Наказано: вижати!

Юлія Тимошенко — таки дивовижна жінка! Примудритися бути кісткою в горлі третьому поспіль президентові?! Вона стала клондайком, ельдорадо для вітчизняних силовиків: для того, щоб одержати від президентів бажане, головне — зайти в кабінет, тримаючи на витягнутій руці щось на “сучку дорогу”, “сучку блохасту” або “цю суку”. При Вікторові Януковичі, для якого надійний порятунок від Юлії Тимошенко — ідея-фікс, кримінальне переслідування Тимошенко для співробітників і керівників ГПУ, МВС і СБУ стало не просто кар’єрним ліфтом, а перетворилося на виправдання в очах президента масштабу розгорнутої силовиками бізнес-моделі. Адже тепер це не тільки пошук інформації, а й створення інформаційного продукту, і розгін сигналу в медіа. А це все дуже великі витрати. “Орли Захарченка”, яким довірено забезпечення медіа-супроводу теми Тимошенко у вітчизняних ЗМІ, поки що, на відміну від “орлів Кравченка”, стріляють програмами, документальними фільмами, сценаріями телешоу, статтями і новинами. Обвинувачення в організації вбивства — це останній за руйнівною силою удар, якого влада завдає Тимошенко. Втім, завжди в запасі залишається вбивство як таке. 

Вручення Юлії Тимошенко Генеральною прокуратурою повідомлення про підозру в участі в організації вбивства народного депутата Євгена Щербаня змусило покопирсатися в пам’яті. У ті часи “ДТ”, у міру інформаційних можливостей, намагалося бути в курсі подій, які розгорталися на полях газового та дніпропетровсько-донецького бою. У середині 90-х Павло Лазаренко, який перебував тоді біля керма, надсилав у видавництво “Преса України” машину для одержання сигнального примірника “Дзеркала тижня”: з наших статей, які розкривають схеми роботи на газовому ринку і ринку атомної електроенергії, начальство Павла Лазаренка отримувало уявлення про масштаби “крисятництва”. Однак якщо з дніпропетровцями було все більш-менш зрозуміло, то те, що відбувалося в донецькому клані, залишалося досить закритим для ЗМІ: до Києва долітала чи то гроза, чи то відлуння тієї війни. Протягом тижня я зустрілася з кількома людьми, які мали безпосередній стосунок до подій тих років, і відновила в пам’яті версії, пов’язані зі смертю Євгена Щербаня. Більшість з моїх співрозмовників — великих бізнесменів, справжніх генералів СБУ та МВС, політиків, котрі рибалять на пенсії, — здебільшого будували свої версії на одвічному принципі: “Кому вигідно?”. Частина схилялася до того, що — Лазаренкові, частина до того, що — Ахметову. Однак були й ті, хто наполягав на непричетності до вбивств Брагіна та Щербаня як Павла Лазаренка і, відповідно, Юлії Тимошенко, так і Ріната Ахметова.

Версії

Президентська. Популярність Євгена Марчука, як під час його прем’єрства, так і після, складно переоцінити. Звільнений “за створення власного політичного іміджу”, Євген Кирилович дообрався у парламент в одному з полтавських округів і очолив фракцію, створену у Верховній Раді Євгеном Щербанем — людиною жорсткою, енергійною, діяльною і, як на ті часи, надзвичайно багатою. Синергія закоханості інтелігенції в Марчука, його (як екс-голови СБУ) складів компромату та фінансових можливостей Щербаня перетворювали Євгена Кириловича на надзвичайно небезпечного суперника для чинного президента. Автори цієї версії вважають, що в оточенні Леоніда Кучми міг народитися план усунення або найбільш реальних конкурентів, або їхніх опор. Цим нібито й пояснюється як смерть В’ячеслава Чорновола на Бориспільській трасі, так і розстріл Євгена Щербаня. Що стосується смерті Ахатя Брагіна, то він став жертвою війни між злодіями в законі і картярами.

Московська-1. Цю версію на найвищому рівні обговорюють пошепки. На початку 90-х, коли економіка розваленого Союзу розпалася разом із країною, на союзній сходці злодіїв у законі ухвалювалося рішення про те, де мають крутитися гроші “общака”. Нібито зупинилися на Донбасі — металоплавильному краї. Десятки мільйонів доларів — величезні на ті часи гроші — мали працювати під наглядом Ахатя Брагіна та Євгена Щербаня. Метал плавився, продавався заводами за копійки, вивозився за кордон, прибутки ділилися, капітал приростав. Але після оголошення приватизації, власники довірених коштів поставили завдання придбати за ці гроші на їхню користь ключові підприємства Донбасу. І ця вимога викликала протест Брагіна і Щербаня: молоко, масло, сметана — так, але корова — наша. Змагатися з московським кримінальним світом — це було одне, але втаємничені пам’ятають, що коло злодіїв у законі і церква ще з радянських часів були природним середовищем для КДБ. Лідери нового донецького життя стикнулися зі сплавом криміналу і спецслужб. Що призвело до плачевного кінця і Брагіна, і Щербаня. Але порожнечу знайшлося кому заповнити. І ті, хто прийшов на місце попередників, досі залишаються вірними девізу: “Техас мають грабувати техасці”. Саме цим пояснюється гордість Януковича-губернатора, котрий неодноразово підкреслював, що російського бізнесу в Донбасі при ньому не було. Небажання бути поглинутим Кремлем у рамках Митного союзу також сягає коріннями у ті часи.

Московська-2. Все те саме, але з діаметрально протилежними наслідками. Після того, як спецназівець Болотських, на прізвисько Москвич, вдало проконсультував членів банди Кушніра в питанні використання вибухівки на стадіоні “Шахтар” та особисто випустив кулю в потилицю Євгена Щербаня в аеропорту, московські кримінально-спецслужбівські кола знайшли спільну мову з Рінатом Ахметовим і сприяли його посіданню донбаського царства. Є ті, хто вважає імперію найбагатшої людини в Східній Європі вмістищем інтересів людей, які перемогли амбіції “техасців”, але не прагнуть публічного оголошення переліку трофеїв.

Quid prodest-1. За свідченнями очевидців, Рінат Ахметов — права рука Ахатя Брагіна — після смерті свого друга і партнера майже три роки не виходив за межі резиденції фірми “Люкс” у Донецькому ботанічному саду. Однак це не завадило Рінату Леонідовичу очолити бізнес-імперію, підвалини якої закладали Брагін і Щербань. Чітко й публічно свою версію двох замовних убивств у Донецьку в своєму зверненні виклала Юлія Тимошенко: “Євген Щербань був одним із п’яти засновників корпорації “Індустріальний союз Донбасу” (ІСД), яка володіла сотнями підприємств, незаконно приватизованих у 90-х роках. Крім Євгена Щербаня, власниками корпорації ІСД були Олександр Момот, Ахать Брагін та Рінат Ахметов. П’ятим тіньовим співвласником корпорації ІСД був тоді молодий політик Віктор Янукович, який зараз є президентом України.

Євген Щербань був беззаперечним лідером цієї групи, народним депутатом і лідером Ліберальної партії України. Але протягом короткого часу були трагічно вбиті троє власників корпорації ІСД.

Євгена Щербаня та Олександра Момота було застрелено в Донецьку, а Ахатя Брагіна — підірвано на донецькому стадіоні. Після цього вся власність корпорації ІСД, яка оцінюється в мільярди доларів США, перейшла Віктору Януковичу та Рінату Ахметову. Після трагічного вбивства Євгена Щербаня губернатором Донецької області також зміг стати Віктор Янукович. Керівники банди, яка вбила Євгена Щербаня, були одразу ж ліквідовані в Донецькій виправній колонії, за якою наглядали в той час прокурори Кузьмін і Пшонка. Що ще треба пояснювати і при чому тут до вбивства Євгена Щербаня моє прізвище?!”

Якщо забути, що Ахать Брагін не міг бути співвласником ІСД, бо був убитий іще до створення Індустріального союзу Донбасу, то загалом викладену версію поділяє не тільки Юлія Тимошенко. Брендова оболонка і частина активів ІСД при відгалуженні дісталися Сергію Таруті, Віталію Гайдуку та Олегу Мкртчяну. Більша ж частина активів і донецька корона опинилися в розпорядженні Ахметова і Ко.

Втім, американські адвокати Ріната Ахметова із цим категорично не згодні: “Протягом більш як восьми років ми виступаємо як адвокати пана Ахметова. Протягом цього часу, разом із міжнародною консалтинговою компанією “Кролл”, ми вичерпно провели багаторазові розслідування подібних неправдивих обвинувачень. Ми не виявили будь-яких доказів, які свідчать про те, що пан Ахметов був причетний до трагічних подій стосовно Щербаня та інших бізнесменів. Правду кажучи, деякі із загиблих у 1990-х роках бізнесменів були найближчими друзями пана Ахметова”.

Крім того, адвокати пообіцяли найближчим часом повідати світу історію кожного активу, що належить Ахметову.

Quid prodest-2. Убивства Ахатя Брагіна та Євгена Щербаня були вигідні Павлові Лазаренку і власникові патронованої ним корпорації ЄЕСУ Юлії Тимошенко. Конкуренцію між донецькою та дніпропетровською групами породили не ці люди. Вона бере свій початок ще з компартійних часів. В 90-ті вона перейшла в нову, бізнесово-кримінальну площину. Одержавши доступ до адмінважелів, перший віце-прем’єр, а потім прем’єр Павло Лазаренко лобіював інтереси цілої низки структур, серед яких провідними були ЄЕСУ і “Созидание”. Лазаренко взяв під контроль кров економіки — енергетику. Ключ до успіху у випадку з ЄЕСУ полягав у тому, щоб зобов’язати директорів найбільших і платоспроможних підприємств закуповувати газ саме в цього постачальника. За газ розплачувалися продукцією. Як правило, за собівартістю. А потім ця експортоліквідна продукція реалізовувалася на зовнішніх ринках із величезним прибутком. Саме тому Лазаренко був зацікавлений у тому, щоб ЄЕСУ постачала газ не в Донецьку область, а безпосередньо на її підприємства.

Народжений майже одночасно з ЄЕСУ, ІСД став перешкодою між газом і заводом. Діяв уже вищезгаданий принцип: “техасці” захищають свою територію. Не зумівши пробитися через заслін, Павло Лазаренко, за версією нинішнього слідства, вирішує прибрати ключову фігуру, що перешкоджає в доступі до заводів Донецької області, а саме — Євгена Щербаня. Юлія Тимошенко, за версією ГПУ, при здоровому глузді і твердій пам’яті фінансує домовленість про вчинення вбивства, укладену з кримінальним авторитетом Матросом (він же — Мільченко), переказуючи з рахунків своєї офшорної компанії суму майже в 3 млн дол. Припустимо. І що ж Лазаренко отримує натомість? Доступ до заводів? Ні, оскільки розрахунки з ЄЕСУ, що постачає в область газпромівський газ, ІСД як здійснював трубами Харцизького заводу в обсязі 600 тис. тонн на рік, а точніше 50 тис. тонн на місяць, так і продовжував здійснювати вже після смерті Євгена Щербаня. Власне цими трубами ЄЕСУ і розраховувалося з “Газпромом”.

Доступу до заводів корпорація Юлії Тимошенко так і не отримала. Може, після смерті Щербаня його спадкоємці оголосили вендету прем’єру і активізували бойові дії? Нічого подібного. Більше того, саме Лазаренко був тією людиною, яка спочатку переконала Леоніда Кучму зняти з посади губернатора Володимира Щербаня, прибрати його неефективного змінника Сергія Полякова і пролобіювала призначення президентом на посаду губернатора Донецької області Віктора Януковича. Відповідний указ під натиском прем’єра Лазаренка Леонід Кучма підписав на крилі літака у “Борисполі”. А перший віце-прем’єр Василь Дурдинець, генерал МВС, котрий стояв поруч, кричав президентові: “Що ви робите?! Це ж бандит!”.

За ідеєю, слідство мало б розглядати всі ці і, можливо, інші версії, аби виникло в нього бажання встановити справедливість у справі, яка стала свого часу поштовхом для створення цілих бізнес-материків. Однак Генеральна прокуратура, поновивши розслідування у справі про вбивство Євгена Щербаня, реанімувала процес заради пошуку доказів лише останньої версії. Повернути слідство у потрібному для президента напрямку могли нові показання свідків. Безперечно, всієї колекції даних, отриманих ГПУ у врученому Юлії Тимошенко повідомленні про підозру — немає. Однак уже навіть у цьому документі з’явилися “знахідки”, яких раніше не було як у справі, так і в показаннях свого часу допитаних свідків.

Свідки

Журналіст “Української правди” Сергій Лещенко в 1996 році ще, мабуть, обирав професію. Але, це не завадило Сергієві ретельно розібратися у величезному масиві матеріалів, судових документів і протоколів допитів, пов’язаних зі справою Лазаренка у США. І зараз, ознайомившись із прокурорським текстом повідомлення про підозру, Сергій Лещенко виявив дві сенсації: “Слідчі вважають, що у зловмисників був спільний план, згідно з яким Лазаренко повинен був підшукати безпосередніх учасників убивства, а оплатити злочин Тимошенко і Лазаренко мали разом.

Згідно із цим планом, приблизно на початку 1996 року Лазаренко нібито повідомляє свого радника на прізвище Кириченко про наявність “смертельної загрози” Юлії Тимошенко від представників донецької еліти на чолі з Євгеном Щербанем. За словами Лазаренка, Тимошенко “замовили”, і вона потребує дієвого захисту з боку впливових кримінальних авторитетів.

При цьому, за інформацією “Української правди”, під час допиту в листопаді 2011 року Кириченко не згадував, що небезпека Тимошенко походила від Щербаня. Екс-радник Лазаренка тільки стверджував, що прем’єр наказав йому переказати кошти кримінальному авторитету Олександру Мільченку на прізвисько Матрос.

“У зв’язку з тим, що, коли ЄЕСУ зайшло на газовий ринок Донецької області, у неї виникли проблеми, і їй потрібна була допомога кримінального авторитета”, — пояснював Кириченко під час того допиту.

“У Тимошенко виникли труднощі, була небезпека її життю, і їй знадобився кримінальний дах. Лазаренко сказав, а Мільченко підтвердив, що “вона сидить на курку”, — сказав Кириченко. Водночас протягом того допиту він ніде не стверджує, що для розв’язання цієї ситуації Тимошенко і Лазаренко замовили Щербаня.

У Повідомленні про підозру, підготовленому Генпрокуратурою, стверджується, що Кириченко не знав і не здогадувався про плани Лазаренка та його партнерки. За словами Кириченка, у першій половині 1996 року він привіз Мільченка на дачу до Лазаренка в будинку відпочинку “Пуща-Водиця”.

У подальшому сторони зустрічаються ще кілька разів, після чого в документі з’являється перша за останні десять років сенсація у справі вбивства Щербаня. Слідчі стверджують, що з організаторами вбивства був знайомий не тільки Лазаренко, а й Тимошенко. Ба більше, згідно з документом, Тимошенко з Матросом
знайомить особисто Павло Лазаренко.

Це — сенсація, яка суперечить вироку Луганського суду вбивцям Щербаня від 2003 року. Під час розслідування тієї справи, що перебувало на особистому контролі президента Кучми, жодного разу не стверджувалося, що Тимошенко була знайома з Мільченком, а тим більше замовляла йому “зачистку” Щербаня. Про знайомство Тимошенко з Матросом нічого не казав і Кириченко на допиті 2011 року”. “Як відомо, Євгена Щербаня було вбито 3 листопада 1996 року. Останні сімнадцять років слідчі та журналісти були впевнені, що з убивцями розрахувалися лише через кілька місяців, за кордоном і безготівковими переказами. Зокрема, про це сказано у вироку кілерам Луганського суду.

Але зовсім інша інформація міститься у Повідомленні про підозру. У цьому документі вказується, що перші гроші за вбивство Павло Лазаренко передав виконавцям… ввечері того ж дня — особисто, в Україні і готівкою.

“Увечері 3 листопада 1996 року Павло Лазаренко, знаходячись у себе вдома на території будинку відпочинку “Пуща-Водиця”, передав своєму раднику Петру Кириченку 500 тисяч доларів США готівкою як частину оплати за вчинене вбивство Щербаня і наказав віддати їх Олександру Мільченку. Кириченко, усвідомивши у той момент, що вказані кошти є платою Мільченка за вбивство Щербаня, і 4 листопада 1996 року у вечірній час біля під’їзду будинку №84а, що на проспекті Гагаріна в м. Дніпропетровську, передав їх Мільченку, від якого він дізнався, що це лише частина оплати за вчинене вбивство
Щербаня”.

Це — друга велика нестиковка з вироком Луганського суду та словами самого Кириченка на допиті восени 2011 року. Ніде раніше не було жодного слова про те, що гроші за вбивство Щербаня були заплачені готівкою”.

Подібні самородки-свідчення в матеріалах ГПУ, знайдені на неодноразово переритому слідчими полі, не могли не змусити скептично підняти брови. Але відразу з’явився екс-глава СБУ, який оголосив, що такі показання в справі містилися й раніше. Правда, дивно-об’єктивним чином повівся в цій ситуації Леонід Кучма, котрий заявив, за всієї своєї нелюбові до Тимошенко, що її ім’я не фігурувало в направлених на його ім’я доповідях Генерального прокурора Михайла Потебенька.

Журналісти “Української правди” Сергій Лещенко і Мустафа Найєм ставили запитання: хто міг би бути свідком, який дав новому слідству такі потрібні, з правильно заданим вектором, показання. Спробуємо пошукати відповідь на це запитання.

Петро Кириченко виступив ключовим свідком на боці обвинувачення Павла Лазаренко в американському суді. Цей вибір дарував Кириченку волю під дахом програми захисту свідків, але не славу, і вже, тим більше, не гроші. Особливо ті, що залишилися в покинутій півтора десятка років тому Україні. До останнього часу в Україні проти Петра Кириченка було відкрито дві кримінальні справи й одна проти його дружини Ізабелли. Під арештом перебували чотири об’єкти нерухомості, що належать Кириченку, — три квартири й одне офісне приміщення. На депозиті ГПУ була сума в 1,5 млн дол., власником якої також був Кириченко. У вересні 2011 р. Ізабелла Кириченко приїжджає до Києва з метою продати квартири, з яких нібито знято арешт. З самого початку гуляла версія про провокацію, організовану прокуратурою з метою заманити в Україну дружину Петра Кириченка й, по суті, підставивши її, натиснувши на чоловіка, одержати потрібні показання. Насправді іноді випадковості бувають яскравіші за сплановані сценарії. Ізабелла Кириченко одержує від маклерів-шахраїв довідку з печаткою Генеральної прокуратури про те, що арешт із квартир знято. Раніше квартира просто здавалася в оренду, тепер же її вирішено було продати. Згодом, за словами джерела в ГПУ пів-Різницької ходили дивитися на віртуозно підроблену печатку Генпрокуратури. Річ у тому, що під арешт квартири бралися тоді, коли ще не було централізованого й доступного нотаріусам реєстру об’єктів нерухомості, які перебувають під арештом або в заставі.

Однією з квартир — на Пушкінській — зацікавилася родичка народного депутата Володимира Пилипенка — незмінного соратника Андрія Портнова і юриста — за сумісництвом. Пилипенко вирішує переконатися — сума чимала — чи справді немає претензій до цього об’єкта в ГПУ. Уявляєте, яким було його здивування, коли виявилося, що квартира під арештом? А яка радість була в результаті, коли виявилося, що реалізовувати за фальшивими документами квартиру приїхала сама дружина Кириченка, а не адвокат чи довірена особа?

Ізабеллу Кириченко, яка перенесла онкологічну операцію, затримали, і вона три місяці провела в СІЗО, а потім — місяць під домашнім арештом. Як повідомляє джерело DT.UA у прокуратурі, за часом це збіглося з появою в матеріалах слідства показань Петра Кириченка про близькі стосунки, в яких перебувала Юлія Тимошенко з Павлом Лазаренком.

Улітку минулого року в Америку злітав перший заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін. Чи зустрічався він з Петром Кириченком? Чи брав пізніше участь в двох допитах Кириченка, проведених по супутниковому зв’язку, встановленому між ГПУ та консульством України в Сан-Франциско? Про це історія офіційно умовчує. Не умовчує вона про інше — слідство розжилося новими показаннями, що прив’язують Тимошенко до схеми Лазаренко—Мільченко—Кушнір—Болотських—смерть Щербаня.

А от Петро Кириченко розправив плечі. По-перше, постановою Печерського суду, 22 серпня 2012 р., було скасовано постанову слідчого з особливо важливих справ ГПУ про порушення кримінальної справи проти Ізабелли Кириченко. Її перестали підозрювати в “спробі давання хабара співробітникам ГПУ для зняття арешту з нерухомого майна з метою його подальшого продажу”. По-друге, Петро Кириченко проходив обвинувачуваним у справі Павла Лазаренка. В 1995—1996 рр. було порушено кримінальні справи за статтями: 91-ша, частина 5 — заволодіння державним майном в особливо великому розмірі, шляхом зловживання посадовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою з групою осіб; і 206-та частина 1 — незаконне придбання та зберігання вогнепальної зброї. Претензії до Кириченка цього літа було виділено в окрему справу й 27 вересня 2012 р. постановою Печерського районного суду м. Києва кримінальну справу проти П.Кириченка було закрито “у зв’язку із закінченням строку давності”. Петра Кириченка Печерський суд звільнив від кримінальної відповідальності. Арешт трьох квартир, що належать Петру Кириченку, на це час знято. Гроші, що були на рахунках ГПУ, — повернуто. Петро Кириченко поправив своє матеріальне становище. Слідство — теж розжилося.

А судді хто?

У реанімованому розслідуванні вбивства Євгена Щербаня, яке загрожує стати нескінченним телесеріалом, є, безумовно, безліч запитань — юридичних, процесуальних, політичних, етичних. Усіх відразу не охопиш. Особисто в мене їх кілька. І головне з них: а судді — хто? Випускники Кадетського корпусу та Інституту шляхетних панянок? Однією з цілей обвинувачення Юлії Тимошенко в організації вбивства є… спроба зняти питання Тимошенко з порядку денного відносин Банкової із Заходом. Аж до ухвалення закону й зняття обвинувачень у “газпромівській” справі. А навіщо вона? Якщо Тимошенко буде засуджено за замовне вбивство й корупцію. Однак обвинувачення цивілізованим світом у вибірковості правосуддя Януковича не буде знято за жодних умов. Просто хочеться запитати в чинної влади: панове, коли у вас на малій батьківщині конкурентів десятками й сотнями косили, ви в бібліотеці сиділи, Ахматову читали? А “смотрящі” по всій країні, які гронами висять на кожному міністерстві, — це все ще страшна спадщина Лазаренка? А схеми інкасації всіх бізнесів і галузей — це Юля у владі забула? А переможці тендерів, чиє генеалогічне дерево збігається з генеалогією Сім’ї, — це важка спадщина дніпропетровського клану?

До речі, про справи сімейні. Який стосунок до розслідування вбивства мають непристойні деталі, пов’язані зі ступенем близькості Лазаренка і Тимошенко? Відео з камер спостереження вже не збуджує? Знаєте, Вікторе Федоровичу, чимало українських журналістів мають чітке уявлення про особливості запарканно-межигірського життя. Ми, по можливості, робимо надбанням гласності бізнес-схеми ваших синів і раз на рік — на День Свободи — переглядаємо потішні відео, де “матеря”, “наколотые апельсины” і “американские валянки”. Але ми маємо повагу до людської гідності та почуттів усіх ваших дітей; до почуттів тієї, котру замкнено в Донецьку; зрештою — до ваших почуттів і вашого права на особисте життя. Лохи, так?

Багато хто задається запитанням: чому зараз? Чому за такою статтею? Адже й так усе під Його контролем. Чітких відповідей поки що немає. Цілком очевидно, що відкритий процес над Тимошенко за обвинуваченням, викоченому прокуратурою, покликаний розтоптати її ім’я. А суд присяжних — у Єнакієвому ще залишилося два-три десятки людей без посад, можна вибрати — надійно заховає Тимошенко за ґрати.

Політтехнологи ставляться до цього скептично. Бо ті, хто вірить Юлі, не довіряє жодному слову влади. Ті, хто її вважав “злодійкою”, легко додадуть до титулу ще й “убивцю”. І перших, і других, приблизно порівну. Основна ж маса — до 60% — скептично ставиться як до Януковича, так і до Тимошенко. Що ж до можливого вироку, то Тимошенко буде у в’язниці рівно стільки, скільки Янукович буде президентом. Звільнити її міг тільки народ. Ті самі 11 мільйонів, які голосували за неї в 2010-му. Ті самі 600 тисяч членів партії “Батьківщина”, якими так пишається Турчинов. Ті самі тисячі депутатів усіх рівнів від партії “Батьківщина”. Ті самі дві дивізії членів партії “Батьківщина”, зареєстровані в Харківській області. Але 200 бабусь не були схожі на народ…

Є ті, хто вважає, що підозра — це лише привід влади вступити в серйозні торги з Тимошенко. Торги, у результаті яких вона може бути відпущена на лікування за кордон, по суті, у якості аполітичної тушки.

Є ті, хто вважає, що справу Щербаня реанімовано ще й з метою ускладнити життя бізнес-конкурентові. Рінат Ахметов дуже довго вибудовував свою імперію з ретельно відмитих кубиків, свій імідж з ретельно продуманих меседжів і меценатських витрат. Навіщо владі давати привід і ворушити минуле, про яке багато хто так старанно хоче забути?

Є ті, хто вважає, що обвинувачення Тимошенко в убивстві зніме питання політв’язнів в Україні, і Янукович зможе підписати договір про асоціацію з ЄС. Зможе. Залишилося тільки знайти “лижного інструктора”.

 Юлія Мостова,

“Дзеркало тижня”.

Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.