Нещодавно у Кам’янці-Подільському у виставковій залі, що по вул.Соборній, відбулася повноцінна презентація циклу творчих робіт юного дарування Богдани Ільєвої.
За кожним стіжком її роботи – велика праця. Окрім своїх неперевершених нетканих гобеленів, непростого за своєю технікою виду мистецтва, Богдана захоплюється фотографією, викладає мозаїку, витинанки. Її загартованість у справі, яку вона робить, могла б дати фору не одному зрілому митцю.
Таких позитивних дітей хотілося б побільше. Велика заслуга в цьому її батьків – Ірини і Олексія, які у всьому підтримують свою донечку. Спілкуючись з Богданою, розумієш, що мистецтво не просто так з’явилося в її житті. Тато гарно малює аквареллю, мама – дизайнер. Тож не дивно, що їхня донька має таке прекрасне захоплення.
– Богданка, коли вперше виникло бажання займатися творчістю?
– Я була в селі і побачила кущ смородини, на якому сиділа купа метеликів. І вони своєю красою так мене вразили, отою незайманою природою, що одразу захотілося взятися за нитки. Це було легко і просто, так говорила моя душа.
– Ця складна і виважена праця, очевидно, вимагає багато енергії?
– Я не знаю. Напевно мені дуже хочеться донести своє бачення мистецтва до людей. Я, можливо, бачу те, що інші не бачать. Не відчувають якоїсь чуттєвості. А я своїми творами намагаюся передати те прекрасне, що є навколо нас.
– Скільки часу доводиться працювати над одним гобеленом?
– Десь два-три тижня. Переважно, залежить від настрою. Хоча він в мене завжди є.
– Багато коштів витрачається?
– Доводиться витрачатися, адже нитки мають бути певної товщини і відповідно якості. По другому гобелен не матиме візуального вигляду.
– Коли ти зрозуміла, що це не просто захоплення, а вже, у твоєму віці, усталений ритм життя?
– Коли почала всі картини свої складати. Я й усвідомити не могла, наскільки їх багато. Все потрохи, день за днем, рік за роком.
– Я знаю, що твої роботи приймали участь не в одному конкурсі в межах нашої держави. Це були і Київ, і Житомир, і Хмельницький, тощо.
– Так! Я хочу, щоб мене не лише знало моє рідне місто, держава, а й увесь світ.
Ірина Фурман
Версія для друку