Хмельничанин Володимир Макогон, якому нещодавно виповнилося 62 роки, здійснивцього літа подорож одинадцятьма країнами Європи, що тривала 32 дні. Для пересічного українця, якого нині навряд чи здивуєш закордонними поїздками, це, на перший погляд, не новина. Аж ні, головне – у засобі пересування. Мандрівку він здійснив на звичайному велосипеді, взявши з собою мінімум із найнеобхіднішого. Загалом Володимир проїхав понад 4 тисячі кілометрів. Фінансові витрати при цьому становили всього 80 євро. Та головне полягає не у відстані й грошах, а в тому, що ентузіаст довів і собі, й іншим: якщо чогось справді хочеш, то завжди знайдеш і спосіб реалізації.
Як усе починалося
До виходу на пенсію Володимир Іванович працював інженером-програмістом у Хмельницькому економічному коледжі КНТЕУ. Каже, що завжди намагався сповідувати здоровий спосіб життя як у харчуванні, так і у фізичних навантаженнях. Спроби дальніх велосипедних поїздок зробив ще у далеких 90-х. Спершу це були відстані у 100-120 кілометрів, зокрема, від Хмельницького до Куражина, де на той момент проживала дружина. Далі була велосипедна подорож від Хмельницького до Львова, яка тривала два дні. Ночувати довелося у полі, під відкритим небом. Як зазначає наш герой, спроба була непростою. Назад повертався, як кажуть у народі «на рамі», у сідлі сидіти не міг. Проте усі незгоди не зупинили потяг до велосипедних мандрівок, відстані яких усе збільшувались.
Черговим наріжним етапом була подорож західною Україною, яка тривала близько тижня та дала неоціненний туристичний досвід. Далі – більше. Наступна викладацька відпустка – і нова подорож. Цього разу вона тривала 26 днів. Знову об’їхавши західні області країни, побувавши у Білорусії, Володимир Іванович подався через Київ на схід, у сторону Донецька. Довелося їхати, як зазначає мандрівник, і через Чорнобильську зону, на що спершу не звернув уваги. А коли почало «першити» у горлі, зрозумів, що слід якнайшвидше залишити за спиною цей край. Суми, Харків, Луганськ… Зрештою велосипедна доріжка вивела до Дебальцево, де з технічних причин подорож довелось припинити, оскільки зламався велосипед. Додому повертався уже залізничним транспортом. У цій подорожі, як, до речі, й у попередніх, ночувати та харчуватися довелося під відкритим небом. Це додало неоціненого досвіду виживання та оцінки власних сил. Велосипед став для нього значно більше, ніж засіб пересування. Це своєрідний стиль і спосіб життя. Спосіб пізнання світу через злиття з природою та мандрівку.
У Європу на велосипеді
Ідея виїхати велосипедом за кордон виникла у Володимира Макогона під час одного з відряджень до Києва. На рекламному проспекті однієї з туристичних фірм був вказаний цікавий туристичний маршрут, який пролягав майже через усю Європу і закінчувався у Франції, в Парижі. І хоча поїздка була автобусною, Володимир Іванович подумав, а чи не зробити її велосипедною.
Спершу вирішив об’їздити прикордонні з Україною країни, які не потребували тоді візового режиму: Угорщину, Румунію. Зібрав свій рюкзак, перевірив справність велосипеда – і вперед, у Європу. Маючи чималий туристичний досвід за плечами, подорож проходила без сюрпризів.
Цікавий випадок стався у Румунії. На ночівлю зупинився на зупинці, поряд ошатної румунської хатинки. Сів відпочивати, аж раптом з’явився старий сивочолий чоловік. Подивився уважно та й зник. Через декілька хвилин знову підійшов та простягнув шматок сала та хліба. Розговорилися. Виявилось, що цей старий румун після війни працював на Донбасі. І хоча Володимир Іванович не знав румунську, а дідок уже майже не пам’ятав українську, спільну мову знайшли.
Як каже Володимир Макогон, навіть коли сталась прикра пригода – досить серйозно поламався велосипед, знайшлись люди, котрі безкоштовно його полагодили та побажали щасливої дороги. І мовний бар’єр ніколи не був перепоною, аби порозумітися.
Після такої обкатки, Володимир Макогон вирішив реалізувати свою давню мрію – проїхати на велосипеді усю Європу.
З візою проблем не було – оформив її під час звичайної туристичної подорожі до Словаччини. Ретельно підготував транспортний засіб, закинув у рюкзак байкову ковдру, теплі речі, білизну, спортивний костюм, два комплекти кросівок, літрову пляшку меду, родзинки. Розкладачку вирішив не брати, бо займала багато місця. Навзамін прихопив декілька рулонів товстого картону, який мав стати спальним місцем.
Кінцевою точкою мав бути Париж, який Володимир Іванович мріяв побачити давно. Та не так сталось, як гадалось. Маршрут довелося відкоригувати уже після перших днів поїздки. Зрозумів, що у визначений для себе час – близько місяця – не вкладеться. Шлях велосипедиста пролягав через Польщу, Чехію, Австрію, Італію, Словаччину, Словенію, Хорватію, Боснію-Герцеговину, Чорногорію, Сербію, Угорщину.
До речі, подорожував Володимир Іванович без жодного електронного приладдя – не брав iз собою ані навігатор, ані мобільний телефон. Нічого не брав і для самооборони, бо вважає подорож європейськими дорогами абсолютно безпечною.
Слід зазначити, що у Європі велорух достатньо серйозно розвинений та облаштований. Однак кожна країна має свою систему знаків та облаштування велодоріжок.
Для довідки
У Європі велосипедистам пропонується велика кількість спеціальних прогулянкових маршрутів. Так, велодоріжки обладнані для індивідуальних або сімейних подорожей на “звичайних” велосипедах уздовж Рейну, Дунаю, Ельби чи Вісли, прокладені маршрути в Альпах і Татрах для любителів гірського велоспорту, також пропонуються траси для велосипедистів-спортсменів, які люблять швидкість.
У Словаччині, наприклад, на сьогодні обладнано 3500 км велосипедних доріжок, у Чехії розбудовується мережа велодоріг з 85-ти маршрутів, власне, як і в Польщі, де поки що виразною є частина євровеломаршруту R1 “Нідерланди-Польща”. В Австрії тільки у Тиролі в лісових зонах пропонується близько 2700 км доріжок, призначених для роверів.
На таких маршрутах завжди розташовані невеличкі готельні комплекси і недорогі ресторани, а також кемпінги. До слова, стихійне встановлення наметів у європейських країнах, як правило, заборонене. Якщо ж велосипедисту дуже хочеться заночувати у власному наметі, то бажано заздалегідь узгодити це з власником земельної ділянки.
Режим подорожі був досить напруженим. Щодня Макогон долав понад сотню кілометрів, ночував, як правило, у малолюдних місцях під відкритим небом. Згодом прилаштувався відпочивати на облаштованих автобусних зупинках. На харчування витрачав 2-4 євро на день, купуючи в основному хлібобулочні вироби та молоко. Так званим «підножним кормом» слугували яблука, сливи, інжир тощо. Розповідає Володимир Макогон: «Нічліг у Чехії. Місце – ожеред, розташований метрів за 100 від дороги. Під ранок випала дуже рясна краплиста роса і, не зважаючи на плівку, яку я виклав поверх ковдри, вона стала трішки зволоженою. З нетерпінням чекаю перших сонячних променів, аби розпочати рух. Несподівано бачу воєнізований варіант джипу кольору «хакі», який рухається паралельно ожереду. В ньому двоє пасажирів в шкіряних плащах і відповідного вигляду капелюхах. Помітивши мене, зменшують швидкість та проїжджають мимо, як видіння з чекістського минулого, не проронивши ні слова. Думаю, що це були власники земельних володінь, де я розташувався на відпочинок».
Для довідки
Більшість велосипедистів подорожують Європою без нічого. Вони роблять зупинки на туристичних базах, готелях або готелях рівня «постіль і сніданок». Деякі вибирають кемпінги або розбивають намет самостійно. Деколи для розширення горизонтів поїздки доводиться разом із велосипедом на поїзді.
Правила безпеки руху
Що стосується безпеки руху, то перше, що відзначив веломандрівник, це якість європейських доріг. «У Польщі побачив капітальний ремонт дороги. – розповідає Володимир Іванович. – Зрозумів, що при наших технологіях, українські дороги не можуть бути кращими, чи хоча б подібними». Каже, що європейські водії, на відміну від наших, поводяться щодо велосипедистів дуже чемно, там узагалі культура поведінки на дорозі незрівнянно вища. Не оминув Макогон і зустрічі з представниками органів правопорядку. Та, на відміну від українських, усі вони намагались, передусім, допомогти вело туристу, а не штрафувати. Зокрема, в Італії, тамтешній карабінер понад два кілометри терпляче виводив до потрібної дороги іноземного туриста, ще й сфотографувався на пам’ять.
Для довідки
Потрапляючи в іншу країну, навіть європейці часом не знають нюансів велосипедних правил. Так, у Франції при пересуванні велосипедом за межами населених пунктів необхідно надягати жовтий “сигнальний” жилет. У сильний дощ та туман ця вимога поширюється й на проїзд велосипедом у населених пунктах. В Італії жилет на велосипедисті є обов’язковим надвечір та вночі.
В Іспанії на велосипеді заборонено розвивати швидкість понад 40 км/год та чіпляти до велосипеда причепи. Не допускаються причепи й у Чехії. А от в Італії, якщо довжина ровера з причепом не перевищує 3 метрів, а ширина останнього не більша за 75 сантиметрів, велосипедист може перевозити у такий спосіб свої речі. Крім того, у цій південно-європейській країні велосипедист повинен мати на собі велосипедний шолом. До речі, у Фінляндії носити шолом велосипедистам також, за законом, обов’язково, відтак, якщо його не виявиться, покарання не буде. В Італії велосипедні шоломи обов’язково повинні бути у дітей віком до 14-ти років.
У Данії на перехрестях заборонено повертати на велосипеді ліворуч. Тим, кому це потрібно, варто або повернути направо, або проїхати прямо, а потім, попередньо злізши з велосипеда, перетнути дорогу пішохідним переходом.
У Голландії правила подібні до тих, які діють в Німеччині, де їздити треба по маркованих велодоріжках, адже при їх наявності виїзд на автодорогу штрафується 20-ма євро. На спеціально призначених велодоріжках у Німеччині максимальна дозволена швидкість – 30 км/год.
Ще у Німеччині вимагають наявності на роверах ліхтарів, які живляться від генератора. Пересування у темну пору доби без них обійдеться у 20 євро штрафу, причому зйомні ліхтарики на батарейках від штрафу не рятують.
Місцевий колорит
На велосипеді ви рухаєтеся повільніше, що, на відміну від поїзда чи автомобіля дозволяє насолоджуватися природою навколишньої місцевості. Подорож на велосипеді змушує туриста частіше спілкуватися з місцевими жителями і отримати більше знань, так би мовити, з перших рук про культуру країн. Розповідає Володимир Макогон: «Довелося їздити багатьма гірськими дорогами. Проте у пам’ять врізалися дві, що мали цікаві назви: Вовча дорога – у Словенії та Дівоча – десь у Хорватії чи Чорногорії. Вовча дорога – поганенька, як для їзди велосипедом, але, дякувати Богу, коротка. Та й вовків там не зустрів. На Дівочій дорозі, на жаль, не зустрів і дівчат. Проте встелена вона була зміїними шкірками. Може й справді є зв’язок…».
Володимир Макогон каже, що в цій подорожі головними для нього були краса навколишньої природи та люди. Прості європейці, з якими зустрічався на своєму шляху, йому дуже сподобалися. «Здається, довіку не забуду смаку кавуна, який мені подарувала сербка біля села Котерник за містом Шабац. – розповідає Володимир Іванович. – А було це так. Від’їхавши кілька кілометрів від міста, бачу на протилежному боці траси два причепи з кавунами. Не знаю чому, але щось спонукало мене під’їхати туди. На причепах висіли розцінки: 50 та 75 динарів. Зрозумів: у залежності від розміру. Але все ж вирішую уточнити – за цілі, чи за кілограм. Жіночка, одразу зрозумівши, що я не серб, дає мені кавуна кілограмів на чотири і махає рукою, мовляв, нічого не треба. Щиро дякую усіма можливими способами та продовжую рух. Доїжджаю до якогось ліска, з надією сховатись від дощу, що несподівано почав накрапати. Прикриваю рюкзак плівкою, дістаю свій подарунок і, під перестук дощу, з’їдаю весь до краплини. Смачнішого кавуна я ще не їв. Дякую тобі, люба сербко, за щирий і щедрий дарунок».
Ось така вона, Європа, очима простого українця. І побачив її він не з вікна дорогої автівки, чи фешенебельного готелю. «Бомжування» Європою, як каже Володимир Іванович, дало можливість зрозуміти та відчути ритм її життя, оцінити переваги та недоліки не з чужих слів, а з власного досвіду. Тож твердо переконаний: українці – європейська нація й іншого шляху в нас немає.
Вадим Олексюк
На замітку веломандрівнику
Куди їхати, а куди – не варто
Загалом, Європа — ідеальне місце для двоколісних мандрівників, не зважаючи на вік і можливості. Та, якщо Ви вирішили відправитися в Англію, то варто пам’ятати про декілька речей. Тут часто дощить(особливо навесні і восени), це може перешкодити Вам пересуватися на велосипеді – доведеться перетнути країну практично пішки. Адже у Великобританії є проблема пересування на поїздах з велосипедом.
У поїзді можна розмістити лише 2 велосипеди, бо додаткового причепа немає.
Нідерланди — просто рай для велосипедиста. Велосипедні доріжки гладенькі як шахові дошки, кращі, ніж автомобільні траси. Єдина перешкода — це зустрічний вітер.
Велосипедні доріжки в Німеччині чудові, як і все в цій країні. Вони добре позначені на дорогах, добре укладені й постійно підтримуються належному вигляді. До того ж, у Німеччині дуже зручно не тільки подорожувати на велосипеді, але і пересуватися з ним на поїзді.
Обов’язково проїдьтеся долиною річки Рейн (не забудьте сплавитися по річці на човні, куди поміститься ваш велосипед) і по схилу вздовж Ельби, що збігає вниз від Дрездена і продовжує свій шлях вже територією Чехії, де Ельба вимовляється як Лабі на чеський манер.
Ще три міста, які ідеально підходять для подорожі на велосипеді, це – Париж, Відень і Берлін. Навіть якщо Ви приїхали в одне з цих міст на тиждень, то не полінуйтеся і візьміть велосипед в оренду та покатайтеся містом. Ви заощадите на проїзді і зможете добратися в будь-який кінець міста і заглянути в найнепримітніші і зазвичай приховані від очей туристів кафе, де смакуватимете чашкою кави з млинцями.
У будь-якому з цих міст можна орендувати велосипед всього за кілька євро в годину, причому взяти або здати його в будь-якому кіоску міста.
А ось у Празі складно подорожувати на велосипеді. Всі дороги тут вимощені камінням, і вулички настільки заплутані, що в них можна легко заблукати. Однак тут чудово налагоджено рух автобусів.
Взагалі, країни східної Європи менш пристосовані для велосипедистів у порівнянні від країн західної Європи.
Є місто, куди краще взагалі не брати велосипед. Це Венеція, Італія. Пересування на велосипедах тут заборонено.