Ленін вимагав у своїх депешах “більше терору”. Сталін до цінних порад прислухався, і теорію “безсмертного Ілліча” збагачував практикою. Причому наповнював її такими несподіванками, що страх і жах проймав навіть найвідчайдушнішого виконавця.
На початок 1938 року припадає апогей насильства. Офіційно дозволено НКВД застосовувати будь-які тортури до політичних арештованих для отримання потрібних “зізнань”. На пропозицію прокурора Вишенського було відмінено прокурорський нагляд за роботою НКВД у розслідуванні справ про державні злочини. Із регіонів продовжували вимагати додаткових квот на “недобитих ворогів народу”. Кремль ініціативу схвалював. На всій Україні тривала сатанинська оргія вбивств. Щоночі від куль падало сотні й тисячі невинних громадян…
Карикатура з сайту school.xvatit.com
Але зло, як бумеранг, повернулося на голови творців зла: кати відчули, що таке бути жертвою. Перша хвиля накрила смертю чекістів дзержинського призову, так званої змови “латвійського центру”. В їх числі – Лаціс, Петерс, Бреслав, Крумінь та інші.
Друга хвиля не забарилась – на поверхню сплила справа “польського центру”. Тобто за версією, в органах держбезпеки діяли згруповані старі польські націоналісти. Кулі в голови отримали Реденс (одружений на Анні, сестрі Надії Алілуєвій), Кобецький, Ольський,
Логановський, Уншліхт, Пілляр, Сосновський, Роллер… Потому настала черга пустити в розхід справу “естонського центру”, які очолювали Рікс і Отто. Під гарячу руку потрапляли одинокі штрафники.
За третьою постала четверта хвиля – велика і нещадна: в епіцентрі – опальний екс-нарком Генріх Ягода, розстріляний 15 березня 1938 року своїми колишніми підлеглими у присутності генерального прокурора Вишенського. Вслід за ним до пекла відправили перших заступників НКВД Агранова і Прокоф’єва, особистого секретаря Ягоди Буланова. Далі соколи Єжова стратили чекіста-окультника Гліба Бокого (очолював засекречений спецвідділ, призначений на цей пост Леніним, і який збирав компромат на вище керівництво партії та країни), начальників багатьох відділів НКВД – Гая, Молчанова, Кишкіна, Миронова, начальника сталінської особистої охорони Паукера (колишнього львівського цирульника, полоненого вояка Австро-Угорської армії, який розстріляв Зінов’єва і Каменєва).
Наступні жертви – Олександр Лур’є, особистий друг Ягоди і співробітник НКВД, Веніамін Герсон – особистий секретар Дзержинського з 1918 року, досвідчені чекісти Тріліссер, Волович, Коган, Шанін, Кацнельсон, Островський, Дерибас, Радзівіловський, Фельдман, Горб і багато інших.
Від центрального апарату НКВД у Москві арешти і страти покотилися по всьому Союзу… Дехто із катів республік і областей не чекав приходу гостей із ордером, а вдавався до самогубства: співробітник зовнішньої розвідки НКВД Фелікс Гурський, начальник Оперативного відділу Самоїл Черток (викинувся з 12 поверху), застрелилися заступник начальника Кримського НКВД Штепа, начальник Горьківського обласного управління НКВД Матвій Погребинський. Яків Візель – ветеран ВЧК отруївся, завчасно сховавши отруту, в тюремній камері. Таку ж смерть обрав колишній при Ягоді начальник ІНО НКВД Абрам Слуцький.
Очільник Харківського управління НКВД Соломон Мазо перед самогубством залишив записку: “Товариші, опам’ятайтесь, куди веде така лінія арештів і вибивання з обвинувачених свідчень?!” Але хто хотів чути голос волаючого?
Після приїзду Єжова до Києва в лютому 1938 року почала працювати московська оперативна бригада ГУДБ НКВД СРСР. Мета: підбити підсумки роботи у викритті “шпигуно-троцькістських, правих, військово-фашистських, націоналістичних та інших антирадянських сил” в Україні. Зауваження зводилися до того, що чекісти не змогли завдати удару “найбільш небезпечним керівним, організаторським, активно-чинним куркульсько-націоналістичним, білогвардійським, шпигунським кадрам”. Чому не зуміли? Бо надто ліберальні енкаведисти. Звичайно, критика була надумана, несправедлива, – кати у Києві та в регіонах працювали цілодобово, часто днями не виходили з приміщень НКВД.
У березні 1938-го на закритих партійних зборах УДБ НКВД УРСР наголошувалося, що тільки нарком Єжов під час нещодавнього візиту “зумів розгледіти ворогів народу, що проникли в органи радянської розвідки, викрити та ізолювати їх”. Поза офіційною мовою настанови “кривавого карлика” зводилися до репресивної ротації енкаведистських кадрів, особливо на зменшення кількості євреїв в апараті НКВД України, у недопущенні і в стримуванні їх на командні посади, а натомість висувати росіян і українців. Тобто за прямою вказівкою Єжова негайно потрібно приступити до “чистки” кадрів.
Нема сумніву, що єврейське засилля в органах НКВД обговорювалося таємно зі Сталіним, який не раз різко висловлювався про жидів. Зверніть увагу на слова “залізного сталінського наркома”, мовлені Успенськомув Києві: “Подививсь я на кадри – тут не українське НКВД, а Біробіджан… Коли я їхав в Україну, то мені казали, що там працює багато євреїв. Так от, мене обманули – там працюють самі євреї”.
Обидва наркоми знали, що відсоток цієї нацменшини серед керівного складу з часів ЧК був значно високим. Станом на 27 січня 1938 року серед 100 осіб налічувалося 62 євреї, 19 росіян, 9 українців, 2 білоруси і 8 осіб інших національностей. Отже, ситуацію треба виправляти. І по від’їзду шефа Успенський приступив конкретно до справи… Першими жертвами стали секретар парткому управління державної безпеки НКВД Віктор Блюман, начальник секретаріату Еммануїл Інсаров (поляк), заступник начальника відділу кадрів Григорій Григор’єв (Фельдман).
Чистки розгорнулися і в областях. Заарештований начальник УНКВД у Кам’янець Подільській області Іван Жабрєв на допиті зізнався, що Успенський “видав директиву про відкомандирування всіх працівників апарату за національністю євреїв… Цю директиву він надіслав й іншим начальникам НКВД”.
Відкомандировували здебільшого в Сибір. Таким чином, із січня до листопада 1938 року з названих вище ста керівних працівників НКВД УРСР було репресовано 37. Зокрема, євреїв – 30, українців – 4, росіян – 3.
“У чекіста є два шляхи – або на підвищення, або у в’язницю”. Сталін, якому належить цей “афоризм”, досить точно і дотепно передав справді диявольську тодішню ситуацію. Щодо репресій проти співробітників НКВД Єжов розмірковував так: “Я давав завдання тому чи іншому начальнику відділу провести допит заарештованого, й водночас думав: ти сьогодні допитуєш його, а завтра я заарештую тебе”. Але ж якби арештовувався лише вчорашній кат-енкаведист! Система вимагала крові не тільки від нього, а й від усіх близьких і далеких його родичів.
Чому співробітники спецслужби потрапили в непрості взаємостосунки з владою? Чому, з одного боку, вони міцно тримали над головами ворогів народу свій караючий меч, а з іншого – стали самі мішенню для репресій? Наведемо декілька думок.
Микола Єжов, коли збагнув, що його кар’єра завершується, сказав: “Ми свою справу зробили й більше не потрібні. До того ж багато знаємо. Думаю, як і ми свого часу, нові люди будуть позбавлятися непотрібних свідків”.
Радянський розвідник-перебіжчик на Захід Різун, під літературним псевдонімом Суворов, зазначає: “Це був час, коли чекістів, котрих вирішено було ліквідувати, відстрілювали інші чекісти, яких поки що ліквідувати не вирішили”.
Енкаведист Олександр Орлов: “Тільки за один 1937 рік було страчено більше трьох тисяч оперативників НКВД… Якщо б ці люди (із числа керівників НКВД – П.М.) були винні в розтраті великих грошових сум або навіть у вбивстві, здійснені з особистих мотивів, – їм, напевно, вдалося б відбутися декількома роками в’язниці. Але вони були “винні” у значно тяжчому гріхові – найтяжчому, що існував у Радянському Союзі: вони знали таємницю сталінських злочинів. Цей гріх тягнув за собою неодмінно лише одну кару – смертний вирок”.
Чекіст Опперпут, який утік на Захід у 1927 році, попереджував своїх колег: “Чекістська машина – це м’ясорубка для всіх, і для вас також, рано чи пізно вас самих будуть ліквідовувати”. Пророче застереження.
В останньому слові на суді кривавий кат Єжов заявив: “Я почистив 14 тисяч чекістів. Але моя провина полягає в тому, що я мало їх чистив…” Додамо: за 1936-1939 роки було арештовано і репресовано понад 22 тисячі співробітників НКВД… Берія зачистив увесь силовий апарат так, як Єжов це зробив після Ягоди. “Славні” органи, якими Сталін захоплювався і порівнював їх із мечем, перетворились на самокараючий інструмент.
Оголений меч став надщербленим об власні тіла катів.
Петро Маліш.
Далі буде.
P.S. Кого з читачів зацікавила ця тема і бажає придбати останню працю “СТАЛІНоїди”, надаємо контактний телефон автора: 097-58-52-127.