Незалежний громадський портал

Окремі епізоди з мого останнього інтерв’ю:

– Олександре Сергійовичу, найперше запитання: чому так скромно ведете виборчу кампанію? Не роздаєте гречку, не годуєте борщем, не влаштовуєте концерти «зірок», фестивалі, не годуєте обіцянками? Мінімум зовнішньої реклами.
– Справді, хмельничани не бачили мене, як кандидата, який роздає гречку, продуктові набори, годує борщем, не влаштовує концертів «зірок»… Власне, всього цього й не побачать, тому що я є іншою людиною, ніколи не займався підкупом виборців: ні прихованим, ні прямим, ніколи не роздавав ніяких подачок і не буду, і це є принциповою позицією.
Зараз люди, через грабіжницьку політику Уряду, біднішають. Цим і користаються «гречкосії». Та тут треба розуміти головне: якщо продали свій голос за продуктовий пакет – не нарікайте, коли у Вас вкрали пенсію. Скажу так: беріть, якщо дають (вони не збідніють) та голосуйте по совісті. І все ж переконаний, що значна кількість громадян вважають підкуп виборців зневагою. Покінчимо з «гречкосіями» – розбудуємо місто!»
Уже були такі, котрі думали, що усе купили і усе контролювали. Та народ показав, де їхнє місце. Тому усі ці технології підкупу це просто неготовність політиків минулого відповідати реаліям сучасності.
Порівнюйте програми кандидатів, їхні біографії, порівняйте, наскільки їх слово розходиться з ділом, подумайте, чи бачили кандидата раніше, а не за місяць до виборів. Бо за місяць всі починають проводити зустрічі, в двори ходити, з святами вітати, а треба спитати, що рік-два тому робив цей кандидат, чи проводив прийоми громадян, чи спілкувався з людьми, чи виступав на сесіях, чи працював на громаду? Подивіться на родину кандидата, на друзів, оточення – і потім робіть висновки.
– Добре, але чому тоді тих самих обирають вдруге, втретє, навіть попередньо розчарувавшись?
– Наступаємо на ті ж граблі. І навіть кепкуємо, що топтання по граблях – це наша національна риса. Я дуже хотів би, щоб 25 жовтня люди не наступили на граблі, щоб обирали своїм гарячим серцем і холодним розумом. На місцевих виборах потрібно змагатися ідеями, підходами розвитку міста. Необхідна відверта розмова із виборцями. Щоденно спілкуючись із хмельничанами розумію, наскільки людям набридла уся ця пуста балаканина запакована у красиві обгортки. Щирість у спілкуванні та дієвість у справах мають бути головним критеріями відбору кандидатів.
Саме таким чином і намагаюся вибудувати виборчу кампанію.

– Які завдання ставите перед собою у разі обрання міським головою? Які найголовніші тези Вашої програми?
– Найперше, коли берешся робити якийсь крок, маєш відчувати, чи здатний ти здійснити те, про що говориш. Я вперше балотувався у депутати до міської ради у 2010 році. Тоді мені ще і 30-ти не було, молодий декан факультету. Звісно, потрібно було здобути досвід. За п’ять 5 років активної роботи в міській раді я є одним з лідерів за кількістю звернень, прийомів людей, виступів. Далі – півроку виконання обов’язків голови облдержадміністрації. Господарство області є більшим, ніж господарство міста, і в умовах війни, в умовах тотальної соціально-економічної кризи нам вдалося вивести область за різними показниками на шосте місце в Україні.
І тому зараз, коли я балотуюсь на посаду міського голови, я знаю, як працювати з громадою, захищати її інтереси, будувати стратегію розвитку міста. Я хочу аби хмельничани побачили в мені людину, яка може ефективно керувати містом, працювати з людьми. Відстоюючи українську ідеологію, спільно роблячи Хмельницький справжнім українським містом, успішним і комфортним для усіх мешканців.
Існуюча стратегія розвитку м. Хмельницького визнана однією з найгірших, її треба дуже серйозно доопрацювати, залучити спеціалістів, експертів, громадських активістів, журналістів і підготувати якісну програму розвитку міста.
– Але ж є генеральний план міста…
– Стратегія розвитку стосується не лише забудови, а всіх галузей. Генеральний план є, загалом не поганий, але він грубо порушується. Дуже важливо діяти за планами наміченої забудови і розвитку інфраструктури міста. Бо коли за місяць до виборів ремонтується квадратний метр дороги чи замінюється кілька погонних метрів труб, чи похапцем облаштовується набережна – то це не розвиток міста, це латання дірок, причому нашвидкуруч, які рано чи пізно знову почнуть з’являтися. І ми це бачимо повсякчас. Має бути чітка стратегія, чітке пояснення наших кроків і розуміння людей, що от ми сьогодні робимо крок «номер один», наступного року – другий крок, далі – третій. І через п’ять років, коли закінчується каденція міського голови, він повинен відзвітувати за обіцяне і зроблене. Тому діяльність мера – це робота ефективного менеджера, найнятого громадою. От часто кажуть: мер має бути господарником. Мер повинен бути управлінцем з якісною і професійною командою заступників, керівників структурних підрозділів, які відповідають за конкретні галузі.
– Назва «батько міста» вам не подобається…
– Ні «батько», ні «мати» – не подобаються. Це пафосно і, як на мене, це є «совкові» речі. Якщо подивитися, знову ж таки, на світовий досвід, то міським головою є менеджер, який має команду, вміє брати на себе відповідальність і вирішувати поставленні громадою завдання.
А найголовніше – міський голова повинен бути чесною людиною. Дуже часто, коли питають мене про мою програму, і я розповідаю про її пункти, про кроки, то наголошую, що перше, що повинен робити міський голова, це – не красти. Будучи заступником голови ОДА і виконуючи потім обов’язки голови ОДА, я не крав, жодна людина мені не дорікне, що я задіяний в якихось схемах, «відкатах».
– Які Ваші кроки у разі перемоги?
«Політика відкритих дверей. Доступність і підзвітність». Так я робив на посаді і за кілька місяців розглянув майже 3000 письмових звернень, прийняв тисячі людей.

Незалежний аудит діяльності міськвиконкому за останні роки. Потрібно провести інвентаризацію і ревізію використання земельних ділянок в місті і комунального майна. Громада має знати, яким майном вона володіє, яке майно перебуває в оренді і в кого, за яку орендну плату, скільки майна було продано, роздано. За майном, за землею, оцими найбільшими багатствами громади, має бути тотальний контроль. Насамперед – з боку громади, і мер повинен це забезпечити. Кожен серйозний об’єкт чи ділянки мають продаватися із врахуванням думки місцевих мешканців, чи працівників об’єкту. Громадські слухання по таким питанням повинні стати обов’язковими.
Однозначно необхідно провести оптимізацію міськвиконкому. Кількісну – в бік зменшення, якісну – обрати людей, які є професіоналами і патріотами, які не зав’язані в схемах, не пов’язані з корупціонерами. Це стосується і керівників комунальних підприємств. Має бути сформований реально діючий орган для залучення інвестицій, грантів. Для того, аби Хмельницький все-таки отримував зовнішні і внутрішні інвестиції, боровся за гранти, бо місту потрібні гроші, щоб розвиватися. У нас десятки активних молодих успішних громадян, котрі поодинці досягли в рази більше, аніж ціла кучка наших можновладців-хапуг. Вони володіють іноземними мовами, сучасними технологіями і швидко орієнтуються у не простих обставинах. Молодь хоче і вміє працювати та творити – ми залучимо їх до управління містом.

Важливо проводити в місті реальні енергоефективні заходи. Без енергозбереження місто не буде успішним. Коли я виконував обов’язки голови ОДА ми запланували поставити 23 твердопаливних котельні і виконали, а газу зекономили понад 25 млн. куб. Платити треба за спожитий продукт, а не за безглузді затрати постачальників. Зараз же, за статистикою, до 20-30% тієї ж води не доходить до будинку, а йде в грунт через діряві труби. І все це лягає на загальну формулу вирахування тарифів. А Уряд замість реформ нав’язує субсидії, щоб у разі коли олігархам не можуть платити люди, щоб це робила держава із бюджету, а по-суті, із кишені тих же людей.
Підтримка малого і середнього бізнесу. Це «родзинка» Хмельницького. Знову ж таки, коли я був посадовцем, спільно з підприємцями ми підготували кілька законопроектів на захист підприємництва.

Популяризація здорового способу життя. Відродження спорту, відновлення футбольної команди «Поділля». Сприяння аматорському і професійному спорту, тому що здоровий спосіб життя – це здорове майбутнє. У нас є майданчики у дворах для малят, але обмаль спортивних споруд, майданчиків для підлітків, де можна було б грати у футбол, волейбол, настінний теніс, фактично немає велодоріжок.

Звичайно, має бути максимально більше приділено уваги житлово-комунальному господарству, сприяння ОСББ. Працюючи в облдержадміністрації, я всіляко сприяв, допомагав об’єднанням співвласників багатоповерхових будинків (ОСББ), підтримував, відстоював їхні інтереси, бо це дуже важливо – коли люди беруть на себе відповідальність. Тоді набагато легше місту змінюватись.


Необхідно вирішувати питання сміттєзвалища, очисних споруд.
Важливо навести лад в пасажирських перевезеннях, тому що за останній місяць ми побачили ці «гойдалки» між владою і перевізниками, які спричинили серйозні проблеми на кілька днів. Влада і «заробітчани» на перевізниках погралися в політику перед виборами, забувши про людей: як кажуть, пани чубилися, а чуби в людей тріщали.
Однозначно, потрібно нагально вирішувати питання дорожнього господарства, розвитку електротранспорту. Є ідея і вона реальна – продовження тролейбусних ліній. Зараз багато хто вихваляється, що закупили два, три нових тролейбуси. Ще у 2012 році, коли депутати ухвалювали програму соціально-економічного розвитку, фракція «Свободи» підняла питання про те, якщо щороку не закуповувати 3-4 тролейбуси, то за кілька років тролейбусному парку – гаплик. Тому що тролейбуси перебувають в поганому стані, ремонтуються силами самих тролейбусників, людьми із золотими руками, які «витягують» з них, що можна, аби безпечно пустити на лінію. До речі, тодішній міський голова виступив проти такої пропозиції. Але ми далі стояли на своєму, і все-таки добилися, що тепер тролейбуси щороку закуповують. Щороку місто повинне отримувати нові тролейбуси, а з часом повністю оновити тролейбусний парк. Щоб людина, заходячи в новий тролейбус, відчувала себе людиною, а «шпротом у банці».
За невеликий проміжок на посаді було зроблено багато інших потрібних речей, пов’язаних з освітою, медициною, культурою, будемо це робити і надалі. Наприклад, Хмельницька область, коли я був на посаді стала єдиною в Україні, яка закупила шкільні автобуси в умовах кризи. Ми вперше виділили кошти на ліки для дитячих лікарень і багато іншого.
– Щодо інфраструктури. Місто нині дуже потужно розбудовується, за темпами спорудження житла займає перші місця. Але за таких стрімких темпів житлової забудови, а це вже цілі мікрорайони, не з’являються нові школи, поліклініки, дитсадки. Хоча в нових будинках, переважно, живуть молоді сім’ї, яким вкрай потрібні і школи, і садочки…
– Зараз виділені кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації для спорудження другої школи на Озерній та дитсадка – в Лезневому. Це – правильна ідея, і вона обов’язково має бути втілена. За будівництво дитсадка в Лезневому я боровся ще в минулому тому, і включив цю пропозицію в Державну програму. Але держава не виділила. Цього року ми знову підняли це питання. Бо Лезневе має мати не лише дитсадок, а й сучасну школу, так само й Озерна, де ці заклади переповнені.

Те, що місто розбудовується, це – добре. Питання в іншому: у нас дуже багато безсовісних будівельників, так само як безсовісних людей у владі, які допускають спорудження з порушеннями, незаконні забудови, забудови зелених зон, а це – трагедія для майбутнього, тому що коли не буде в достатній кількості зелених насаджень, паркових зон, в місті скоро не буде чим дихати. Якщо на сьогодні будується будинок, мають обов’язково садитися дерева. Будується мікрорайон – потрібно висаджувати парк, споруджувати школу, дитсадок, стадіон. Треба навчити забудовників і навчитися владі дотримуватись правил. Забудовник замість того, щоб давати хабара повинен витрачати кошти на розвиток інфраструктури. У нас є багато совісних, порядних будівельників, які в місті працюють роками, і будують якісно, і є соціально відповідальними – і на війні допомагають, фортифікаційні споруди будували, і виділяли бригади волонтерські – за свої кошти. От таким забудовникам потрібно йти назустріч, працювати з ними, а не з тими, хто вирішує стосунки з владою за хабар. Ми можемо встановити чіткі правила гри, це потрібно зробити.
МАЙДАН, ВІЙНА – ЦЕ ВИПРОБУВАННЯ ДЛЯ ВСІХ
– Ми живемо в умовах війни. Це впливає на ситуацію?
Війна – це випробування для всіх. Для мене особисто найважче – бачити сльози матерів, батьків, чиї сини загинули. На посаді доводилося вирішувати просто неймовірні питання. Але найстрашніше, коли до тебе приходять люди, які отримали результати ДНК і виявилося, що їхній син чи чоловік загинув на Донбасі, а тому й прийшли просити допомоги привезти домовину на Хмельниччину. Повірте, дуже важко дивитися в очі згорьованим людям, які півроку шукали свого батька, чоловіка і дізналися, що його вже немає. Власне, і зараз нелегко, бо війна триває, і від того, як ми будемо допомагати нашим героям в тилу, багато чого залежить.

– Олександре Сергійовичу, виходячи ось з таких якісних змін, які зроблять місто гідним, успішним, поговорімо про духовне, моральне обличчя міста. Чому досі не споруджено пам’ятник Героям Небесної Сотні?
– Пам’ятник Небесній Сотні, пам’ятник Героям українсько-російської війни – це начеб не стосується хліба і матеріальних речей, але це – питання духовності. Сьогодні, на жаль, дуже мало хто про духовність говорить. Не може місто повноцінно розвиватися, якщо воно буде перейматися тільки матеріальними речами, і не буде пам’ятати героїв, завдяки яким ми маємо можливість навіть на ці вибори прийти, обирати майбутнє, за яке ті хлопці віддали життя. Дійсно, скоро буде два роки з початку Революції гідності, вже більше півтора року триває війна – з втратами, з скорботою, з надією, що всі жертви – не марні. У нас нині єдине місце пам’яті – на майдані Незалежності, – де на місці колишньої Дошки пошани встановили меморіальну Стелу Героїв, де вшановані лицарі Небесної Сотні і українсько-російської війни, і ще – на частині монументального комплексу «Віра. Надія. Любов». Та навіть це – не заслуга влади, а моя і Івана Гончара і волонтерів. Завдяки цьому хмельничани бодай отримали можливість прийти, покласти квіти. А область втратила у війні 117 чоловік, 8 мешканців області в Небесній Сотні.

Ситуація ж з пам’ятником – ганебна. Адже виділено з міського бюджету 500 тисяч гривень, є проект. Ми зобов’язані з цим розібратись, незалежно від того, хто буде мером, яким буде склад депутатів. Прекрасні люди, справжні герої загинули, аби жили ми. Маємо пам’ятати, приходити ставати на коліна, дякувати за те, що вони зробили.
У день, коли відбувалась обласна конференція ВО «Свобода» з висування кандидатів на посаду мера і в депутати, я повів своїх побратимів-«свободівців» насамперед – до стели Героїв, зробив це абсолютно щиро, не для піару, а щоб подивитися в очі нашим героям, багатьох з них знали особисто. І від багатьох героїв ми мали б за честь отримати їх згоду йти кандидатами в депутати, у мери. Це завдяки їх самопожертві ми маємо нагоду обиратись – і не маємо права ці повноваження виконувати абияк. І якщо не будемо змінювати країну, область, місто, це – велика кривда їхньої пам’яті.
Дуже важливо – пам’ятати героїв, але не менш важливо допомагати тим, які залишилися живими, але в результаті цієї війни втратили здоров’я, можливо, втратили родину, близьких…
Ще працюючи в ОДА, я зініціював виплату одноразової матеріальної допомоги всім мобілізованим і родичам загиблих воїнів. Понад дві з половиною тисячі людей отримали цю допомогу. Під моїм керівництвом писалися, ухвалювалася обласна комплексна програма соціальної підтримки воїнів АТО. І навіть після того, як я пішов з посади, я продовжую контактувати з хлопцями, з родинами тих, хто загинув, втратив здоров’я.
Про «Свободу» і майбутнє
– Олександре Сергійовичу, на моє переконання, де б ви не працювали, Ви залишаєтесь єдиним серед кандидатів, чия діяльність дуже тісно переплетена з політичною партією. Чесно кажучи, хмельничани не уявляють вас поза «Свободою», і це викликає до вас повагу людей. Але творцям «чорного піару» напевно, вже аж кортить звинуватити вас у партійній «залежності», мовляв, люди не захочуть мера, який працюватиме на власну політичну силу…
– Я обрав «Свободу» абсолютно свідомо, без будь-якої кон’юнктури, кар’єрних планів. Я переконаний, що патріоти повинні об’єднуватись, а не сидіти в різних політичних закутках, бути одним цілим.
Коли я виконував обов’язки голови ОДА, в мене була пропозиція з боку столиці, що Київ готовий розглядати мене на посаду голови ОДА, до мене, як до держслужбовця, немає жодних претензій, область на хорошому рахунку в державі, область ніколи негативно на жодній нараді не звучала, але я повинен змінити політичну орієнтацію, перестати бути «свободівцем». Я відмовився. Перед тим, як, власне, я йшов з посади першого заступника вже в липні, мені знову надійшла пропозиція, що готові залишити на посаді, готові, аби я працював з новою командою, йшов на місцеві вибори, але знову – покинувши «Свободу».
Я категорично відмовився. І навіть зараз, у розпал виборчої кампанії, мені дуже багато людей, моїх знайомих, друзів, кажуть, якби ти йшов не від «Свободи», набрав би більше голосів, бо люди втомилися від політиків. Але це був ми обман. Так, напевно, зробило би більшість моїх опонентів. Вони міняють партії як рукавиці і йдуть туди, де є перспектива. Це неправильно. Це спроба обманути людей. Я так робити не буду. Саме багато в чому завдяки «Свободі» я став тим, ким я сьогодні є, ми – разом росли. «Свобода» не міняється, не підлаштовується, вона – чесна і послідовна.
«Україна – понад усе» – це гасло українських патріотів відповідає моїм особистим принципам і переконанням. «Свободівці» завжди були і є правдивими патріотами. Хоча, затісуються і негідники, їх одразу важко розпізнати. І таких – «викидаємо». На жаль, не існує ідеальних людей, ідеального середовища…
«Свобода» – проукраїнська, державницька, тому чесно я працюватиму з усіма, з усіма, хто має державницьку позицію, хто вболіває за долю нашого міста. Повірте, жодна політична приналежність не буде перешкоджати мені бути міським головою для всіх мешканців міста. Тому що Хмельницький – це наша велика, спільна родина.

Розмовляла Тетяна СЛОБОДЯНЮК.