Війна на Сході забирає життя десятки, сотень українських хлопців. Батьки, дружини, діти втрачають своєї мужніх захисників, а друзі найкращих товаришів. Жорстокості терористів нема меж: вони убивають наповал, знущаються над мертвими тілами та вимагають величезний викуп за заручників. Про це та інше ми поговорили із Артемом Чеховським, товариш якого помер від кулі терориста.
Фото з Інтернету
– Ви втратили друга, який воював на Сході. Скажіть, як він помер?
– Терористи розстріляли їхній автобус, який рухався на бойове завдання. Майже всі бійці померли одразу. От і мій товариш так загинув. Його тіло лежало в автобусі разом із ще одним хмельничанином. От вже й поховали їх разом.
– А як тіла вдалось забрати, ви спілкувались із бойовиками?
– Вони називають себе ополченцями. Про трагічну подію повідомили самі бойовики. За мертві тіла вони вимагали спочатку 150 тисяч доларів, потім сума зменшилась до 15 тисяч. Врешті домовились, що наших мертвих хлопців вони обміняють на семеро їхніх живих. Так й забрали тіла. Хочу сказати, що це стосується не тільки наших хлопців. Так відбувається практично з кожним, хто потрапить у руки сепаратистів. Я та мій товариш особисто спілкувалися із цими ополченцями із ДНР. Серед них є наша людина, яка видає себе за їхнього, ця людина й передає нам усю необхідну інформацію. З ним спілкувався я особисто, а мій товариш зі справжніми бойовиками. Ми хотіли мирним шляхом забрати ці тіла.
– Скільки часу тіла пробули у терористів?
– Мертві тіла українських військових пробули у терористів близько тижня. Весь цей час вони лежали на сонці, їх припорошили землею. На наших хлопцях були сліди знущань. Сепаратисти, ймовірно, наругались над мертвими тілами. Це жахливо, страшно до сліз.
– А влада чи вище керівництво хоч якось допомагає?
– Чиновники не ведуть абсолютно ніяких перемовин. У них там повна каша та паніка. Вони не знають, які хлопці і де служать, як спілкуватися із тими терористами. Не ведуться ніякі списки загиблих, а хто пішов добровольцем, то їх імена навіть ніде не зазначені, а це означає, що їх там ніби й не було. Керівництво відправляє людей на завдання без амуніції, бронежилетів і касок. Люди для них – це гарматне м’ясо. Мало того, ніхто з центральної влади не погодився нам допомогти перевезти тіла зі Сходу на Хмельниччину. Дякувати треба людям на місцях, які одразу почали надавати допомогу. Треба сказати, що серед наших військових також є продажні люди, які доповідають тільки ту інформацію, яка вигідна їм самим.
– Часто доводиться чути, що той чи інший військовий вважається безвісти зниклим. Чи дійсно це так чи влада все ж щось приховує?
– Вони не те, що приховують, вони просто не знають, хто помер, хто не помер. Морги Дніпропетровська вщент забиті мертвими тілами військових. Часто рідним видають не ціле тіло, а шматки. Руки-ноги збирають в пакети, тіла на полях по 6-7 днів лежать. От так висипають рідним 10 рук та 10 ніг, а ті вже впізнають, що з цього належить загиблому. Страшні речі там кояться. Тіла лежать по півтора-два місяці. А вони дають довідки, що бійці безвісті зникли.Шкода тих батьків, які сидять і чекають на своїх дітей, а вони вже давно померли.
Анна Мельник, для НГП.