Новий Майдан буде агресивним?

Вісім років тому відбувся другий тур президентських виборів 2004 року, а разом з ним – масова акція протесту проти виборчих фальсифікацій на київському майдані Незалежності.

Вже за кілька днів вона отримала назву, яка привернула до України увагу всього світу – “Помаранчева революція”. Саме протест на Майдані привів до призначення повторного голосування – так званого “третього туру”, – переможцем котрого став Віктор Ющенко.

ВВС Україна поговорила про уроки Майдану для сьогоднішньої України з політиками, що мали безпосередній стосунок як до організації революції, так і до подальшого втілення її ідей у життя.

“Це для Ющенка Майдан почався 22-го листопада, а для нас – 21-го зранку, коли ми почали ставити сцену”, – згадує депутат парламенту Володимир Філенко. Його разом зі ще двома депутатами, Тарасом Стецьківим та Миколою Томенком, а також нині ув’язненим колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком в кінці 2004-го називали “польовими командирами Майдану”.

“Хоча Майдан для нас почався значно раніше, ми його готували майже півтора року”, – додає Філенко. “Польові командири” досі святкують День Свободи не 22 листопада, як це було передбачено нечинним нині указом Віктора Ющенка, а на день раніше.

Поразка чи перемога?

Указ про встановлення річниці Майдану державним святом – Днем Свободи – скасовано президентом Віктором Януковичем. Один з “польових командирів Майдану” перебуває в ув’язненні.

А ще – міжнародні організації констатують проблеми з українською демократією. В кулуарах Євросоюзу, коли мова заходить про ставлення до українських чиновників, не соромляться слова “санкції”. Держсекретар США та інші західні спостерігачі називають нещодавні парламентські вибори кроком назад у порівнянні з попередніми виборчими кампаніями.

Ці факти як для країни, яка ще кілька років тому вважалась флагманом демократичних перетворень на пострадянському просторі, важко назвати втішними.

Проте навіть сьогодні, достеменно знаючи, як політична ситуація в Україні розвинулась протягом восьми років після Майдану, “польові командири” в один голос називають події листопада-грудня 2004 року перемогою українського народу.

“Майдан як прагнення мільйонів людей до цивілізованого, мирного протесту, як революція духу і революція людської гідності був великим подвигом, який впише українську націю в світову історію. Він безумовно був перемогою”, – каже Тарас Стецьків.

“Ми перемогли, але не втримали перемогу”, – уточнює Володимир Філенко.

Чому так сталося?

Безпосередні учасники Майдану називають безліч причин, чому завоювання “Помаранчевої революції” було фактично втрачено.

Насамперед, кажуть вони, політична еліта, яка прийшла до влади після перемоги на виборах Віктора Ющенка, виявилась неадекватною тим викликам, які перед нею постали.

“Наші лідери не мали ні політичної волі на реформи, ні стратегічного бачення, як ті реформи робити. Один з найбільших уроків, які нам треба винести з тих подій – це те, що мало зробити успішну революцію, треба ще привести до влади адекватну еліту”, – говорить Тарас Стецьків.

Новий Майдан може бути далеко не таким мирним, як у 2004 році, кажуть “польові командири” Помаранчевої революції

Якщо розвивати цю тему, від “польових командирів” можна наслухатися чимало несхвальних висловів на адресу Віктора Ющенка.

Друга причина провалу революції, кажуть вони, полягала у тому, що сотні тисяч людей, які методами ненасильницького спротиву зуміли змінити результат президентських виборів, пішли з Майдану.

“Громадяни, які тоді вийшли на Майдан, розійшлися по домівках, посідали на диванах біля телевізорів. А владу треба було контролювати, треба було утворювати громадські організації, комітети захисту демократії. Будь-яка влада, навіть дуже добра, має схильність ставати поганою, якщо вона стає безконтрольною”, – каже Володимир Філенко.

Після уточнюючого запитання обидва “польові командири” визнають і долю своєї вини за втрату завоювань Майдану. Володимир Філенко журиться, що свого часу він не наполіг на тому, аби отримати посаду у виконавчій владі – адже таким чином він отримав би доступ до важелів впливу на реалізацію своїх політичних задумів. Тарас Стецьків, який після Майдану очолив Національну телекомпанію України, сьогодні шкодує, що не залишився у активній політиці і не взявся за створення широкого громадського руху в підтримку ідей революції.

Фото tsn.ua

Від причин – до наслідків

Восьму річницю Майдану Україна відзначає у час, коли ще не вщухли пристрасті після нещодавніх парламентських виборів. Ця кампанія була досить критично оцінена міжнародним співтовариством, а у п’ятьох округах встановити переможців не вдалося і донині.

Опозиція оголосила вибори найбруднішими в історії України і закликала своїх прихильників виходити на площу перед Центральною виборчою комісією на знак протесту проти масових фальсифікацій.

Проте заклик, який вісім років тому вивів на майдан Незалежності сотні тисяч українців, цього разу не спрацював. На мітинг у центрі Києва, – а перевага опозиційних сил над провладними тут, як і вісім років тому, була практично тотальною, – вийшло лише кілька тисяч людей. Набагато менше, ніж очікували лідери опозиції.

Віце-спікер Верховної Ради Микола Томенко пояснює таку поведінку людей впливом тренду деморалізації, що сформувався внаслідок розчарування у лідерах того “старого” Майдану, які не виправдали покладених на них надій.

“Суспільство сьогодні готове вийти на вулиці, щоб змінити нинішню владу, але поки що воно не має переконання в тому, хто поведе Україну в бік демократії… Але меч занесено. Ми живемо в ситуації відкладеного Майдану, який може спрацювати навіть через півроку-рік”, – каже він.

Тарас Стецьків говорить, що вирішальним чинником, який вплинув на настрій потенційних учасників масових протестів, була поведінка самих лідерів опозиції.

“Якби опозиція хотіла масових акцій протесту, то їй не треба було заходити в парламент. Якби вожді опозиції чітко і ясно заявили про готовність боротися з Януковичем до кінця і йти на перевибори перед усім суспільством, масові акції відбувалися б уже по всій Україні. Але своїм заходом в парламент опозиція визнала, що вона працюватиме за правилами, які встановлює Янукович. Звичайно, за таку опозицію ніхто на масові протести виходити не буде”, – каже Стецьків.

Далі буде?

Аналізуючи причини неуспіху післявиборчих акцій протесту, Микола Томенко в розмові з ВВС Україна з жалем констатує, що політичний чинник у нинішніх обставинах не може вивести українське суспільство на акції протесту проти чинної владі.

Що в такому разі може каталізувати неминуче – на думку “польових командирів” – народне невдоволення? Фактично будь-що, відповідають вони.

Володимир Філенко посміхається, коли згадує положення марксизму-ленінізму про те, що лідери рухів спротиву в конкретних історичних умовах з’являються тоді, коли на них є суспільний запит.

“Очевидно, зараз просто ще ситуація не визріла, – констатує Філенко. – Скільки на це потрібно часу? Якщо ви мені скажете, який завтра буде курс долара, скільки завтра коштуватиме хліб, або як будуть рости комунальні платежі, – тоді я, може, дам вам точніший прогноз”.

Микола Томенко погоджується, що економічний чинник помітно впливатиме на протестні настрої українців, однак додає, що тільки “дорогим хлібом” причини їхнього наростання не обмежуються.

“Якщо міліція почне керуватися тими повноваженнями, які їй надано новим Кримінально-процесуальним кодексом, і нас будуть обшуковувати або перевіряти у нас паспорти, якщо почнуть діяти такі елементи окупаційного режиму, то я переконаний, що фактор приниження гідності людей буде важливішим, ніж заклики опозиції”, – каже він.

У свою чергу Тарас Стецьків закликає таки не скидати з рахунку чинник політичної ситуації в країні. На його думку, вивести українців на вулиці може очікуваний частиною опозиціонерів конституційний референдум, на якому українцям запропонують, зокрема, перенести вибори президента до парламенту. Якщо цей план не вдасться, то шанс на повторення подій восьмирічної давнини, на думку Стецьківа, з’явиться уже на президентських виборів 2015 року.

Єдине, в чому сходяться “польові командири”, – так це в тому, що шансів на повторення Майдану як масового ненасильницького протесту у нинішніх обставинах обмаль.

“Суспільство стало інакшим. Ситуація стала гострішою. Люди стали злішими, – застерігає Тарас Стецьків нинішню владу від того, аби вона продовжувала “стискати пружину”. – В Україні ані білоруський, ані російський сценарій авторитаризму не є неможливими. Янукович і досі не зрозумів, з яким народом він має справу”.

“(Новий Майдан – Ред.), на жаль, буде агресивним. Поки що, на жаль, я не бачу можливості демократичного, толерантного, співучого Майдану. Якщо влада нічого не поміняє у своїй політиці, то коли суспільство вийде на вулиці, ми матимемо достатньо жорстке протистояння”, – погоджується з ним Микола Томенко.

Святослав Хоменко,

ВВС Україна. 

Loading...
Теги: 
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Один коментар

  1. Если выходить, то только вешать сволочей, что бы тем кто прийдет не повадно было. иначе все зря.

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.