Вони його чекали, а він не прийшов. Так завершився, не розпочавшись, перший робочий день 23 лютого для новопризначеного начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Хмельницькій області Василя Грушка. Близько десяти активістів прийшли під будівлю відомства і були готові гнати в шию колишнього міського голову Хмільника Вінницької області, який завдяки конкурсу, переїхав на роботу до сусідньої області.
Рівно за тиждень господар чиновницького кабінету вже люб’язно приймав обурених активістів та журналістів. Обіцяного “теплого прийому” від тих, хто найбільше галасував, не сталося. Пан Грушко виглядав бадьоро і жваво роздавав коментарі з нового робочого місця. Так і напрошується висновок: “ритуальне освячення” пройшов, конфлікт зам’явся, готовий до випробувального шестимісячного терміну. Якби не кілька “але”.
“Незалежний громадський портал” проаналізував сюжет “Поділля-Центру” про пана Грушка, і пропонує поближче познайомитися з цим добродієм.
Вершина його кар’єри якраз співпала зі зміною влади в країні. На місцевих виборах 2010 року Грушка обрали міським головою Хмільника. Його, як члена партії, висунула “Сильна Україна” Сергія Тігіпка.
Що згодом сталося з “сильними українцями”, мабуть, пам’ятаєте — вони слухняно влилися у ряди правлячої Партії регіонів. Чи міняв партквиток тодішній мер Хмільника, достеменно невідомо (якщо не брати до уваги повідомлення одного сайту). Натомість варто проаналізувати його поведінку під час Революції гідності та її активної фази — розстрілів протестувальників на київських вулицях.
Архіви сайту Хмільницької міської ради досі містять інформацію про те, чим займався їхній градоначальник і які виголошував заяви. Листопад і грудень 2013-го у Грушка ознаменувався широким звітом про виконану роботу на мерському посту. Апофеозні “гастролі” мер дав 20 січня 2014 року у районному Будинку культури, який заповнили містянами.
Через тиждень після “знакової події” Грушко 27 січня провів позачергову сесію міської ради, яка ухвалила політичну відозву до центральних органів влади. Обранці звернулися до Президента Віктора Януковича і Голови Верховної Ради Володимира Рибака з вимогами засудити застосування зброї та спеціальних засобів, що спрямовані на позбавлення життя та здоров’я громадян; вивести внутрішні війська з міста Києва в місця їх постійної дислокації; відмінити диктаторські закони, прийняті у неконституційний спосіб 16 січня 2014 року тощо.
Грушко разом з іншими депутатами підтримали це звернення. Однак на цьому його громадянська позиція, схоже, випарувалася. Бо через кілька тижнів Хмільницька міжрайонна прокуратура оскаржила в окружному адмінсуді рішення сесії від 27 січня. Суд визнав його протиправним та скасував саме у день масових розстрілів у столиці, 19 лютого 2014 року!
Дивує те, що зацікавлена сторона — Хмільницька міська рада — на судове засідання не з’явилася, жодних заперечень в обґрунтування свого рішення не подала. Натомість до суду надійшло клопотання (вх. № 3340 від 19.02.2014 р.) від представника відповідача (міськради — НГП) про розгляд справи за його відсутності, в якому він також зазначив, що проти задоволення позовних вимог не заперечує! Якийсь викривлений інстинкт самозбереження?!
20 лютого 2014 року мер Грушко розмістив офіційне звернення, в якому висловив “глибоку стурбованість подіями на столичному Майдані”, де ллється кров. Проте жодним словом не засудив дії центральної влади.
14 квітня, коли в Україні почав керувати тимчасовий “президент” Турчинов, депутати Хмільницької міськради винесли на сесію питання про недовіру діючому меру Грушку. Основні претензії зводилися до беззубої позиції мерії в питанні судової справи, яку виграла прокуратура, скасувавши рішення січневої сесії.
“Своїми діями міський голова В. Грушко проігнорував та знехтував інтереси територіальної громади міста Хмільника та міської ради, не забезпечив представлення цих інтересів в суді, самоусунувся від виконання своїх обов’язків, передбачених ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні”, — йшлося у тексті проекту рішення.
Справа завершилася недовірою, але Грушко зумів втриматися у кріслі до чергових місцевих виборів 2015 року.
У доважок мер Хмільника проходив у, щонайменше, двох кримінальних провадженнях: першому — порушеному за фактом зловживання службовим становищем та розтратою бюджетних коштів (800 тисяч гривень отримала приватна фірма за ремонт доріг, які фактично так і не виконані); іншому — щодо виділення земель рекреаційного призначення під приватну забудову у місті.
Тепер про перемогу Грушка на конкурсі за вакантну керівну посаду Держпродспоживслужби у Хмельницькій області. Маленька ремарка про це “хлібне” місце. У вересні 2014 року Кабмін Арсенія Яценюка об’єднав чотири органи (Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба, Державна інспекція з питань захисту прав споживачів, Державна санітарно-епідеміологічна служба) в один, наділивши мегаповноваженнями.
Пройшовши реорганізацію, нове керівництво Держпродспоживслужби розпочало набір в територіальні підрозділи. 30 вересня 2016 року конкурс оголосили на хмельницьку службу. Серед привабливих пунктів відбору — безстрокове призначення на посаду із зарплатнею 6892 грн.
Переможець визначився за місяць. З відривом в 0,15 балів переміг Василь Грушко. Його конкурент, виконувач обов’язків і заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області Олександр Садов’юк посів друге місце.
Зовсім мінімальний успіх, який, мовою соціології, входить у межі похибки, не гарантував швидкого призначення вінницькому “варягу”. Супротив продемонстрували деякі громадські організації Хмельниччини, поставивши на вуха облдержадміністрацію. Остання, очевидно, сім разів подумала перед тим, як відрізати та ухвалила “цікаве рішення”: кандидатуру Грушка не погодила, через “недопущення загострення суспільно-політичної ситуації в регіоні”.
А профільний заступник губернатора пішов ва-банк, заявивши, що ОДА не братиме участі в офіційному представленні Грушка на посаду ГУ Держпродспоживслужби в області.
Отже, всі сторони протистояння зайняли свої позиції. Інтигою ж залишається маневрування самого Грушка, який свідомо пішов (або його запхали) мінним полем. Пісочний годинник перевернуто.
Незалежний громадський портал.