Золоті пера. Комедія на 8 дій

Дійові особи:

Задуха.

Гакало.

Мічман.

Бандерівець.

Лисий.

Рейдер.

Баклажанська.

Руда.

Тесляр.

Трус.

Журналісти.

Депутати.

 

Дія перша.

2005-й рік. Події відбуваються після Помаранчевої революції в найтиражнішій газеті Хмельницької області. Коридорами, обперезані шаликами апельсинового кольору, ходять поодинокі журналісти. Десь у кабінеті чути клацання друкарської машинки — до друку готуються статті про перемогу нації над режимом.

У кабінеті редактора витає сум. Задуха неохоче збирає речі. Раптом його огортає невимовна печаль, — а могло все бути інакше! Влада, гроші, вхід у кабінети перших осіб, забезпечена старість. Нездійсненні мрії Задухи перериває Гакало, заходячи до кабінету шефа.

— Е-е-е добре, що ти зайшов. Ось-ось ті помаранчеві, хай їм грець, геть з’їхали з глузду: ніякої поваги до заслуженого журналіста та літньої людини не мають. Е-е-е виганяють мене з посади. Кажуть, що нова мітла мете по-новому, — бідкається Задуха своєму першому заступнику.

— А хочете я, шефе, — наче блискавкою, приходить осіяння у вже не зовсім молодій голові Гакала, — пригляну за посадою редактора. Ви ж знаєте, що кожна влада є тимчасовою і неодмінно прийде до нас фортуна. Ви відпочиньте, поїдьте на море, а коли ситуація стане на круги своя, повернетеся. Я ж дивитимуся за журналістським господарством, як Ви нас навчили: все в сім’ю, все в сім’ю. Комар носа не підточить. Що скажете?

На обличчі Задухи з’явилася посмішка. “Правильні речі говорить Гакало”, — поворушив він сірою речовиною.

— Е-е-е маєш рацію. Давай так і зробимо. Ти будеш виконувати мої обов’язки, не потикайся, куди не слід. Дасть Бог, пронесе — клята влада не призначатиме заміну на редакторське крісло. Пам’ятай: мені доповідатимеш про всі новини, які тут відбуватимуться, — командирським голосом наказав Задуха.

— Єсть, шефе! — підкорено відповів Гакало.

А тим часом в апартаменти голови облдержадміністрації на помаранчевій хвилі заїжджав Рейдер. Він особа тут не нова, скоріше, частина того поваленого режиму, який вчасно відчув запах перемін і підтримав Майдан. За ним вишикувалася свита, яка готова заповнити посади “режимівців”.

До приймальні ввійшла Баклажанська. Проситься на прийом до губернатора. Відразу отримує схвальний відгук, який чути зі слухавки секретарки.

— Ющенко, ТАК! Майдан зробив неймовірне — люди позбулися кайданів, вирвалися з рабства. Україна вперше за роки незалежності беззбройним методом здобула свободу. Демократія перемогла!..

— Не тягни резину, кажи простіше, що хотіла, — перервав її Рейдер.

— Якщо Ваша ласка, чи не могли би посприяти, аби Ваша покірна слуга очолила наймасовішу газету області? Після того, як звідти пішов Задуха, колектив залишився без редактора і казна-чим займається, — намагалася переманити на свій бік Рейдера Баклажанська.

— Зачекай ще трохи, через рік відбудуться перевибори обласної ради, ми сколотимо більшість, а тоді отримаєш усі карти в руки.

Баклажанська вийшла з кабінету Рейдера з грандіозними планами. “Потерпіти, потерпіти, потерпи”, — внутрішньо себе підбадьорювала вона.

Дія друга.

Сесійна зала обласної ради. Депутати в кулуарах обговорювали кандидатів на посаду газети. Їх лише дві: Гакало і Баклажанська. Атмосфера, що склалася, не давала чіткого розуміння, кого призначать на хлібне місце. Інтригу додавали великі амбіції Баклажанської, яка хоч і заручилася підтримкою Рейдера, але мала в багатьох депутатів не сприйняття.

Гакало за день до цього мав важливу розмову із Задухою. Останній запевнив: хоч влада і змінилася, а старі зв’язки залишилися. Він пообіцяв, що переговорить із впливовими депутатами на предмет не підтримки Баклажанської. Дав майже стовідсоткові гарантії, що Гакало надалі виконуватиме обов’язки редактора газети.

Задуха дивився, як у воду. Депутати “прокатали” обох кандидатів. Це, звісно, зіграло на користь Гакалу. “Батько нас не кинув”, — подумки віддав честь Задусі Гакало.

Після сесії Рейдер не знаходив собі місця.

— От капосні кон’юнктурщики. Ти їм роби добро, а вони тобі віддячили такою ганьбою. Я ж обіцяв Баклажанській посадити її у редакторське крісло. Як вийти з цієї ситуації? Думай, думай… Може, переманити до себе Задуху. Він хоч і з колишніх, але має вплив на тих писак. Посаджу його у себе в раді, нехай гортає пресу і паралельно тримає руку на пульсі газети. Тут он губернатор-прокурор не дає вільно дихати — треба його поставити на місце. Вирішено: беру Задуху, через якого давитиму на Гакала та інших, — озвучував думки в слух Рейдер у робочому кабінеті.

Дія третя.

2009-й рік. Задуха ходить у радниках Рейдера. Кожен його день починається з читання найтиражнішої газети Хмельниччини та загальноукраїнської періодики. У Задухи виросли крила. Він чекав цього часу довгих чотири роки. Тепер влада знову знайшла його. Задусі потрібно не багато — він воліє повернутися у крісло редактора. Там він почуватиметься комфортніше. Там він сам собі господар.

Рейдер теж не ликом шитий. Він розуміє, що у Задухи є й досвід і авторитет, його поважає редакція. Керівник області наважується на неочікувану пропозицію.

— Я Вам пропоную знову очолити наймасовішу газету краю. Зберіть колектив у кулак і щоб там муха навіть не пролітала без Вашого відома. Мені необхідне таке ЗМІ, на яке я міг би покластися, — сказав Рейдер на зустрічі із Задухою.

— Е-е-е я Вас не підведу, — покірно сказав Задуха.

“Здійснилося! Нехай заздрять вороги і друзі — я на коні!”— радів Задуха після продуктивної розмови з головою ради.

Дія четверта.

2010-й рік. У “білого дому” Хмельниччини зміна влади — на місце помаранчевого прокурора приходить Лисий. Цей чоловік іншої формації, за словом до кишені не лізе. Перші його кроки дають привід задуматися про небезпеку для свободи слова.

— Ряд журналістів свідомо десятиріччями все пишуть негативно про голову облдержадміністрації, зокрема, й про мене. Я розумію, що веду тверду політику, яка багатьом не подобається. Тож можу заявити: “Ніхто на шию не сів і не сяде”, — заявив Лисий на прес-конференції з місцевими ЗМІ.

Однак для Задухи немає приводів боятися. Він з Лисим близький родич, є рідним дядьком. Тому швидко знайшлася спільна мова.

— Е-е-е, племіннику, моя газета відводить під висвітлення твоєї діяльності перші сторінки. Лише позитив і добрі справи доноситимемо до читачів. Простий люд має знати, як губернатор піклується про область, як він, не світ не зоря, ходить полем і підтримує аграріїв, яке у нього добре серце. Ти ж, синку, переговори з депутатами, аби вони не затягували з офіційним призначенням мене на посаду редактора, — звернувся Задуха до Лисого.

— Рідна Хмельниччина для мене понад усе. Дядьку, будь певний — посаджу тебе у редакторське крісло, — пообіцяв губернатор.

Дія п’ята.

Чотири роки Задуха працює виконувачем обов’язків редактора найтиражнішої газети. Вік уже немолодой, а тому хочеться стабільності і впевненості у завтрашньому дні. Лисий щось затягує з даною обіцянкою. Просить зачекати. При цьому сформована більшість в облраді під Лисого, дозволяє будь-якого моменту призначити Задуху.

Відколи Рейдер відрядив Задуху до газети пройшли певні зміни. Гакало пішов на заслужений відпочинок. Натомість його крісло зайняв Бандерівець — комунікабельний чоловік і за сумісництвом депутат ради. Підтягнувся до начальства й Мічман, який у газеті відповідає за комерційні питання.

Якось з “білого дому” у редакцію пролунав дзвінок.

— Завтра Вашого шефа затверджуватимуть депутати на черговій сесії. Явка обов’язкова, — попередив голос влади.

Задуха у костюмі з краваткою чекав у сесійній залі оголошення свого питання. “Конкурентів на редакторство немає, за що особиста подяка племіннику”, — заспокоював себе претендент. Двома третинами голосів депкорпусу Задуха у неповних 70 років вкотре став редактором газети. “Ех, тепер можна й погуляти”, — відпустило з серця у Задухи.

Дія шоста.

Перед входом до облдержадміністрації мішки і шини. Площа вщент заповнена людьми, котрі протестують проти діючої влади. Між незадоволених помітна фігура Рейдера — сьогодні, 2014-го він, як у 2004-ому, очолив “визвольний рух”. Поруч з ним Баклажанська, яка конспектує монологи мітингувальників. Разом з нею Руда — редактор приватної газети і депутатка ради.

Лисий ось уже кілька днів не з’являється на роботі. Через свого водія передав записку, що складає з себе повноваження губернатора. Його жорсткий характер проломився під тиском народу. Революція гідності відбулась.

Щось не те коїться й у редакції наймасовішої газети. Задуха, Бандерівець і Мічман зібралися на міні-нараду. Радяться, як діяти далі.

— Відчуваю, що мене знову попросять. Як і 2005-го, зроблять цапа відбувала. Що за  кара Господня нависла над моєю головою, — бідкався Задуха.

— Не переживайте, у Вас же контракт, мо’ не чіпатимуть, — підтримав Бандерівець.

— Якщо Рейдер прийде до влади, нам всім “кирдик”. Віддасть під приватизацію приміщення редакції та чотири гектари землі, — ратував Мічман.

Задуха міркував: як втриматися на коні, коли нова влада обрубує ноги. Треба, як колись, зробити ставку на котрогось із підлеглих. Бандерівець, хоч і перший зам, але не викликає повної довіри. Між тим, Мічман має досвід позитивної боротьби з Рейдером — свого часу не дозволив останньому приватизувати комунальну газету. “Підтримаю Мічмана”, — вирішив Задуха.

Попри побоювання журналістів найтиражнішої газети в обласну раду Рейдер не прийшов. Головою депутати обрали Тесляра. Той своїм розпорядженням поклав на Мічмана тимчасово виконувати обов’язки редактора. Іншим документом Тесляр звільнив Задуху з посади редактора. Аби узаконити його звільнення, була скликана сесія ради.

Дія сьома.

Як з’ясувалося, Тесляр, до якого долучився Рейдер, затіяли зміщення Мічмана і призначення на посаду редактора Руду. Ту саму редактору приватної газети, яка є подругою Баклажанської. Залишалося питання втрясти з Трусом — новим губернатором. Його взяв на себе Тесляр.

— Слава Україні! Від Вас необхідно підготувати відповідного листа про підтримку єдиного кандидата на посаду редактора, — прямим текстом сказав Тесляр.

— Героям Слава! (Що він від мене хоче… Он я ніяк не можу дати раду тим люстраторам, а ти тут ще з листом”, — роїлися думки). Це не на часі. Давайте зачекаємо, куди так поспішати? — не розумів губернатор.

— Вона молода креативна, з новим мисленням. Вимоги часу такі, що країні потрібна громадська преса, а не застарілі, архаїчні штампи, — пояснив Тесляр.

— Ну, гаразд. Напишу письмового листа на Вас, тільки більше не чіпайте, — відповів Трус.

У ці хвилин в редакції найтиражнішої газети Мічман збирав підписи колективу на свою підтримку. Його “чуйка” не підвила — Рейдер через лояльність нового голови ради хоче покласти лапу на газету. “Тільки через мій труп”, — дав собі обіцянку Мічман.

Дія восьма.

Сесія обласної ради мала розставити крапки над “і”, хто стане новим редактором: Мічман чи Руда. Мічман привів на сесію близько 30 журналістів наймасовішої газети. Задуха через зв’язки викликав із Києва підковану юристку. Руда понадіялася на підтримку соратниці Баклажанської, Тесляра, Труса і Рейдера, за яким ціла депутатська фракція.

Не дожали. Ані перша, ані друга кандидатура не пройшла. Дежа в’ю. Мічман забрав із сесії журналістів та пішли святкувати “маленьку” перемогу. Все ж таки, він залишився керувати, хоч і тимчасово, найтиражнішою газетою.

Задуха спокійно потирав руки. “Я Вам ще покажу”.

Завіса.

Марко Веселий.

Loading...
У разі повного чи часткового відтворення матеріалів пряме посилання на "Незалежний громадський портал" обов'язкове!
Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися

Коментарів: 3

  1. Дія восьма.
    Роздержавлення

  2. Суть цієі комедіі зводиться тільки до того що Рейдер (він же Гладуняк) ще з 2005 року має мрію загребти собі приміщення Подільських Вістей разом з 5 гектарами землі. І зараз, коли він владу “трішки” взяв собі в нього з’явився реальний шанс поставити свою людину та здійснити свою мрію.
    Для цього йому на минулій сесіі не хватило підтримки, хоча голосували за це двічі і саме через це сесію не закрили а перенесли на вівторок і любими шляхами будуть “заталкувати” це на сьогодняшній день важливе питання для Украіни.
    Ну просто слів немає після цього…

  3. автор, як на мене, підводить до того, що треба призначити Бандерівця. Але замовчує про те, що він як і Руда з’являвся на майдані разом із Рейдером. Здається, що текст сам і Бандерівець писав:) Словом, яка же це гидота, ця ваша найтиражніша газета. Треба туди призначити людину НЕ з колективу, навести лад і не жити чутками про рейдерів, шмейдерів, задух.

Коментування

Ваша електронна адреса не буде афішуватись.