможе.
Анатолій Ободовський.
Версія для друку
08.12.2014 at 15:13
Декілька запитань ?
Заява від 11.11.13 року збереглась?
Чи було з Вами 25.11.2013 року проведено усі розрахунки згідно чинного законодавства, чи була Вам в цей день видана трудова книжка і зроблено відповідний запис у картці по введеню трудових книг де Ви мали поставити свій підпис;
Зрозуміло, що в себе бухгалтерія зачистила усі бумаги, але все рівно візьміть виписку з табелю обліку робочого часу скільки днів Ви пропрацювали в листопаді, а потім підійдіть у пенсійний фонд і візьміть виписку за скільки днів у листопаді вам зафіксовано проплочену заробітну плату;