Провчити “проклятих хахлів”

“В безумстві кривавого терору 1936-1938 років можна відчути сліди Сталінської параної, – пише академік Мирослав Попович, уродженець Ізяслава. – Такого широкого винищення керівних кадрів партії, держави, армії і держбезпеки ніякими раціональними мотивами виправдати неможливо”.

Гаразд, усі вони були причетні бодай до ПІРАМІДИ ВЛАДИ. А за які гріхи жорстоко карано простих селян, далеких від політики? На побутовому рівні утвердився міф, що Сталін тут ні до чого, це справа запопадливого вислужника Єжова та його команди.

Особливо старалися, мовляв, енкаведисти на місцях… Стара пісня: кремлівські кати вмивали руки від крові, звалюючи вину за невинні жертви на низових керівників. Так було у період Великого Голодомору. Згадаймо, наприклад, як у червні 1932 року наш край відвідав Семен Будьонний. Колгоспники скаржились на голод, а у відповідь чули: “Про ваше лихо, що ви сидите без хліба, влада не знає.

Винні у цьому ваші українські та місцеві керівники. Вони висували зустрічні плани хлібозаготівлі і забрали у вас весь хліб”. Герой кінної армії вдавав із себе “захисника” і радив лукаво довірчими подолянам: “Як дадуть вам цього року плани заготівлі, і ви їх виконаєте, а потім будуть прохати зустрічний, то беріть коси і женіть усіх представників із колгоспу”. На жаль, більшовицькі бригади з вилучення хліба до зернини не стануть “прохати”, а більшість селян після від’їзду “радника” до наступного червня не доживе…

Українське село ще з 20-х років тримало більшовиків і Сталіна у постійному занепокоєнні: як позбутися тепер (і в перспективі) селянських бунтів, національно-визвольного руху? Як витравити упертий хохляцький дух непокори, довести їх до стану (раз і назавжди!) мовчазно-слухняної скотини з опущеною головою? Ця мета переслідувалася при штучному влаштуванні голодомору.

Подільський отаман Гальчевський-Орел у спогадах “Проти червоних окупантів” писав: “Москва, як виявили пізніші роки її тактику в Україні, впроваджувала зорганізовано голод на наших землях. Вічна боротьба з українським “бандитизмом”, “петлюрівщиною”, “сепаратистичним ухилом”, “націоналістичним ухилом” спонукувала метод, ненотованих ніякими хроніками в історії людства: вони організовували на приказ узурпатора, ката-Сталіна голод, щоби приборкати “проклятих хахлів”.

Що збереглося після чрезвичайок, ГПУ, треба було виморити голодом на місцях. Частину населення вивезено на північ, на примусові роботи, де з голоду і фізичного вичерпання падали міліони”.

Знову ж, аби оправдати насильницьку колективізацію і грабіжницьку політику хлібозаготівлі, Кремль звинуватив українську партійну організацію у невмілому керівництві.

… Десь від Покрови 1932-го до Трійці 1933 року, тобто 17 місяців, або приблизно 500 днів, тривала комуно-фашистська війна зі знищення селянства. Спланована і таємна, за якою спостерігав режисер-головнокомандувач Сталін. На полях боїв масової смерті стояли холодні, бездушні сталіноїди Каганович, Молотов, Косіор, Чубар, Постишев та інша догідлива більшовицька рать.

Щільна облога, як накинутий на шию зашморг, поволі і настирливо змушувала хліборобів конати мовчки… Але перш ніж упасти з розпростертими руками на подільський чорнозем, невимовний біль спопеляв серце батькам, бачачи перед собою благальний погляд вихудлої дитини. Господи, як тут не збожеволіти?!

Добилися кати свого. Секретар ЦК компартії України Мендель Хатаєвич, який керував кампанією зернозаготівель, гордо заявив: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробовуванням нашої сили і

їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар (виділено мною – П.М.). він коштував мільйон життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну”. Господар – не українець, а московин, їхні ставленики і яничари більшовицько-сталінської влади.

Американський професор Джеймс Мейс, з яким мені пощастило бачитись і розмовляти в Києві на тему голодомору, дотримувався переконання, що “Москва пов’язала українське селянство з українським націоналізмом як загрозою імперським інтересам… Сталін, Каганович, Постишев та інші запланували в Москві знищення українського селянства як свідомої націоналістичної верстви і нещадно здійснили це в Україні 1932-1933 роках засобом штучного голоду”. А на запитання, хто винен, – продовжує Мейс, – Міжнародна комісія по дослідженню голоду в Україні (1986-1990 рр.) відповіла: Сталін і створена ним система.

Персоніфікація держави з особистістю відбувається, як показує історія, лише в одному випадку: за умови повної концентрації влади в руках однієї людини. Тому коли ми говоримо: Сталін переміг, знищив, розстріляв чи, з часом: винен Сталін – тут не йдеться про підміну понять, а про їх ідентичність: Сталін і влада.

Генсек мав свою думку про Україну, що склалася в нього ще до 1922 року, коли очолював Українську трудову армію, – твердить Іван Белебеха. Після того свої уявлення про УРСР поповнював з інформації найближчих соратників Молотова та Кагановича.

Поняття про нашу націю поєднувалося з поняттям про селянство. Сталін у 1925 р. говорив, що “селянство становить основну армію національного руху… Без селянської армії не буває і не може бути сильного національного руху. Саме це і мають на увазі, коли говорять, що національне питання є, по суті справи, питання селянське”.

Оскільки кожен українець – націоналіст, за словами жида і ката нашого народу Кагановича, то “таку характеристику України було подано Сталіну як істину в останній інстанції”. Відтак кремлівський диявол ставився до України вкрай негативно і з ненавистю.

Звичайно, Сталін відкрито не оголошував своїх намірів розіпнути голодом селян і нема жодних документів про ці таємні плани. Та, за біблійним висловом, “по ділах їхніх пізнаєте їх”. Коли в першому півріччі 1932-го було відомо і в Києві, і в Москві, що майже вся Україна знемагає від голоду, генсек із Молотовим шлють телеграму: “Ніяких відхилень від виконання встановленого плану по заготівлі колгоспами та одноосібними господарствами і по здачі зерна радгоспами не слід допускати за жодних обставин як щодо кількості, так і термінів здачі зерна. Обмежитися вже прийнятими рішеннями ЦК і додаткового завозу хліба в Україну не здійснювати”. Хіба це не факт спеціально спланованого голодомору?

Вершина Сталінського цинізму про страшний голод – у промові на першому всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. Вусатий мудрагель просторікував: “Серед селян є ще немало таких людей, у тому числі серед колгоспників, які сумніваються в правильності колгоспного шляху… Кажуть, що шлях колгоспів є правильний шлях, але він трудний. Це вірно лише почасти. Звичайно, труднощі на цьому шляху є.

Хороше життя даром не дається. Але річ в тому, що головні труднощі вже пройдені, а ті труднощі, які стоять перед вами, не варті навіть того, щоб серйозно говорити про них. В усякому разі, у порівнянні з тими труднощами, які пережили робітники років 10-15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою”.

Визнавши тільки “харчові труднощі в ряді колгоспів”, Сталін жодним словом не обмовився про мільйонні жертви, трупоїдство та людиноїдство. Ці жахіття “не варті навіть того, щоб серйозно говорити про них”. Трагедія для сатаниста всього-на-всього видалася “дитячою іграшкою”.

Відклавши вбік коричневий том творів Й. Сталіна, почав гортати свій старий записник про голодомор на Поділлі. Засвідчити, так би мовити, що “хороше життя даром не дається”. Ось вони, нотатки щоденника жительки Городка Олександри Радченко за 1930-1933 роки. Читайте: “Владу ненавидять всі… Як важко жити. До відчаю важко. Всі страждають від недоїдання чи голоду, та й від напівжебрацького способу життя. До всього байдужість страшенна, гнітюча. Що ж це буде?”

“Люди вмирають по декілька осіб щодня. Вчора прийшов Леонтій Петрович Ткачов, член колективу, з хворою ногою. І він розпух від голоду. Благав що-небудь дати йому. Хоча би мисливську собаку, говорив, що вони (сім’я його – П.М.) з’їдять її. Собаку все одно треба вбити, бо її нема чим годувати. Тож нехай краще з’їдять…”

“Днів два-три тому судили людей за посів жита на не загромадженому восени полі. Винесли вирок. Міліціонер скомандував “Встати!” Всі встали, а один сидить. Наказ повторився. Людина продовжувала сидіти. Міліціонер підійшов, аби штовхнути його, і охнув – людина була мертвою”.

Мати писала щоденник для своїх дітей. Сповідувалася болями від жахливого реального життя. При цьому вірячи, що її маленькі янголята дивом виживуть. І обов’язково натраплять на записи і прочитають… Бо, припускалася думки, і до неї підступиться смерть…

Вижила з ласки Божої, але втрапила до рук сталіноїдів. І засудили за антирадянську агітацію. В обвинувальному висновку пояснили: “Радченко А.Н., будучи враждебно настроенной против Советской власти в период 1930-1933 годов, писала дневник контрреволюционного содержания, в котором возводила клевету на мероприятия Советского правительства и Коммунистической партии по организации колхозов в СССР, а также возводила клевету на материальное положение трудящихся в СССР…” Вирок – 10 років позбавлення волі з відбуттям покарання у виправно-трудових таборах.

Правда для вождя та його послушній банді – “клєвєта”. Чорне для них – біле, а грішне – святе… Брехня відверта, заявляти навпаки, називати порядну людину злочинцем – хіба це не від сатани?

… То хто ж винний у тому, що на наших родючих землях вмирали масово від голоду люди? Сталін, Будьонний, Каганович разом із Хатаєвичами та Постишевими вбивцями за “терор голодом” себе не вважали. “Не треба нас лякати”, – невдоволено перебивали вони на зборах і нарадах виступаючих, які намагалися розповісти те, що є. Тобто про село, яке гине… Натомість заявлялося: “До весни 1933 року ми повинні домогтися кращої, чіткішої, справді більшовицької постанови справи. Ми повинні чесно, хутко й цілком виконати план хлібозаготівлі”.

Менделю Хатаєвичу, якому належать ці слова, трубила в унісон більшовицька преса. З номера в номер газета “Прикордонницька комуна” (м.Проскурів) інформувала і вимагала судити “куркулів та їхню агентуру” за переховування насіння, суворо карати шкідників за обрізування колосків на колгоспних ланах, за зривання хлібозаготівель. “Треба нещадно боротись проти видачі авансів снопами, як це зробили правління колгоспів Мацьківець, Ходаківець, Скаржинець. Така видача авансів не має нічого спільного з директивами партії та уряду” (20 липня 1932, ч. 100).

Автор Гордон у матеріалі “Потрібна більшовицька боротьба за хліб” (20 листопада 1932, ч. 158), пише, що навіть члени Гринівецької сільради і голова комісії сприяння хлібозаготівлі не виконали контрактації зерна. А є в селі чимало осіб, які “не здали нічого”. Чому так? Ідеологічний боєць партії юда Гордон пояснює: “Управа колгоспу на чолі з головою Філімоном Ставиногою вела явно контрреволюційну, розкладницьку роботу серед колгоспників, мовляв: “Як вивеземо хліб, то самі залишимось голодні”. Пускалися на шкідницькі вибрики. Навмисне псували молотарку, рвали паси, не давали коней і транспорту для вивезення хліба”.

Тепер збагнули хто є хто? Не йоськи, не менделі та іже з ними, а українські Ставиноги в усьому винні, – вперто ламають техніку, хитрують із вивозом до райцентру державного хліба. Не-по-ря-док! І автор завершує статтю “пострілом”: “Вимагаємо від слідчих органів негайно навести лад у П-Гринівцях”. Наводили, ще ж не всі виздихали хохли.

… У труну українського селянина перший цвях увігнали сталіноїди під час депортацій так званого куркульства; другий цвях – як силою колективізували його; при штучному голоді загатали третього цвяха; а довершили “великою чисткою”, забивши четвертий цвях.

Господаря від землі не стало… І лемент здіймався над селом і до неба, і те ридання жіноче, і той схлип дитячий окам’янів у душах і в пам’яті. Бо п’ятого, символічного, цвяха червоний гробівник загнав живим і ненародженим на пострах і мовчання.

Петро Маліш.

Далі буде.

P.S. Кого з читачів зацікавила ця тема і бажає придбати останню працю “СТАЛІНоїди”, надаємо контактний телефон автора: 097-58-52-127. 

Loading...
Теги: 
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
NGP

NGP

Редакція "Незалежного громадського порталу"
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.