Незалежний громадський портал

Специфіка виборів до Верховної Ради України 2012 р. полягає у повернені до змішаної виборчої системи. При чому ще на етапі підготовки нового нормативного документу, який мав регулювати виборчий процес, була закладена досить принципова норма щодо порядку висунення кандидатів у одномандатних виборчих округах. Цим правом наділялися не лише політичні партії, а й безпосередньо самі громадяни, котрим законодавець дозволив брати участь в парламентських перегонах шляхом самовисунення.

Таким кроком парламентська більшість вирішувала двоєдинне завдання: по-перше, на етапі ухвалення виборчого законопроекту залучала до позитивного голосування депутатів, котрі не належали до рейтингових політичних партій, але мали велике бажання продовжити політичну кар’єру. По-друге, це давало можливість партії влади значно розширити поле для маневру під час самого виборчого процесу, де самовисуванцям технологічно відводилася далеко не другорядна роль.

Опозиція, будучи неспроможною серйозно впливати на цей процес, зосередилася на технічних поправках до виборчого законопроекту, аби в такий спосіб досягти хоча б часткового зменшення очевидних люфтів для можливих фальсифікацій.

Процедура реєстрації кандидатів в одномандатних виборчих округах та початок агітаційної кампанії яскраво демонструє реалізацію стратегічних задумів партії влади. У тих регіонах, де вона не має особливої підтримки, яка гарантуватиме її висуванцям перемогу, ставка робиться якраз на самовисуванців. Хмельниччина в цьому відношення є показовим прикладом.

Технологія самовисуванців тут задіяна досить широко. Із семи одномандатних виборчих округів, хіба що у двох від Партії регіонів балотуються кандидати, які по-справжньому ведуть свою кампанію в надії прийти до фінішу першим. Зокрема, це М. В. Дерикот у 191 виборчому окрузі та В. М. Олуйко у 189. В інших п’яти округах уже майже відкрито партія влади підтримує самовисуванців. Ця підтримка проявляється в різний спосіб: як в тому, що офіційні висуванці від владної команди завершили свою виборчу кампанію уже на етапі проходження процедури реєстрації, так і в тому, що основна концентрація адміністративного ресурсу зосереджується на самовисуванцях. Це ніскільки не приховується, свідченням чому є безліч фактів уже наведених журналістською спільнотою: тут і особиста присутність посадовців з виконавчої гілки влади на різних заходах, організованих за участю самовисуванців, і їхні довірені особи з партійними квитками Партії регіонів, і навіть агітаційна продукція, що закликає голосувати за конкретного самовисуванця.

Застосовувана технологія має своє пояснення. Намагання влади реформувати важливі галузі народного буття, провалилася. Декларована стабільність існує лише на рівні гасел, але не є відчутною в реальному житті більшості пересічних громадян. Тому й не дивно, що усі мажоритарні кандидати, які висувалися від опозиційних партій намагаються „прив’язати” себе до цих партій, використовуючи в своїх кампаніях і опозиційну риторику, і партійні структури, й те, що називається партійним брендом. Так поводять себе практично усі висуванці від „УДАРУ” В. Кличка, представники об’єднаної опозиції ВО „Батьківщина” та ВО „Свобода”, Комуністичної партії.

Не дивним за даних реалій є демонстративно опозиційна налаштованість більшості самовисуванців, включно з тими, хто розраховує отримати пряму чи опосередковану допомогу з боку влади у здобутті депутатського мандата.

Натомість значно важче у цій ситуації висуванцям від Партії регіонів, котрі вважають себе реальними конкурентами у боротьбі за здобуття статусу народного обранця. З одного боку, вони безпосередньо „прив’язані” до своєї партії, що в агітаційній площині не додає їм плюсів, а з іншого, усвідомлюючи це, намагаються усіляко уникнути власної ідентифікації з партією влади.

До прикладу, ми проглянули усю наявну агітаційну продукцію В. М. Олуйка, котрий балотується від Партії регіонів у 189 виборчому окрузі. Що ж вдалося виявити. В жодному із трьох номерів спецвипуску Благодійного фонду „Закон та справедливість”, так само як і в агітаційній листівці, не має щонайменшого натяку на приналежність до Партії регіонів чи бодай прив’язаності до партійної символіки, окрім постульованого гасла „Разом ми зможемо все!” Більше того, біографія Віталія Миколайовича не містить інформації ані про його партійність, ані ким він був висунутий. Дистанціювання від партії влади демонструє і зовнішня реклама кандидата. Виняток з цього порядку становить хіба що фрагмент фільму, продемонстрованого каналом „Поділля-Центр”.

В принципі, з технологічного боку, нічого дивного у цьому немає. Кожний із кандидатів використовує ті засоби, які вважає доцільними для досягнення мети. При цьому для них не час перейматися мораллю.

Віктор Адамський,

історик,

депутат обласної ради.