Анатолій Стріляний: по тонкому льоду

indexЩе не народився той виборець, який враховуватиме, що кожному рішенню влади передує боротьба – боротьба інтересів, думок і воль. В Україні це відбувається в надзвичайній ситуації. Війна, майже відкрита підривна діяльність ворога і милий (за інших би обставин) демократичний сумбур. Ніхто й не подумав запропонувати, з огляду на незвичайні умови, особливі повноваження можновладцям. А вони, і це характерно, не стали просити. Свого часу Кучмі – прем’єрові, хто пам’ятає, дозволили, не без скрипу, півроку ухвалювати деякі рішення без згоди Верховної Ради, потім відмовилися продовжити цей порядок, і людина пішла. А тут ….

І проводь реформи, та не які-небудь, а докорінні, долай опір попереднього ладу! Як діє будь-яка демократична влада навіть за дуже сприятливих умов? Як урезонює крикунів, котрі рвуться й уже вирватися нагору, дурнів, неуків, природжених саботажників, усього свіжого й путнього? Одних умовляє, інших переконує, третіх задобрює, а декого, бува, й налякає відплатою за відомі гріхи – як-не-як, святі за владу не змагаються. Це дуже тонка, важка, часом небезпечна й страшенно виснажлива робота перших осіб у державі та їхніх помічників. Адже демократія не спускає з них мільйонів очей, готових вхопитися за кожен промах.

Щоб забезпечити проходження своїх історичних проектів, президент Рузвельт витрачав 80 відсотків часу на вмовляння конгресменів – часто напівграмотних, грубих і самовпевнених, марнославних, як усі депутати в усі часи й у всіх народів. І професор Масарик – цей світоч і святий європейської демократії 2-=х років, добровільний мученик гласності, – ставши президентом Чехії, чи не більшу частину часу й сил витрачав на безперервне закулісне спілкування зі своїми політичними супротивниками, аби ті не зірвали громадський мир у країні. Це, повторимо, у штатні епохи державного буття.

А що казати про українські реалії наших днів!. Скаржитися, ремствувати, кричати в бік критиків: та вгамуйтеся ви бодай на хвилину, учиніть ласку Божу, озирніться довкола себе, подивиться, у яких ми умовах б’ємося з останніх сил, – це з боку влади було б не зовсім доречно, головне ж – марно. Є даність, а вона така, що демократію і реформи подавай нам в одному флаконі й – відразу, при ввімкнених прожекторах Майдану. Майдан у цьому сенсі – як дамоклів меч над головою країни…

Є такі даності, які збоку видаються дикими, неможливими, неприпустимими, але з якими владі й суспільству доводиться мати справу. Рік тому  сталася трагедія в Одесі, у вогні загинули люди. Ще не погасили були пожежу, а дехто вже оголосив, що це Хатинь наших днів і що «каратель» №1 – українська влада. Не більше і не менше. Немає нічого звичнішого, ніж фігура безвідповідального та безсоромного писаки-опозиціонера, але немає ж очевиднішого, як те, що за таких умов., як в Україні, йому місце не в публічній дискусії, а в клітці, а він, як ні в чому не бувало, провадить своє.

І скільки таких! Ще вчора ходили по струнці, а сьогодні вони – самозвані наглядачі в уявному таборі, куди помістили нових керівників. Звільнені раби. З ними теж треба якось уживатися…

2010 рік був останній, коли я, опинившись майже в будь-якій обласній адміністрації, міг почути сміх у коридорах або з-за дверей кабінетів – розкутий сміх людей, які є командою. Перше, що сталося на початку наступного «царювання», – запанувала тиша. І ось сьогодні, хоч як тяжко в країні, знову нема-нема та й почуєш такий самий сміх.

Прес-служба партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність»

Loading...
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.